Бернард Шоу - Вибрані твори. Том I

Чартерiс. Моя люба, будьте ж розсудливi. Не можете ж ви залишитись у панi Тренфiлд, якщо вона заперечуватиме проти цього. Вона може подзвонити по служникай попросити вивести нас обох геть.

Джулiя. Ану, хай спробує. Хай подзвонить, якщо їй не забракне смiливости. Побачимо, як це чисте, чеснотливе створiння сприйме бешкет, який я їй влаштую. Побачимо, як ти його сприймеш. Менi нiчого втрачати. Всi знають, як ти поводився зi мною, адже ти скрiзь вихвалявся про свої перемоги, ти, нiкчемне, жалюгiдне, порожнє створiння. Про мене балакають усi твої й її знайомi. О, я врахувала свої переваги. (Скидає мантилью). Я дуже нещасна й зневажена жiнка, але я не така дурна, як ви гадаєте. Я залишаюсь — ось! (Кидає мантилью на круглий столик, кладе на неї свiй капелюшок i сiдає). Ну, що ж, панi Тренфiлд, ось дзвоник (показує на кнопку бiля камiна), чого ж ви не дзвоните? (Ґрейс не ворушиться, пильно дивлячись на Чартерiса). Ха-ха-ха! Я так i знала!

Чартерiс (спокiйно, з неослабною увагою, пильнуючи Джулiю). Панi Тренфiлд, я гадаю, вам краще б пiти до iншої кiмнати. (Ґрейс робить рух до дверей, але зупняється й дивиться запитливо на Чартерiса, бо Джулiя зривається з мiсця, щоб перейняти її. Вiн ступає крок наперед, щоб захистити шлях до дверей).

Джулiя. Вона не смiє йти. Вона мусить зостатись. Вона мусить довiдатись, що ти з себе являєш, i як ти кохав мене, як ще два днi не минуло вiдтодi, як ти цiлував мене i казав, що майбутнє буде таке ж щасливе, як i минуле. (Кричить верескливо). Це було, було, спробуй-но заперечити!

Чартерiс (стиха до Ґрейс). Ідiть.

Ґрейс (виходячи з холодною огидливiстю). Постарайтесь випровадити її якомога швидше, Леонарде!

Джулiя з придушеним вигуком лютi кидається на Ґрейс, що проходить поза канапою до дверей. Чартерiс хапає Джулiю, не даючи їй перескочити за канапу. Ґрейс виходить. Чартерiс, мiцно тримаючи Джулiю, оглядається до дверей, щоб побачити, чи Ґрейс вийшла щасливо з кiмнати.

Джулiя (зненацька перестаючи змагатись, говорить з найпатетичнiшою гiднiстю). О, тут зовсiм нi до чого брутальнiсть! (Вiн пускає її до канапи i спирається на кiнець останньої, захекавшись i втираючи собi лоба). Це схоже на вас — вжити грубої сили, принизити мене перед нею. (Уриває й вибухає слiзьми).

Чартерiс (сам до себе з меланхолiйною переконанiстю). Вечiр обiцяє бути напрочуд милий. Тепер — терпець, терпець, терпець. (Сiдає на стiлець близько круглого столика).

Джулiя (розпачливо). Леонарде, невже ти не маєш нi краплини чуття до мене!

Чартерiс. Лише найсильнiше бажання щасливо вас виплутати з цього всього.

Джулiя (погордливо). Я не рушу з мiсця.

Чартерiс (стомлено). Добре, добре. (Тяжко зiтхає. Вони сидять хвилину мовчки; Джулiя намагається не опанувати себе, а навпаки, тримати свою лють на точцi кипiння).

Джулiя (зненацька пiдводячись). Я пiду поговорю з цiєю жiнкою.

Чартерiс (схоплюючись). Нi. Нi. Облиште це, Джулiє, не доводьте справу до нового герцю мiж нас. Пригадайте, що менi вже пiд сорок, ви надто молодi для мене. Сiдайте; або ж, ще краще, дозвольте менi одвести вас додому. Ну ж, її батько ввiйде сюди!

Джулiя. Менi це байдуже. Справа за тобою. Я готова йти, якщо вона тiльки вiдмовиться вiд тебе; а доти я лишаюсь. Такi мої умови; i це твiй обов’язок щодо мене. (Непохитно сiдає. Чартерiс хвилину дивиться на неї. Потiм, щось вирiшивши, рiшуче пiдходить до канапи, сiдає на другому кiнцi й починає говорити з уїдливою вправнiстю).

Чартерiс. Щодо вас я не маю абсолютно нiяких обов’язкiв.

Джулiя (докiрливо). Нiякогiсiньких! І ти можеш дивитися менi в очi й казати це? О, Леонарде!

Чартерiс. Дозвольте менi нагадати вам, Джулiє, що тiльки ми познайомились, ви зразу стали на позицiю жiнки з прогресивними поглядами.

Джулiя. Тим бiльше ти мусив був поважати мене.

Чартерiс (замирено). Так воно й було насправдi, моя люба. Але ж не в цьому рiч. Як жiнка з прогресивними поглядами, ви вирiшили бути вiльною. Одруження ви вважали за принизливу угоду, за якою жiнка продається чоловiковi, щоб здобути соцiальний стан його дружини i право на утримання, а також пенсiю на старiсть iз його прибуткiв. Такий прогресивний погляд — н а ш погляд. Крiм того, якщо б ви одружились зi мною, я мiг би потiм виявити себе п’яницею, злочинцем, негiдником, страховищем; а ви не змогли б тодi одкараскатись од мене. Як бачите, надто великий ризик. Такий рацiональний погляд — н а ш погляд. Згiдно з цим ви зберегли за собою право покинути мене, тiльки-но ви переконаєтесь, що нашi стосунки несполучнi… якого це виразу ви вжили були… несполучнi з суцiльним розвитком вашим як людської iстоти; гадаю, що це ви так висловили iбсенiвський погляд — н а ш погляд. Отже, я мусив бути задоволеним з чарiвних зальотiв, якi мене багато дечого навчили i принесли менi кiлька годин найвищого щастя.

Джулiя. Леонарде, ти ж ось сам визнаєш, що ти зобов’язаний.

Чартерiс (з погордою). Нi, я повернув те, що одержав. Хiба ви нiчого не навчились од мене? І хiба для вас не було принадности в нашiй дружбi?

Джулiя (зворушено й з силою, бо вона тепер щира). Нi! Ти примусив мене дорого заплатити за кожну хвилину щастя. Ти помстився на менi за своє приниження, яке поставало з того, що ти був рабом своєї пристрасти до мене. Я нiколи, нi однiєї хвилини не була певна тебе. Я тремтiла завжди, коли вiд тебе надходив лист, бо вiн мiг завдати менi смертельну рану. Я жахалась твоїх вiдвiдин майже так, як палко бажала їх. Іграшкою була я для тебе, а не товаришем. (Пiдводиться, вигукуючи). О, стiльки страждання було в моєму щастi, що я ледве одрiзняла радiсть од муки. (Схиляється на стiлець бiля рояля й додає, ховаючи обличчя в руки й одвертаючись од нього). Краще було нiколи й не зустрiчатись iз тобою!

Чартерiс (обурено пiдводячись). О, ви, нiкчемо ви, без шляхетности. Так ось ваша вдячнiсть за те, що я заразтак лестив вам? І чого я тiльки не терпiв од вас — з янгольською терплячiстю. Зрозумiв я, — коли ще й двох тижнiв не минуло, як ми зробились друзi, — що всi вашi прогресивнi погляди були лиш мода, сприйнята й наслiдувана, як усяка iнша мода, що ви в них анi крихти не розумiєте й не цiнуєте. Хiба всупереч вашому пiклуванню про власну свободу ви не ставили до мене таких вимог,