Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

— Звісно. Але поки скринька з перснем побуде в мене.

 — Добре. Так буде краще.

 На тому вони й розійшлися.

 Хейроукс ще день погостював у Бристолі, а потім, забравши із собою Едварда, поїхав до себе в Лондон.

Маргарета довго відновлювала сили. Понад місяць їй довелося провести в ліжку. Особливо важко було в дні повного місяця. Уві сні вона розправляла крила і злітала в небо, але прокинувшись, відчувала те, що в наш час називається «фантомний біль» у ділянці, звідки раніше виростали крила. Це було неймовірно болісно. Вона часто плакала. Істерик не було. Це була туга за своєю магічною душею... Іда вже не знала, як підняти настрій господині. Вона відчувала її біль, але допомогти була несила. Єдине, що вона змогла зробити, це вмовити поїхати в Гауер.

Герберт весь свій вільний час намагався проводити з дружиною. Він прагнув підтримати її, віддячити за жертву. Робив він це, як більшість чоловіків. Завалював подарунками. Часто підносив щось екзотичне, дивовижне, але це не спрацьовувало. Максимум, що вдавалося, це побачити слабку посмішку коханої. Коли Маргарета повідомила йому, що їй уже трохи краще, і вона їде в Гауер, він щиро зрадів.

— Люба, це чудове рішення. Там свіже повітря, море. Там ти швидше одужаєш. А я намагатимусь якнайчастіше приїжджати до тебе.

Минув ще місяць. Маргарета вже виходила на прогулянки й почувалася значно краще. Герберт справді часто приїжджав, і вони багато розмовляли. Вона вбирала його любов, як ліки, і це давало свої плоди.

 Нарешті настав час, коли Марго запросила батька приїхати. За кілька днів Мартін з'явився в замку. Він приїхав сам. Едварда вирішили залишити в Бристолі з батьком. Хлопець мав хист бути в курсі всього. Він несподівано опинявся там, де на нього не чекали. А те, що належало зробити, не передбачало зайвих свідків, тим більше дитини.

Батько не любив ходити навкруги, тому одразу, щойно всі зайві вуха зникли, запитав:

— Де буде схованка? І коли ти маєш намір запечатати свій перстень?

— Завтра повня і магія буде особливо сильною. Нам треба зробити так, щоб у чужі, злі руки Сила не потрапила ніколи.

— У цьому житті ти не зможеш повернути свою Силу. Свій вибір ти вже зробила. Але в іншому житті твоя душа може захотіти повернути втрачене, і якщо цю душу Вищі вважатимуть гідною, ця людина зможе, надівши перстень, прийняти назад Силу. Але врахуй, ще одна душа зможе претендувати на це.

— Хто? — здивовано подивилася на батька Маргарета.

— Моя душа, доню. Моя магія охоронятиме перстень. Тому побачити схованку і прийняти Силу зможуть обидві душі. Ти готова піти на такий ризик?

— Батьку, ти рідна мені людина. Я знаю тебе і впевнена, що й у наступних втіленнях ти не зможеш принести зло в цей світ.

— Хотілося б і мені в це вірити, хоча вибору в нас особливо-то й немає, — важко зітхнув Мартін.

Коли настала повня, і ніч опустилася на Уельс, двоє людей вислизнули із замку й попрямували до моря. Ніч була безхмарною, і Місяць освітлював дорогу. Вони спустилися до води ледь помітною стежкою. Скелі були вертикальними, наче хтось зрізав камінь у давнину. Мандрівники обережно пробиралися між величезними валунами вздовж берега. Вони досить довго йшли, поки жінка не вказала на вузьку ущелину в скелі. З моря її не було видно, бо її прикривав великий камінь. Чоловік запалив два смолоскипи, дмухнувши на кожен із них, і вони увійшли всередину. Це була невелика печера з досить високою стелею.

— Ти вважаєш, що тут перстень буде в безпеці? — здивовано запитав Мартін. Марго посміхнулася.

— Не все так просто.

 Вона натиснула на один із каменів у стіні, і гранітна брила легко від'їхала вбік, відкривши прохід. Маргарета увійшла в нього, і відкрилася ще одна печера, яка значно поступалася розміром першій. У стіні було заглиблення.

— Ось тут і зберігатиметься мій скарб.

Батько дістав шкатулку й передав доньці. Марго відкрила її і дістала перстень. Місячний камінь світився і переливався всіма кольорами веселки. Це було чарівне видовище. Вона хотіла востаннє побачити свою дорогоцінну душу, ув'язнену тепер у цей камінь, і попрощатися з нею. Важко зітхнувши, Марго поклала перстень назад у скриньку й поставила її в нішу.

— Батьку, закрий магією цю нішу, щоб побачити її могли тільки наші душі й більше ніхто.

Сказавши це, вона рішуче пішла з маленької печери. Коли Мартін, наклавши закляття, вийшов, вона натиснула на інший камінь у стіні, і брила, що прикривала до цього прохід, повернулася на місце.

— Звідки ти дізналася про це таємне місце?

— У мене були три дні. Забув? Про цю печеру я знала давно, решту я зробила сама. Тоді я ще володіла магією, — сумно закінчила вона.

Батько міцно обійняв її.

— Господи, що ж ти накоїла, рідна. Але зробленого не повернеш. Треба жити далі.

 Уранці Мартін поїхав.

 Життя поступово налагоджувалося. Маргарета вчилася жити в новій для себе реальності.

Рита ледве стрималася, щоб не втрутитися в перебіг подій. Вона одночасно розуміла і відмовлялася розуміти Маргарету. Тепер з’ясувалося, що сталося із Силою і де вона зберігається. Можна було вже повертатися, але щось її зупиняло. Звикнувши довіряти своїй інтуїції, мандрівниця вирішила ще затриматися і подивитись, які матиме наслідки відсутність магії в Маргарети.