Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

На той час, як співати вийшла Руслана Сідайко, я вже не мала сил танцювати, хоч ноги так і вимагали пострибати під «Шалені танці». Але Мирослав зрозумів, що мені треба терміново відпочити, і повів мене назад за стіл. Де почав буквально насильно загодовувати тигровими креветками, политими лимонним соком, жульєном, трюфелями, японською мармуровою яловичиною, лобстерами.

— Ох, любий, я більше не можу, — прошепотіла я.

— Ще одну, тобі треба набратися сил перед першою шлюбною ніччю, — підморгнув чоловік, запихаючи мені в рот ложечку чорної ікри.

Першою шлюбною ніччю? Як уже? Так скоро?

Але побіжний погляд на великий годинник, що висів на стіні під стелею, дав зрозуміти, що зараз і справді пізній вечір. Треба ж, як швидко пролетів час! Здавалося, лише хвилину тому мене вбирали в шикарну сукню і робили розкішну зачіску, яку увінчали фатою, і ось уже пора завершувати свято.

— Любі гості! — задерикувато повідомив Сергій Прихила, який сьогодні був у нас на весіллі ведучим на пару з Тимуром Миловатенко. — Вже трошечки пізно і молодятам пора усамітнитися. Тож давайте проводимо їх гарненько! А наостанок вони станцюють вам свій прощальний танець під пісню, яка дуже особлива для їхньої пари!

Не може бути… Перші акорди…

— Все для тебе, кохання моє, — прошепотів Мирослав, виводячи мене в центр зали, щоб пристрасно закружляти в танці під запис тієї самої своєї пісні, яку він наспівав мені на вершині гори нашої першої ночі! І вона… вона справді була прекрасна! По-справжньому прекрасна.

 Коли пісня закінчилася, лорд ректор під загальні оплески вивів мене із зали і передав покоївкам, у супроводі яких я попрямувала до покоїв мого тепер уже чоловіка. Там мені допомогли роздягнутися та розібрали складну зачіску, щоб я могла прийняти ванну в оточенні ароматичних свічок. А потім натерли тіло зволожуючими лосьйонами і одягли на мене легку білу нічну сорочку — вишиту морозними візерунками, декоровану камінчиками, що блищали у світлі свічок, і зовсім крапельку, інтригуюче-прозору. Рівно настільки, щоб контури стрункого тіла і затверділі соски ледь просвічували в інтимній напівтемряві.

Чекати Мирослава мені довелося недовго, пожовуючи солодкий виноград на ліжку, усіяному пелюстками троянд. Незабаром після того, як я була готова, чоловік увійшов до спальні, тримаючи в руках пляшку шампанського, два келихи та інтригуючий чорний пакет.

— За наше довго й щасливо, — усміхнувся він, відкорковуючи пляшку, і розливаючи шампанське по келихах, щоб один із них простягнути мені. Торкнувшись кришталевими стінками, що видали мелодійний дзвін, ми зробили по ковтку, після чого поставили келихи на столик, і тут лорд ректор дістав із пакета... маленьку золоту баночку.

— Що це? — з цікавістю запитала я, але наступної миті відповідь прийшла сама: відкривши баночку, чоловік продемонстрував золотисті ікринки, що лежать у ній!

— Найрідкісніша і найдорожча ікра у світі, — відповів він, підносячи маленький скарб до моїх очей. — Ікра білуги-альбіноса. Ця риба водиться у Каспійському морі біля берегів Ірану. Сто грамів такої ікри коштують близько двох тисяч доларів, і вона зазвичай розпродана на чотири роки наперед.

— Ох, ти просто...

— Чарівник? — підморгнув чоловік, простягаючи до мого рота золоту ложечку, наповнену рідкісними ласощами.

— Ох, ні, Мирославе, я не можу, просто не можу з'їсти це! — Вигукнула я, різко заплющивши очі. — Такий дорогий делікатес...

— Про що ти, Марічко? — посміхнувся чоловік. — Ти ж тепер моя дружина. А значить, можеш їсти і вдягати будь-що.

— Але ж це занадто дорого.

— Ти що, знову надумала суперечити мені? — суворо промовив ректор, примушуючи тоном подивитися йому в очі. — Студентко Поплавленс, слухай мій наказ і їж цю ікру!

А наступної миті, посміхнувшись ще ширше, він узяв зі столика мікрофон, запускаючи караоке на великому плазмовому екрані. І не говорячи ані слова, лише хитро посміхаючись, намазав на нього золотисті ікринки!

— Що ж, не хочеш по-доброму… Тоді співай, Марічко, злизуючи ікру прямо з мікрофона. Доведеться мені годувати тебе ікрою таким чином.

…І запустив свій новий кліп, який виявився… шикарним! Тобто, реально шикарним: стильним, гарно знятим, без жлобських декорацій та напівголих дівок на підтанцьовці в дурнуватих костюмах. А мелодія… святі небеса, вона була просто розривна!

Задихаючись від хвилювання і передчуття, я обережно наблизила свій рот до мікрофона і в останній момент упіймала язичком ікринку, що зірвалася з нього.

Ох, як смачно! Легкий горіховий присмак, тонкі нотки, що грали на моїх смакових рецепторах, і усвідомлення того, що дівчина на кшталт мене ніколи не мала відчути цього смаку. Але тепер, спробувавши, не могла зупинитися, і разом обхопила губами мікрофон, під час програшу збираючи з нього намистинки солонувато-горіхового золота. А потім, злизавши все до кінця, почала співати!

— Дев’ятнадцять років, антарктична мітологія,

У неї дискографія — суцільна кригологія.

Вона і до пінгвінів говорила з акцентом,

Навіть айсберги всі поливала абсентом.