Бернард Шоу - Вибрані твори. Том I

обережно прочитала листа, а потiм надiслала його менi з допискою, що як менi не соромно, що я написав його. (Пiдходить до Ґрейс i пестливо обiймає її лiвою рукою). Отже, бачите, любко, вона не хоче подивитись обставинам просто у вiчi.

Ґрейс (скидаючи геть його руку й трохи одвертаючись на стiльцi). Ви говорите про це так легко, аж я побоююсь, що ви примусили бринити не тi струни.

Чартерiс. Люба моя, коли ви робите те, що жiнка зве — розбити їй серце, тодi хоч би ви примусили бринiти найпрекраснiшi струни, для її вух однаково бринiтиме ось так... (Сiдає на басовий кiнець клавiатури. Ґрейс затикає вуха пальцями. Вiн пiдводиться й подається вiд рояля, кажучи). Нi, люба моя, нi; я був добрий, я був одвертий, я був такий, яким може бути щиросерда людина; але вона сприймає все це як бажання коханця влагодити сварку. (Ґрейс здригається). Одвертiсть i добрiсть — поганi кожне зокрема, особливо одвертiсть. А я спробував їх виявити разом... (Переходить до камiна й стає обличчям до вогню, роздивляючись на оздоби карниза й грiючи руки).

Ґрейс (її голос бринить дещо вимушено). І що ви спробуєте тепер робити?

Чартерiс (все ще на килимi перед камiном, але повертаючись, щоб бачити її). Дiяти, моя люба! Одружитись!.. Цьому вона мусить повiрити. Крiм цього нiщо її не може переконати, бо, бачите, у мене ще ранiше було багато зальотiв, але потiм я раз у раз повертався до неї.

Ґрейс. Так ось чому ви хочете одружитись зi мною?

Чартерiс. Кохана моя, я мушу визнати це. Так, ваша мiсiя — врятувати мене вiд Джулiї.

Ґрейс (пiдводячись). Тодi дозвольте менi вiдхилити цю честь — бути за засiб до подiбної мети. Я не маю бажання вкрасти вас у iншої жiнки. (Починає походжати кiмнатою туди й сюди, виявляючи ознаки недоброго непокою).

Чартерiс. Украсти мене! (Наближається до неї). Ґрейс, я маю до вас питання як до прогресивної жiнки. Зауважте: як до поступової жiнки. Невже Джулiя належить менi? Що, я її власник, хазяїн?

Ґрейс. Розумiється, нi. Жодна жiнка не є власнiсть чоловiка. Жiнка належить собi i тiльки собi.

Чартерiс. Цiлком правдиво. Хай живе Ібсен! Я теж саме такої думки. А тепер скажiть: чи належу я Джулiї, а чи маю право належати собi самому?

Ґрейс (збентежена). Звичайно, маєте, але...

Чартерiс (з трiумфом її уриваючи). Ну, так як же тодi ви можете вкрасти мене в Джулiї, коли я їй не належу? (Хапає її за плечi й тримає перед себе на вiдстанi простягнутих рук). Га, мiй маленький фiлософе? Нi, люба моя: коли Ібсенова пiдлива годиться для гуски, то вона годиться й для гусака. Та й поза тим усiм (пестячи її) з Джулiєю то були лише зальоти, — нiчого крiм зальотiв, запевняю вас.

Ґрейс (випручуючись вiд нього). Тим гiрш! Я ненавиджу вашi зальоти. Через них я соромлюся i вас, i себе самої. (Іде до канапи й сiдає в кутку, подалi вiд рояля, сумно спершись на лiкоть i вiдхиливши обличчя вбiк).

Чартерiс. Ґрейс, ви зовсiм неправдиво витлумачуєте походження моїх зальотiв. (Сiдає поруч iз нею). Слухайте, я дуже гарний?

Ґрейс (здивувавшись iз такої самовдоволености). Нi!

Чартерiс (трiумфуючи). Але ж ви припускаєте це. Ну, а що ж, я дуже чепурно вдягнений?

Ґрейс. Нi, не надто.

Чартерiс. Звичайно, нi. Що ж, є в менi якась таємнича романтична чарiвнiсть, чи я маю такий вигляд, наче мене гнiтить якась таємна скорбота? Чи я надто ґалантний iз жiнками?

Ґрейс. Анi крихти.

Чартерiс. Звичайно, нi. Цього менi нiхто не може закинути. Тодi хто ж винний у тому, що половина жiнок, з якими я розмовляю, закохуються в мене? Адже винний не я, менi це огидно, набридло до божевiлля. Спершу це менi лестило, захоплювало мене, — ось тим-то Джулiя й домоглася мене, бо вона перша з жiнок зважилась вiдкритися менi. Але скоро менi це набридло; i нiколи я не брав на себе iнiцiативу i не переслiдував так жiнок своїми зальотами, як жiнки переслiдували мене. Нiколи. Звичайно, за винятком випадку з вами.

Ґрейс. О, вам не треба робити жодних виняткiв. Менi дуже важко заохотити вас вiдвiдувати нас. Ви були дуже стриманi.

Чартерiс (нiжно беручи її за руку). З вами, наймилiша, ця стриманiсть — то було лише кокетування. Я зразу покохав вас i тiкав, лише щоб ви могли доганяти мене. Але ж давайте краще поговоримо про щось справдi цiкаве. (Обiймаючи її). Ти кохаєш мене бiльше за всiх на свiтi?

Ґрейс. Не думаю, щоб вам подобалось, щоб вас кохали надто мiцно.

Чартерiс. Це залежить вiд того, хто кохатиме мене. Ти (притискає її до серця) не можеш кохати мене надто мiцно. Ти не можеш кохати мене й наполовину як треба. Щодня я скаржуся на твою холоднiсть... твою... (Гучний стукiт у дверi зовнi. Вони здригаються й прислухаються, все ще тримаючи одне одного в обiймах, ледве насмiлюючись дихати). І кого це чорти принесли в таку пору?!

Ґрейс. Не можу собi уявити. (Слухають причаївшись. Чути, що одчиняють вхiднi дверi мешкання. Вони прудко вiдходять одне вiд одного).

Жiночий голос зовнi. Мiстер Чартерiс тут?

Чартерiс (пiдскакуючи). Джулiя! У, чорт! (Стоїть кiнець канапи, спираючись на неї руками, нахилившись уперед i втупивши очi в дверi).

Ґрейс (також пiдводячись). Чого вона може хотiти?

Голос. Нiчого. Я сама скажу! (На дверях з’являється дуже гарна, чорнява, трагiчного вигляду жiнка, у мантильї й капелюшку, сповнена шаленої лютi). О, чудово! Я перебила чарiвне tete-a-tete! У, мерзото. (Іде просто на Ґрейс. Чартерiс вискакує з-поза канапи й зупиняє її. Вона люто змагається з ним. Ґрейс, не втрачаючи самовладання, спокiйно вiдходить до рояля. Джулiя, побачивши, що Чартерiс набагато сильнiший вiд неї, зрiкається своєї спроби напастися на Ґрейс, але дає йому ляпаса, визволяючись од нього).

Чартерiс (обурений). О, Джулiє, Джулiє! Це вже зовсiм погано!

Джулiя. Справдi, так погано? А ти що тут робиш iз цiєю жiнкою? Ти, мерзотнику! Слухай, Леонарде, ти довiв мене до розпачу, i я тепер не зважаю на те, що роблю або хто мене чує. Я не стерплю цього. Вона не посмiє зайняти моє мiсце бiля тебе…

Чартерiс. Ш-ш.

Джулiя. Нi, нi, менi байдуже, я всiм розповiм, що вона за одна. Ти належиш менi, ти не маєш права тут бути, i вона знає це.

Чартерiс. Я гадаю, було б далеко краще, якби ви дозволили менi одпровадити вас додому, Джулiє.

Джулiя. Не хочу я. Я зовсiм не збираюсь iти додому;