Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

тільки ООН не скаже, що вони ваші.

Керол так гучно ляснула долонею по стільниці, мов гармата

стрельнула в тій кімнатці.

— Бачите? Це гра на вичікування. Якщо він іще трохи довше

поблокує нас, не дозволяючи підняти нашу руду на корабель, то

далі вже й не матиме значення, кому дістануться ті права. Навіть

якщо колись їх нам і дадуть, то ми так запізнимося з підняттям

руди на корабель, що всі помремо з голоду швидше, ніж

дістанемося до ринку.

— Отже, — заговорив Голден, — ви й на той час, поки тривають

перемовини про ті права, просите права й надалі вантажити

руду на «Барбапікколу».

Керол розтулила й стулила рота, а тоді згорнула руки на

грудях.

— Так, — мовила вона.

— Гаразд, — кивнув Голден головою. — Звучить, як на мене, справедливо. Хоч би хто зрештою продавав ту руду, йому

потрібен транспорт, щоб її підняти на орбіту, а для цього

згоди′ться й «Барбапіккола», як і всякий інший засіб.

Мертрі стенув плечима.

— Гаразд. Ми дозволимо їхньому шатлові сісти й відновити

підняття руди на орбіту. Але добування руди, як на мене, пов’язане з певними проблемами.

— Поясніть? — повторив Голден.

— Вони користуються вибухівкою. Того самого типу

вибухівкою, яка була використана для збиття нашого шатла і

вбивства губернатора. Поки ці люди мають необмежений доступ

до неї, мої люди будуть загрожені.

— Яке ваше розв’язання проблеми? — спитав Голден.

— Я хочу контролювати доступ.

— То ви дозволите нам перевозити руду, яку не дозволяєте

добувати? — в’їдливо запитала Керол. — Типова подвійна гра

корпорацій!

— Я ж не це сказав, — мовив Мертрі, поплескуючи повітря

жестом «Спокійно»! — і це вразило Голдена як вираження

неприхованої зверхності. — Я до того веду, що ми триматимемо

невикористовувані припаси вибухівки, а ваші рудокопи

виписуватимуть її в разі потреби. Таким чином ніщо не пропаде

й не обернеться згодом саморобною бомбою.

— Керол, чи буде це справедливо, як на вашу думку? — запитав

Голден.

— Це сповільнить робочий процес, але домовленості не

підриває, — відповіла координаторка.

— Гаразд! — мовив Голден, підводячись. — На цьому поки що й

зупинимось. Зустрінемося завтра, щоб розглянути пропозицію

ООН про управління колонією та почати вироблення деталей. А

ще нам треба переговорити про контроль за довкіллям.

— ОПА… — почала Керол.

— Так, я маю також рекомендації від Фреда Джонсона, і ми й їх

обговоримо. До кінця тижня я б хотів передати наш узгоджений

план в ООН та ОПА й отримати їхні відповіді. Прийнятно?

І Мертрі, й Керол згідливо кивнули головами.

— Чудово. Хочу, щоб і ви були зі мною, коли я ввечері в міській

залі оприлюднюватиму нашу сьогоднішню домовленість. Наша

перша демонстрація доброї волі й солідарності.

Мертрі встав і пройшов повз Керол, не подавши їй руки й

навіть не глянувши на неї.

Добра воля і солідарність, що й казати.

* * *

— Ну, то як? — поцікавився Еймос, коли Голден покидав збори, що відбулися того вечора в міській залі. — Як воно пройшло?

— Наче все правильно я провів, — похвалився Голден. — Усі

поніміли й попадали.

Якусь хвилю вони мовчки й дружно порушували ногами спокій

вуличної пилюги.

— Химерна планета, — нарешті заговорив Еймос. — Ідеш

поночі під цим відкритим небом і ніякий тобі місяць не

позалицяється до твоєї лискучої лисини.

— Як я тебе розумію! І мої мізки знай шукають на цім небі

Оріона й Великого Ковша. Але ще химерніше те, що я їх щоразу

й знаходжу!

— То не вони, — втішив його Еймос.

— Ой, та я знаю. Але це щось таке, ніби очі мої накидають ті

звичні обриси цим зорям, що насправді складаються в якісь інші

образи.

Ще хвилю помовчали, а тоді Еймос:

— То це, виходить, щось мов якась метафора чи що?

— Нині це воно.

— Купити тобі пива? — запропонував Еймос, коли дійшли до

дверей магазину.

— Мо’, перегодом. А поки що, либонь, пройдуся, прогуляюсь.

Нічне повітря тут таке приємне. Нагадує мені Монтану.

— Окей,