Бернард Шоу - Вибрані твори. Том I

Дія перша

У вiтальнi помешкання в Ешлi-Ґарденсi в кварталi Вiкторiя у Лондонi двоє закоханцiв милують одне одного. Уже за десяту годину вечора. Стiни кiмнати обвiшанi ґравюрами й фотографiями артистiв: Кембл у ролi Гамлета, Сiддонз у ролi королеви Катерини у сценi перед судом, Макредi у ролi Вернера (за картиною Маклiза), Генрi Ірвiнґ у ролi Рiчарда III (за картиною Лонґа), Еллен Террi, Кендал, Ада Рiган, Сара Бернард, Генрi Артур Джонз, Пiнеро, Сiднi Грендi тощо; але нема Елеонори Дузе й взагалi чогось, що мало б зв’язок з Ібсеном. Кiмната не прямокутна: один кут стинають навскоси вхiднi дверi, другий заокруглює вiкно у виглядi башти, заставлене пiдставкою з квiтами, що оточують Шекспiрову статуетку. Бiля дверей камiн з фотелем перед ним. На невеличкому круглому столику далi од дверей, але з того ж боку, лежить розгорнутий французький роман у жовтiй обкладинцi, бiля столика стiлець. З того боку, де стоїть статуя Шекспiрова,одкрититий рояль, клавiатура якого пiд прямим кутом до стiни. На пюпiтрi ноти: «Коли iншi вуста». На роялi й на камiнi — яскравi лампи з досить темними абажурами. Поблизу стоїть канапа, яа якiй, нiжно обнявшись, сидять поруч обоє.

Вона — Ґрейс Тренфiлд, рокiв 32-х, струнка, з нiжними рисами й виразом обличчя. Вона цiлком вiддалася своїм почуттям; але її щiльно стисненi губи, погордливо окресленi брови, мiцне пiдборiддя й елеґантна постать свiдчать про глибоку рiшучiсть i самоповагу.

Вона у вихiдному вбраннi. Вiн — Леонард Чартерiс, на кiлька рокiв старший од неї, одягнений незвичайно, але зi смаком. На ньому оксамитова куртка й кашемiровi штани; комiр його сорочки небесно-блакитної барви, одгорнутий на iндiйського шовку краватку

ґранатного кольору з бiрюзовою обручкою. На ньому синi панчохи й шкуратянi сандалi. Вiн дозволив природi порядкувати своїм рудавим волоссям, вусами й короткою борiдкою, але подбав за те, щоб природа не занедбала його. Його любовний ентузiазм, з якого вiн сам трохи глузує, його жваве, дотепне, насмiшкувате поводження яскраво контрастує з її щирою нiжнiстю й спокiйною гiднiстю.

Чартерiс (рвучко обiймаючи Ґрейс). Моя мила, кохана!

Ґрейс (нiжно вiдповiдаючи). Мiй любий! Ти щасливий?

Чартерiс. Як на небi!

Ґрейс. Єдиний мiй!

Чартерiс. О, моє кохання! (Щасливо зiтхає й бере її руки в свої, зальотно на неї позираючи). Це рiшуче мiй останнiй поцiлунок, Ґрейс, або ж я цiлком вдурiю. Давай поговоримо. (Вiн пускає її й трохи одсувається). Ґрейс, це твоє перше кохання?

Ґрейс. Ти забув, що я удова? Чи ти гадаєш, що я одружилась iз Тренфiлдом заради грошей?

Чартерiс. А хiба я знаю? І потiм, ти ж могла одружитись iз ним не тому, що любила його, а тому, що не любила нiкого iншого. За молодих рокiв часто-густо одружуються просто з цiкавости, щоб побачити, що воно за штука.

Ґрейс. Ну, добре, як ти вже питаєш, то можу тобi сказати, що я нiколи не кохала Тренфiлда, хоч я зрозумiла це лише тодi, коли покохала тебе. Але менi було до вподоби, що вiн кохав мене. У цьому коханнi вiн виявляв стiльки своїх гарних рис, що вiдтодi менi завжди хотiлося когось кохати. Сподiваюсь, що тепер, коли я кохаю тебе, я подобатимусь тобi саме так, як менi був подобався Тренфiлд.

Чартерiс. О, люба моя, я тому й хочу одружитись iз тобою, що ти менi до вподоби. А покохати я мiг би кожну, — ну, звичайно, кожну гарненьку жiнку.

Ґрейс. Ти справдi так гадаєш, Леонарде?

Чартерiс. Розумiється! Чом би й нi?

Ґрейс (задумано). Нiчого. А тепер скажи, у тебе це перше кохання?

Чартерiс (здивувавшися з наївности питання). Нi, присягаюсь, не перше; i не друге, i не третє.

Ґрейс. Так, але я хочу сказати — твоє перше серйозне кохання?

Чартерiс (iз певним ваганням). Так! (Мовчанка. Її це не переконало. Вiн додав з помiтним огрiхом проти свого сумлiння). Це перше кохання, до якого я ставлюся серйозно.

Ґрейс (допитливо). Розумiю. А друга сторона завжди ставилась серйозно?

Чартерiс. Нi, не завжди. Боже борони!

Ґрейс. А скiльки разiв?

Чартерiс. Та так, що, мабуть, один раз.

Ґрейс. Джулiя Крейвен?

Чартерiс (вiдсахнувшись). Хто тобi сказав? (Вона загадково хитає головою. Вiн незадоволено одвертається од неї, додаючи). Багато краще було б, якби ти не питала.

Ґрейс (любо). Любий, менi шкода. (Простягає руку й нiжно термосить його, щоб вiн знов присунувся ближче до неї).

Чартерiс (механiчно пiддаючись i дозволяючи її руцi лежати на його лiктi, але сидячи рiвно без найменшого бажання реагувати на пестощi). Я вже менш чутливий до твого дотику, анiж був п’ять хвилин тому!

Ґрейс. Що за нiсенiтниця!

Чартерiс. Я почуваю себе так, наче моє тiло перетворилось у найтвердiшу лiщину. Ось що виходить, коли менi нагадують про Джулiю Крейвен. (Замислено, спершись пiдборiддям на праву руку, а лiктем на колiно). Я сидiв iз нею вдвох, саме так, як оце сиджу з тобою.

Ґрейс (одсуваючись од нього). Саме так?!

Чартерiс (випроставшись i спокiйно дивлячись просто на неї). Точнiсiнько так. Вона поклала свої руки в мої, своєю щокою притулилась до моєї i слухала, як я говорив їй всiлякi дурницi. (Ґрейс, зовсiм позбувшись свого пiднесення, пiдводиться з канапи й сiдає на стiлець перед роялем спиною до клавiатури). Ага, не маєте бажання слухати далi. Тим краще.

Ґрейс (глибоко вражена, але пануючи над собою). Коли ви розiрвали стосунки?

Чартерiс (винувато). Розiрвав?

Ґрейс (рiшучо). Так, розiрвали?

Чартерiс. Так, стривайте. Коли я покохався з вами.

Ґрейс. Ви розiрвали тодi?

Чартерiс (сердито, з чого робиться все зрозумiлiше, що вiн ще не розiрвав був). Але ж тодi було вже ясно, у всякiм разi, що треба розiрвати.

Ґрейс. Ну, i ви розiрвали?

Чартерiс. О, так, я розiрвав.

Ґрейс. А вона — розiрвала?

Чартерiс (пiдводячись). Люба моя, зробiть менi ласку, говорiмо про щось iнше. Покиньте сидiти бiля рояля; я хочу, щоб висидiли тут, зi мною. (Робить крок до неї).

Ґрейс. Нi. Я теж зробилась нечутлива до дотику, — далеко твердiша за лiщину. Вона розiрвала?

Чартерiс. Люба моя, будьте ж розсудливi. Їй було докладно з’ясовано, що з нею все має бути розiрвано.

Ґрейс. А вона сприйняла це роз’яснення?

Чартерiс. Вона зробила те, що завжди робить така жiнка як Джулiя. Коли я з’ясував їй це особисто, вона сказала, що це говорить не моє краще «я», вона ж знає, що я все ж таки кохаю насправдi тiльки її. Коли я написав їй про це з брутальною яснiстю, вона