Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

Наприкінці цієї тиради батько вже кричав. Він був розлючений до нестями.

— Твій чоловік банкрут! Він винен колосальну суму. Цей борг проковтне все, що у вас залишилося. Усе!

 Маргарета сиділа, наче вражена громом.

— Але ж я маю багато дорогих прикрас, вбрання, зрештою. І ти ж нам допоможеш знову стати на ноги?

 Батько стомлено сів.

— На жаль, усе що я можу, це відкупити твій улюблений Гауер, придбати невеличкий котедж для матері Герберта, щоб вона тобі не отруювала життя, та виділяти щомісяця суму на життя. І звісно, я подбаю про Едварда.

Маргарета здивовано запитала:

— Ти хочеш сказати, що ми втратили будинок у Бристолі, Гауер і Нортлін?!

 Мартін знову схопився.

— Так. Саме це я і хочу сказати. Коли ти рятувала свого чоловіка, ти не могла не розуміти, що платою буде не лише магія, а й наслідки через її відсутність.

— Але тату, ти ж, як і раніше, Маг. Невже ти не зможеш допомогти?

 Він знову сів. І впалим голосом сказав:

— Ні. Не можу. Мені заборонили Вищі. Я можу тільки допомогти вам вижити, але з торгівлею і будь-яким іншим бізнесом не маю права, інакше мене покарають і ми всі опинимося на вулиці. Ти готова ризикнути добробутом Едварда?

 Помовчавши, Мартін додав:

— Це ВАШЕ випробування.

 Маргарета була розчавлена. Вона знала, наскільки для графа Нортлінга були важливі статус і гроші, які забезпечували цей статус.

— Дякую, тату, хоч за це. Я все розумію. Нічого, ми впораємося. Я вирушаю додому. Зараз я маю бути із чоловіком.

— Якщо буде погано, мій дім завжди для тебе відкритий, рідна.

 Маргарета підійшла до батька, поцілувала його і вийшла.

 Фелісія мала виїхати з речами пізніше й одразу в Гауер. А сама графиня вирушила із супровідником, на якому наполіг батько, верхи.

Коли ввечері Марго повернулася до Бристоля, перше, що вона помітила, це порожній будинок. Не було ні слуг, ні меблів. Голі стіни лякали, і їй на мить здалося, що вона помилилася і випадково зайшла в чужий будинок. Потім, опанувавши себе, швидко піднялася нагору. У спальні стояло тільки ліжко, і нікого не було, в інших кімнатах теж. Тут Маргарета почула шум у кабінеті Герберта. Коли вона зайшла туди, то остовпіла. Таким чоловіка вона не бачила ніколи. Він сидів за столом і був п'яний мов чіп. На появу дружини граф відреагував не відразу. Тільки коли вона підійшла до нього, він підняв голову і, сфокусувавши погляд, нарешті впізнав її.

— О, моя улюблена відьмочка повернулася. Ласкаво просимо до вже не нашого будинку. Тепер ні для кого не таємниця, що я нікудишній торговець. Я банкрут. А все чому? А тому, що моя дружина вирішила стати звичайною жінкою. Як усі.

— Любий, ти зараз наговориш дурниць, про які вранці гірко шкодуватимеш. Дозволь, я відведу тебе в ліжко. Тобі треба відпочити.

— Від чого відпочити? Мені тепер нема від чого відпочивати. Я абсолютно вільний. У мене нічого немає. І в тебе, до речі, теж. Ти вчасно приїхала. Завтра ми житимемо на вулиці.

— Завтра ми поїдемо до Гауера. Ми маємо будинок. Усе не так жахливо, любий.

— Ні. Немає в нас ні Гауера, ні мого родового гнізда Нортліна. Ні-чо-го!

— Батько купив Гауер. Нам є де жити. Тобі треба поспати. Коли відпочинеш, ми подумаємо, як вибиратимемося із цієї халепи.

— Ти... Твій батько...

— Герберте, прошу тебе. Замовкни! Ми з тобою про все поговоримо завтра.

Маргарета розуміла, що чоловіче самолюбство зараз не витримає всієї інформації, і спробувала підняти чоловіка, щоб відвести його в ліжко. Він відштовхнув дружину й потягнувся за пляшкою вина, але перекинув її. Посудина впала на підлогу й розбилася.

— Не смій поводитися зі мною, як із дитиною! Я спроможний сам дійти куди захочу й коли захочу.

— Коханий, ти засмучений...

— Могла б мене вилікувати, не відмовляючись від магії. Значить, не такі вже й сильні були твої таланти. Треба було думати про наслідки. Ти залишила нас жебраками.

 Викрикнувши це, Герберт заплакав.

Маргарету його слова вдарили, як гострим ножем. Боячись почути ще щось подібне, вона вискочила з кімнати. Там перебував зараз не її коханий чоловік, а чужа озлоблена людина. Вона піднялася до своєї заповітної кімнати. Якимось дивом чужі сюди не дісталися. Ключі були тільки в неї. Хоча нічого, що могло б її скомпрометувати, тут давно не було, вона продовжувала замикати двері. Тут було все, до чого вона звикла, і що, здавалося їй, буде з нею завжди. Вона перебирала речі, торкаючись їх, ніби прощаючись. Тепер це належатиме чужим людям. Марго вирішила забрати тільки маленькі мініатюри з портретами чоловіка й синів.

З цими портретами вона і прокинулася вранці. З чоловіком спілкуватися вона поки що була не готова після їхньої останньої розмови. Написала записку, що поїхала в Гауер і залишила на столі в кабінеті, де він так і заснув, сидячи за столом.

 У замку на неї чекали Фелісія та Іда. У їхніх очах читалися тисячі запитань. Маргарета не хотіла ні говорити, ні бачити нікого. Але опанувала себе. Треба було заспокоїти слуг.