Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

Дні минали за днями, тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Маргарета почала поступово звикати жити життям звичайних людей. Ось тільки важко доводилося в періоди повного місяця. Вони з Ідою всю ніч просиджували на терасі, милуючись зорями, і Марго згадувала, як захоплено злітала в небо, відчувала силу крил, приплив енергії, п'янке відчуття свободи, яке давав політ.

Вранці вона особливо ретельно стежила за тим, щоб не залишалося ні хвилини вільної, щоб не вдаватися до спогадів. Ось тільки віднедавна почала помічати, що Герберт усе частіше зачинявся в себе в кабінеті і все менше вони говорили про справи. Щойно дружина запитувала, він переводив розмову на будь-яку іншу тему.

 Одного вечора Герберт не вийшов на вечерю. Попросив слугу передати, що він нездужає і щоб графиня вечеряла сама. Маргарета поспішила до нього. Коли вона увійшла до кімнати, чоловік сидів за своїм робочим столом, втупившись в одну точку. Він був неприродно блідим, і вона реально злякалася, побачивши його в такому стані.

— Коханий, що з тобою? Щось трапилося?

 Герберт підняв голову і глянув на неї. Це був погляд зневіреної людини, що стоїть на краю прірви.

— Я не хотів хвилювати тебе, люба моя, але приховувати вже немає сенсу. Невдовзі ти й так про все дізнаєшся.

 Маргарета сіла навпроти і, трохи нахилившись над столом, узяла його за руку.

— Розповідай. Усе розповідай. Пам'ятай, поки ми разом, ми з усім упораємося.

 Чоловік важко зітхнув і, набравши побільше повітря, рішуче почав:

— Пам'ятаєш, ми будували два нові кораблі?

 Дружина закотила очі, як же можна їх забути.

— Так от, вони не повернулися з першого ж рейсу. У Середземному морі їх атакували пірати та захопили обидва з вантажем на борту. Вантаж, до того ж, був не наш. За договором із власником я мав виплатити йому п'ятдесят відсотків вартості цього вантажу. Це було вкрай неприємно, але не критично. Потім у Фландрії затримали три наші кораблі, звинувативши в контрабанді. Я пробував владнати це питання, але суд присудив конфіскацію. І пішло-поїхало... частина суден зазнали катастрофи та потонули, частину потопили або забрали пірати. А зараз мені надіслали наказ короля, що десять кораблів забирають для військових потреб.

І Герберт знову втупився в одну точку.

— Любий, скільки кораблів залишилося в нашій флотилії? — обережно запитала Маргарета.

— Одне судно в порту на завантаженні і два мають прибути за тиждень зі Сходу.

 Маргарета оторопіла. Усього лише за вісім місяців втрачено шістдесят дев'ять кораблів... Раніше в них втрат не було взагалі. Це справді була катастрофа.

— Чому ти не казав мені? — здивовано запитала вона. — Ти ніколи нічого не приховував від мене.

— Який сенс? Допомогти ти вже не можеш. А хвилюватися тобі було протипоказано. Ти так важко відновлювалася. До того ж я сподівався, що справи налагодяться і все буде, як раніше.

— Так, запас грошей у нас же ще є? Ми можемо побудувати нові кораблі?

 Герберт глянув на неї хворими очима й заперечно похитав головою.

— Адже ми втрачали не тільки кораблі, а й товари.

 Маргарета була в повному шоці. Усе, чого вони досягли за багато років, втрачено всього за кілька місяців. Треба було поговорити з батьком.

— Не панікуймо завчасно, добре?

— Рідна, є ще боргові розписки... Надія на два кораблі, які мають повернутися. Залишається тільки молитися, щоб із ними все було добре.

Наступного дня Марго вирушила до батька. Її зустрів Едвард. Він церемонно привітав її та провів до зали. Коли вони залишилися самі, мати міцно обійняла сина. Він так подорослішав відтоді, як вони не бачилися. Мати із сином поговорили про сімейні справи, про успіхи Едварда. Потім Маргарета запитала:

— А де дідусь? Його немає вдома?

— Він поїхав у справах на кілька днів. Скоро має повернутися. Ти ж погостюєш у нас? — з надією запитав він.

— Ну звісно, рідний. Я скучила за тобою. І смію сподіватися, ти теж, — з усмішкою сказала Марго.

Треба було бачити, як зрадів хлопчик. Маргарета послала за речами і Фелісією. Іду вона вирішила залишити в Бристолі. Голосіння подруги вона б зараз не витримала.

 Минув тиждень, другий, батька все не було. Маргарета вже почала турбуватися, але син заспокоїв її.

— Дід іноді затримується. Це нормально. Він каже, що бувають справи, які вимагають особистої присутності та контролю. Скоро приїде, почекай.

І справді, наступного дня, коли Маргарета з Едвардом вийшли до сніданку, за столом сидів батько. Видно було, що він втомлений і не в найкращому настрої. Коли з їжею було покінчено, він різко встав і зробив знак дочці йти за ним. Вони увійшли до кабінету, він щільно зачинив двері і вказав їй на крісло. Маргарета сіла, а Мартін мовчав і ходив кімнатою. Не витримавши, вона тільки встигла сказати:

— Батьку...

— Я все знаю. Твій Герберт самовпевнений бовдур. Він звик, що ти все контролювала й розслабився. Він не міг не знати про небезпеки, які загрожують торговим суднам. І на жодне судно не винайняв озброєну охорону. Кораблі були беззахисні. Він відряджав їх у період штормів, абсолютно не думаючи, чим це загрожує. Ти знаєш, що два судна, які мали повернутися, захоплені? Ба більше, останній корабель, що залишився, так перевантажили, що він затонув, щойно вийшовши з порту. Хоча капітан попереджав, що це божевілля, так перевантажувати судно, але твій дорогоцінний чоловік наказав завантажити занадто багато металу, сказавши, що перехід короткий і погода передбачається сприятлива. А вона, чорт забирай, не була настільки сприятливою, як йому б хотілося.