Анітка Санніфео - Наречений для Саламандри, Анітка Санніфео

Розділ 45. Я прошу у вас її руки. Тайпан

Одружитися з Саламандрою в іншому світі! І чому мені самому не прийшло це в голову? Ми можемо одружитися навіть на її батьківщині. Там нема магії, отже, про це ніхто тут не дізнається. А ще є світ драконів, Котіарн. Фієр якраз прагнув налагодити з ними зв’язок з обміну студентами та магічними дослідженнями. І є ще два, з якими пов’язаний будиночок. Але про них відомо менше.

Тільки я не хочу наражати кохану на небезпеку. Їй краще триматися якомога далі від Фаерії, поки ми повністю не знищимо Анаконд.

За такими роздумами я дістався Палацу. Мені потрібна допомога Стефанії. Бабуся Ярослави має дати згоду не лише на наш шлюб. Мені потрібно, щоб вона в разі чого пояснила Саламандрі все.

– Тайпане, любий! Оце так сюрприз! – проговорила бабуся, як тільки я опинився на порозі її вежі.

– Добрий день! Радий бачити вас у доброму гуморі. Але у мене до вас термінова справа.

– Здається, я навіть знаю, що то за справа, ходімо, синку. Я зроблю нам кави й ти все мені розкажеш..

– Дякую, – кивнув я.

Вежа була невеликою, лише два поверхи, перший займали кухні та дві спальні, а на другому розмістилася лабораторія. Про артефакти я знав небагато. І сам ніколи не займався подібними експериментами. Але в цій вежі навіть світло давали не звичні мені магічні світильники, а камені-артефакти блакитного кольору, які давали м’яке сяйво та надавали приміщенню чарівності.

Я спостерігав як Стефанія взяла невеличку ємність, чи то каструльку, чи ще щось, насипала в неї трохи кави, якихось ароматних спецій та поставила на вогонь. Кімнатою миттєво розповсюдився неймовірний аромат. Я ще не бачив, щоб каву заварювати саме так, але уважно спостерігав за процесом, не наважився говорити допоки гостинна хазяйка не поставила переді мною філіжанку свіжозвареної кави.

– Уважно слухаю, Ваша Високосте, – промовила вона. – І пригощайтеся кавою. Це мій фірмовий рецепт.

– Дякую. І прошу вас: не треба так офіційно. Просто Тайпан.

– Домовилися. Новини відбору мені відомі. Як й те, що Магда використала заборонені ритуали та артефакти.

– Звідки? – тільки й спитав я, а потім зрозумів, що в цій резиденції все становиться відомим за лічені хвилини. Ніякої приватності. – Хоча це не має значення.

– В цьому Палаці нічого не змінилося, мій юний друже, – похилитала головою бабця, підтверджуючи мої думки. До того ж тут досі є ці, хто був вірним моєму батькові. І я впевнена, вони не зрадять й твого. Але ж є ті, хто невдоволений. І саме вони пустили всередину ворога.

– Вам відомі імена? – напружився я.

– Припустимо. Але зараз це не важливо. Я дам тобі особливу річ, яка допоможе виявити те, що ти шукаєш.

– Дякую. Але я прийшов за іншим…

В моїй голові вже були десятки припущень, що саме відомо цій жінці та що я маю знайти. Стефанія вперше здалася мені дивною.

– Що ще тебе хвилює? – вона спокійно допила свою каву та відставила в бік чашку, а потім подивилася на мене. Я також зробив останній ковток. Цей напій виявися доволі міцним, але приємний післясмак з нотками кориці дарував насолоду.

– Саламандра. Тобто Ярослава, – я намагався заспокоїтися, але виходило погано. Ніколи не думав, що проситиму руки коханої у її бабусі, ще й за таких обставин, терміново. – Я кохаю її. І прошу у вас дозволу на наш шлюб.

– Що? – прискіпливо подивилася на мене бабця. – Яким чином ти то собі уявляєш? А відбір? Ти не можеш одружитися зараз…

– Я знайшов зачіпку, яка може допомогти нам покінчити з відбором назавжди. Для цього нам з Ярославою потрібно одружитися, й бажано в іншому світі.

– Вона сама хоч згодна?

– Я ще не питав, першим прийшов до вас.

– То спитай. Моя онука – бунтарка. Її не так просто змусити щось зробити проти її волі, але ти їй подобаєшся.  Бачила як сяють її очі, коли ти поруч. Хоч ви ще зовсім юні, але я щиро бажаю вам щастя. Попереду на вас чекає чимало іспитів, але я вірю, що об’єднавшись ви зможете з ними впоратися.

– Разом ми обов’язково все здолаємо. Террі Стефаніє, щиро вдячний за вашу підтримку.

– Зачекай тут.

Жінка вийшла, піднялася на другий поверх та через кілька хвилин повернулася, поклавши переді мною невеличку брошку у вигляді сріблястого павучка в крузі, прикрашеного блакитними камінцями.

– Ось. Це допоможе тобі знайти істину.

– Дякую, – кивнув їй, ховаючи брошку.

– Ти гарний хлопець. І вдача в тебе є.

– Дякую вам за допомогу та підтримку.

– Бережи себе, хлопче. І мою онуку. І нехай Сила пращурів вам допоможе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍