Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

З натовпу чемпіонів до Зодеми підійшли два драйтли у чорних хустках. Напевно, також дівчата, подумала Жазель. Кожна з них стала на одне коліно. По одній руці вони зігнули в лікті, щоб пластини їхніх лат зімкнулися в певній подобі щита. Зодема спритно стала ногами на ці щити, і дві дівчини швидко піднялися вгору з нею на руках, здавалося, і не помітивши її ваги. Чемпіони загули ще сильніше. Почулися смішки. Гертіро, розштовхуючи чемпіонів, особисто став навпроти дівчат. І склав щит на лівій руці, зігнувши її в лікті. До нього приєднався воїн ліворуч і теж одним давно відточеним рухом склав щит на правій руці з голосним характерним звуком брязкоту металу. Обидва стояли на повний зріст, виставивши щити горизонтально. Схоже, присідати вони не збиралися.

Жазель з неприхованим інтересом спостерігала за тим, що відбувається. Вона не була знайома зі звичаями чемпіонів. Не знала, що має статися. Це все виявилося для неї в новинку. Дівчина повернула голову, спостерігаючи за Дезіре. Та вся згоряла від нетерпіння, навіть не намагаючись ховати свої емоції. Це не Тревізо, за виразом обличчя якої взагалі нічого неможливо зрозуміти. Обличчя зеленої Химерниці у будь-якій ситуації виглядало спокійним, а хода впевненою. Дезіре, на відміну інших Химерниць, часто могла виявляти емоції. Ну, або вдавати, що вона їх виявляє.

Румадеу зайшов за спину двом воїнам, включаючи свого командира Гертіро. Відійшов ще кілька кроків назад. Для розгону. Розбігся. В останній момент хтось із чемпіонів вистрибнув із загальної маси та зігнувся просто перед двома воїнами, що стояли спиною до Румадеу. Чемпіон без лат відштовхнувся від люб'язно наданої йому спини і застрибнув на два щити. Він послизнувся на мокрих залізних пластинах і вже збирався падати на спину. Але міцна рука Зодеми зупинила його.

Піднявся рев упереміш зі сміхом серед чемпіонів. Калібрісто посміхався, схрестивши руки на грудях. Багато драйтлів шуміли і стукали залізними пластинами, піднімаючи неймовірний брязкіт. Румадеу випростався. Він потягнув руки до Зодеми і намацав клямку на шоломі. Зняв його, відкинув убік. Потім під загальні схвальні вигуки зняв з дівчини чорну хустку і засунув собі в кишеню. Шум чемпіонів почав стихати, доки не ліг зовсім. І тоді Румадеу, притягнувши дівчину до себе, поцілував свою кохану. Нова хвиля захоплених криків та залізного брязкоту. Жазель не втрималася і приєдналася до воїнів у черговий раз, ляскаючи в долоні та вітаючи пару. Ейр та Дезіре робили це більш стримано.

За кілька секунд чемпіони, що тримали Румадеу та Зодему на руках, повільно і навіть велично опустили парочку на землю.

- А що за церемонія із хусткою? - тихо спитала Жазель у Ейр.

- Тільки заміжні дівчата або ті, хто готуються одружитися, можуть не приховувати своє обличчя в їхній армії. - пояснила сабазадонка.

Ось воно що. На кілька хвилин Жазель забула про все на світі, радіючи разом із чемпіонами. Її подруги стояли поряд із нею. Нехай і жити їм усім лишилося не довго. Напевно, за стільки часу перебування у фортеці вона змирилася з цією думкою. Тепер невідворотне майбутнє не так на неї давило. Вона була готова прийняти ту долю, що їй приготована.

Коли шум трохи ліг, а Румадеу вже одягнувся у свої рідні чорні обладунки, Жазель повернулася до Дезіре.

- Розкажеш, що там у тебе з Поєднувачем?

Хоча Химерниці Зими зовсім цього не хотілося робити, вона розуміла, що Жазель просто так не відчепиться.

- І я б послухала. - Ейр схрестила руки на грудях, показуючи, що від неї теж не вдасться позбутися.

Дезіре зітхнула і похитала головою. Зворотний бік того, що в тебе є подруги – все їм треба розповідати. Химерниця прикусила губу. З іншого боку, це єдині дві людини у світі, які раді її поверненню.

- Гаразд. Тоді слухайте. Мовчки. Не перебиваючи і не задаючи питань. Зрозуміло?

- Інструктаж проведено. - кивнула Ейр. - Підписи ставити на якому бланку?

Жазель усміхнулася і ліктем стукнула Дезіре, підганяючи її з розповіддю. І Химерниця Зими, попередньо картинно закотивши очі, розповіла їм свою історію без зайвих подробиць.

- Отже, жодних стосунків у мене немає. І не могло бути. Адже я тепер ніхто. - закінчила свою розповідь Дезіре.

- Як це ніхто? - спохмурніла Ейр.

- Створювати я не можу. - знизала плечима дівчина з волоссям кольору інею. - Битися теж. Як я й сказала – ніхто.

- Чому це ти битися не можеш? Я бачила тебе у бою. Так, дещо вмієш. - посміхнулася Ейр. - І тепер у тебе є рука.

На випадок, якщо Химерниця Зими про це забула, сабазадонка кивком вказала на чорну рукавичку Дезіре.

- Так. - закивала головою Жазель. - Ви майже завжди б'єтеся одним мечем. Однією рукою. У чому проблема?

Дезіре та Ейр переглянулися.

- Проблема в тому, дорога подруго, що битися лише одним мечем і лише однією рукою – це величезна різниця. - пояснила Дезіре. - Весь баланс, якому я навчалася п'ятнадцять років, порушено. Переважну більшість комбінацій та ударів я не зможу тепер виконувати на колишньому рівні. Ти ж бачила ефектні удари, коли боєць відставляє ліву руку назад, а сам прямує у смертельному уколі вперед? Так от, мені можна про такі забути. Ліва рука відіграє дуже важливу роль у збереженні рівноваги та наданні прискорення в потрібний момент та у потрібний бік.

- Ти так кажеш, ніби вважаєш, що для тебе все втрачено. - похитала головою сабазадонка.

- Так і є. - знизала плечима Дезіре. - Але я можу жити. Можу сама себе нагодувати. Мабуть. Адже я ще ложку не намагалася тримати.

- Даміане! - закричала Ейр. - Даміане!

 Через секунду воїн із зазубреною на шоломі підійшов до них ближче.

- У вас є дерев'яні мечі для тренувань? Принеси мені дві.

Солдат кивнув і пішов. Він не звик питати у командирів, навіщо вони віддають той чи інший наказ. Якщо генералу потрібен дерев’яний меч за кілька годин до останньої битви у їх житті, то, мабуть, на те є причини.