Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Розділ 23. Заміж за ректора

Чарівної краси сукня з довгим шлейфом легко ковзала по снігу, залишаючи на його пухнастому килимі м'який протяжний слід. Повітряна фата, що нагадувала візерунки морозу, легко коливалася, торкаючись білих тканин і такого ж білого, іскристого снігу. Витончений букетик з білих троянд, пелюстки яких були посипані блискітками, теж нагадував сніг, але, на відміну від нього, солодко пахнув. Мені не був страшний холод, тож я цілком могла дозволити собі пройтися у своєму казковому вбранні засніженими стежками перед замком академії. А Мирослав за кілька метрів попереду виглядав просто приголомшливо у чорній утепленій мантії, тож йому навіть не потрібно було використовувати заклинання, що зігріває!

Ще кілька кроків. Ще кілька маленьких, повітряних кроків, і я вже стояла поряд із ним, під витонченою крижаною аркою, прикрашеною об'ємними філігранними візерунками з квітів, фей і завитків. А навпроти нас, урочисто посміхаючись, стояла реєстраторка у гарній персиковій шубці. Її тонкі руки в довгих рукавичках, що виглядали з пишних рукавів, додавали їй милої подібності з якимсь кумедним звірятком.

Урочиста мелодія, яку грав оркестр, стала на порядок тихішою — так, щоб гучний голос реєстраторки звучав чітко і ясно, на весь схил, усіяний студентами, викладачами та друзями Мирослава, які прибули до Академії.

— Шановні молодята! — урочисто промовила вона. — Сьогодні — найпрекрасніша і найзабутніша подія у вашому житті. Створення сім'ї — це початок союзу двох люблячих сердець. Від цього дня ви підете разом, переживаючи і радість щасливих днів, і прикрості. Тож прошу вас ще раз підтвердити, чи є ваше рішення стати подружжям  щирим, взаємним та вільним. Прошу відповісти вас, наречена.

— Так, — мліючи, відповіла я.

— Прошу відповісти на вас, наречений.

— Так, — впевнено відповів Мирослав, і від цих слів, сказаних його голосом, моє серце приємно здригнулося.

— За вашою взаємною згодою, вираженою у присутності свідків, запрошую вас поставити свої підписи, — урочисто продовжувала жінка.

Зробивши крок до реєстраторки, я взяла золоту ручку і поставила свій підпис у документі, який жінка тримала у своїх руках, вкладеним у жорстку теку. Відразу за мною те саме зробив і Мирослав.

— Прошу вас, на знак любові і відданості один одному, обмінятися обручками, — продовжила вона, і до нас, несучи в руках подушечку із золотими кільцями, підійшла приємна жіночка.

Цей момент, коли Мирослав надів обручку на мій безіменний палець, а я наділа обручку на нього… мені здалося, що я просто розплачуся від щастя! Не може бути, невже це справді відбувається? Ми дійсно одружуємося? Я дійсно стаю дружиною цієї людини — яка була призначена мені долею, яку я всім серцем кохала ще зі свого минулого життя, і яку підсвідомо прагнула знову знайти навіть до того, як вперше зустріла після свого переродження? Ох, не може бути, яка ж я щаслива!

— Оголошую вас чоловіком та дружиною. Можете поцілувати наречену! — радісно вигукнула жінка, і в ту ж мить я затремтіла, просто дивом не зомлівши, коли Мирослав різко обійняв мене, притискаючи до себе, і накрив сніговою лавиною такого пристрасного, такого жаркого поцілунку, що мені здалося, він зараз просто розтопить весь сніг і лід у цьому маленькому вимірі, нашому власному казковому царстві!

— Любі молодята! — урочисто промовила реєстраторка, коли Мирослав нарешті випустив мої губи, і я, щасливо посміхаючись, обм'якла в його обіймах. — Дорогою кохання ви прийшли до нас, поєднавши свої долі сімейним союзом. Відтепер ви чоловік і дружина. Збережіть дар перших щасливих днів і пронесіть їхню щирість і вірність через довгі роки життя. Не розгубіть своє кохання серед життєвих невдач. Нехай ваше щастя буде світлим і чистим, як весняне небо; довгим, як все ваше життя, і прекрасним, як ваше велике кохання.

Захоплена святковою хуртовиною, я почувала себе маленькою сніжинкою, яка крутиться у вихорі справжнього чарівництва. Привітання, повернення до замку, урочисто прикрашеного до весілля ректора, а особливо — бенкетний зал. Я навіть уявити собі не могла, що це місце, і так шалено красиве, може виглядати настільки приголомшливо! Скрізь, у кожному куточку виглядали чудові живі квіти. Банкетні столи, що ломилися від вишуканих страв, стояли біля стін, і той, за яким ми сиділи з Мирославом, знаходився в самому центрі уваги. А на паркеті один за одним виступали зірки естради, яких я раніше тільки по телевізору бачила!

Але що найнеймовірніше… перший танець ми танцювали під пісню «Журавлі», виконану особисто Юлією Стусаніною! А потім весь її гурт зіграв ще кілька своїх хітів, перш ніж на сцену вийшли КокаКола, Артем Виноваров, Марина Марина, Маша Кухаренко, Клавдія Пилипівна…

— Їх зачарували, — пояснив мій чоловік, підливаючи мені в келих трохи рожевого шампанського, тоді як на паркеті гості із запалом танцювали під «Верховну жрицю». — Легка дезорієнтація. Вони не здогадуються, де насправді. Думають, що виступають на весіллі якогось важливого чиновника. А після заходу з їхньою пам'яттю ще трохи попрацюють, щоб раптом не ляпнули чогось зайвого де не треба.

— Зручно, — зауважила я, проковтнувши канапе, яким Мирослав саме мене погодував.

— Магія — це штука взагалі дуже зручна, кохання моє… хочеш сьомги? — підморгнув лорд ректор, з виделки годуючи мене запеченою рибкою, яка просто танула в роті!

Треба ж, ніколи б не подумала, що буду на власному весіллі танцювати під Святослава Вокалюка, який особисто співає для мене та мого нареченого свої пісні! Що кружлятиму на паркеті розкішного бального залу, тоді як Джері Том виводитиме «На небі зорі»! І повільно, притискаючись до тіла мого ректора, танцюватиму, коли за лічені метри від нас Христина Жайворонок щебетатиме «Тримай».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍