Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Франк заснував цю академію для просування інтелектуальних та ідеологічних переконань серед німецьких юристів. Як голова, він виступив перед конгресом з програмною промовою, обравши для цього тему «Міжнародна карна політика». Це дало можливість викласти певні думки щодо майбутнього напряму кримінального права. Він придумав контрзаходи проти ініціатив Лемкіна і тих, хто відстоював його позицію і лобіював новий перелік міжнародних злочинів та Міжнародний кримінальний суд. Як чудовий промовець, Франк полонив увагу натовпу, хоча й (як і фюрер) говорив дуже високим тоном через хвилювання і надмір емоцій.

Франк зосередився у своїй промові на питаннях, до яких Лаутерпахт і Лемкін мали живий інтерес, хоча ніхто з них безпосередньо присутнім під час промови не був. Але там був Веспасіан Пелла, румунський професор, який писав про варварство і вандалізм. Суддя Еміль Раппапорт{403}, наставник Лемкіна і член організаційного комітету цього конгресу, не зміг бути присутнім. Франк висловив заперечення щодо універсальної юрисдикції, спираючись на думку, що це зруйнує міжнародне право, а не посилить його. Жодні правові норми і жодна міжнародна організація не зможе врегулювати розбіжності між більшовизмом і націонал-соціалізмом, і ніколи не буде спільної політики між державами, які не сповідують «однакові моральні принципи». Він розкритикував ідеї професора Анрі Доннедьє де Вабра, ще одного з колег Лемкіна, назвавши його ім’я, хоч того теж у залі не було. Кілька тижнів перед цим{404} Франк запросив Доннедьє виступити перед академією на тему міжнародних злочинів і «агресивної війни».

Франк відкинув ідеї Доннедьє, тому що вони вимагають створення наддержави. А як щодо пропозиції француза створити «Міжнародний кримінальний суд»? Це міф. Світові закони? «Марна фантазія». Розширити перелік міжнародних злочинів? Ніколи. Втім, одна ідея таки сподобалася Франку — криміналізувати всесвітній єврейський бойкот проти Німеччини.

Чого хотів Франк? «Невтручання у внутрішні справи іноземних держав» було прекрасною ідеєю, яку Франк підтримував і використовував проти будь-якої критики дій Німеччини. Так само — з незалежними суддями, але лише до певної межі. Він виступав за сильний уряд, який спирається на цінності, які захищають бачення «національної громади», правову систему, яка випливає з «ідеї громади» і повинна мати найвищий пріоритет. У новій Німеччині не буде індивідуальних прав, тож він оголосив про абсолютне заперечення «індивідуалістичних, ліберально налаштованих і розпорошених прагнень егоїзму окремої особи» («повна рівність, абсолютна покора, повна втрата індивідуальності»{405}, записав у своєму щоденнику письменник Фрідріх Рек, цитуючи «Демонів» Достоєвського як втілення тих ідей, які висловлював Франк).

Ганс Франк перелічив у своїй промові усі позитивні досягнення після 1933 року, включаючи новий підхід Гітлера до кримінальної політики, в якому є чому повчитися світовим політикам. Серед нововведень були: «євгенічна профілактика», «кастрація небезпечних моральних злочинців» і «запобіжне затримання» будь-кого, хто несе загрозу нації чи «національній громаді».

Тих, кому не слід мати дітей, має бути стерилізовано (він описував це як «природний процес ліквідації»), небажаних — депортовано, а для запобігання «змішуванню абсолютно несумісних рас» необхідно прийняти нові расові закони. Він не згадав перед цією міжнародною аудиторією ні євреїв, ні циган, але усі присутні знали, про кого йдеться. Франк також промовчав про лихо гомосексуалізму, цю тему висвітлив прийнятий раніше того ж року карний кодекс Рейху (у підготовці якого він брав участь), згідно з яким криміналізувалися усі гомосексуальні стосунки.

Він проголосив, що нова Німеччина буде «расово бездоганною», і це дозволить їй «позбутися злочинців так само, як здорове тіло позбувається збудників хвороби». Ці картини було запозичено з праць Юліуса Штрайхера, расового теоретика Гітлера, з яким він разом з Доннедьє обідали у лютому.

Неважко було уявити собі його пронизливий голос. «Націонал-соціалізм відкидає помилкові засади гуманності», — верещав він, виступаючи проти будь-якої «надмірно гуманної» поведінки. Відповідні покарання вже незабаром будуть впроваджені, спокутуватимуть усі, хто порушив обов’язок вірності перед громадою. Нацисти розпочали «війну проти злочинності усіх часів».

Реакція аудиторії була неоднозначною. Більшість із 463-ох присутніх делегатів складали німці, які схвально і голосно аплодували. Інші демонстрували значно стриманішу реакцію. Джофрі Бінг{406}, молодий англійський судовий адвокат, який згодом стане членом парламенту від лейбористів (і першим генеральним прокурором незалежної Гани), писав про цей виступ, що було жахливо бачити, як іноземні чиновники, криміналісти і реформатори вітають «звірячі пропозиції» Франка. Бінг чітко попереджав: остерігайтеся нової породи юристів, які захоплюють Німеччину, таких як д-р Франк, «фанатичний популяризатор принципу репресій і залякування».

91

Через чотири роки{407}, коли Німеччина увійшла до Польщі і разом із Радянським Союзом поділила країну, Рудольф Гьосс викликав Франка до Сілезії для особистої зустрічі з Гітлером. Після десятихвилинної розмови Франка було призначено генерал-губернатором окупованої німцями Польщі, особистим представником фюрера у краї, який тепер називався Генерал-губернаторство для окупованих польських земель, з населенням 11,5 мільйонів мешканців на території, яка охоплювала Варшаву на півночі і Краків на заході. Він вступив на посаду 25 жовтня 1939 року: згідно з декретом Гітлера, Франк мав звітувати особисто перед фюрером — Лемкін звернув на це увагу — і вся адміністрація мала «бути під керівництвом генерал-губернатора»{408}. Тепер Франк був особисто відповідальний за підконтрольну територію, а його дружина Бріґіт стала королевою.

В одному з перших інтерв'ю{409} Франк пояснював, що Польща тепер є «колонією», а її мешканці — «раби Великої німецької світової імперії» (юристи в Берліні працювали над тим, щоб міжнародне право до окупованих територій не застосовувалося — Генерал-губернаторство фактично вважалося анексованою частиною Рейху, і відтак тут діяли німецькі закони, які нібито не мають обмежуватися нормами міжнародного права). Особливим приниженням для Польщі було те, що Франк зі своїм урядом облаштувався у Вавельському замку у Кракові, в колишній резиденції польських королів. До нього приєдналася Бріґіт і п'ятеро їхніх дітей разом із наймолодшим Нікласом, який народився на кілька місяців раніше у Мюнхені. Отто фон Вехтера, який щойно приїхав з Відня, було призначено губернатором Кракова, одним із п'яти заступників Франка.

Франк діяв як суверен, польському народові було оголошено, що він перебуває під його цілковитою владою: це не «конституційна держава», де люди мають права, і жодного захисту меншин тут не буде. Варшава зазнала серйозних руйнувань під час цієї короткої війни, втім, Франк вирішив не відбудовувати зруйноване. Натомість він видав низку декретів, багато з яких потрапили до валіз Лемкіна, з якими він їздив по світу. Розпорядження Франка стосувалися величезної території і багатьох різноманітних питань: від дикої природи (слід захищати) до євреїв (позбавити захисту). З 1 грудня усі євреї, яким було