Юлія Богута - Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута

Розділ №36. Одна крапельниця на двох

Важке повітря ледь пробиралося в грудину крізь стомлені ребра. Я повільно розплющила очі, відчуваючи, як мій погляд туманно пробігається по кімнаті. Стеля була стерильно-білою, звуки медичних приладів пульсували в ритмі мого серця. Відчуття було дивним: ніби я пливла в просторі, не здатна повністю зрозуміти, де перебуваю. Мій розум поступово пробуджувався, але тіло все ще залишалося важким, наче хтось запустив у мої жили свинець. Я спробувала підвести руку, але це виявилося майже неможливим. Відчуття слабкості було неприємним і водночас виснажливим, хоча я й не знала, куди ще більше. Мене охопила нова хвиля приреченості та байдужості. Хотілося знову заплющити очі й опинитися десь там, за межею.

— А я вже думав, ти вирішила втекти від нас на той світ, — жартівливий, але турботливий голос прорізав тишу, повертаючи мене у жорстоку реальність у якій я була прикутою до ліжка.

Важкий погляд зупинився на пом'ятоиу нахабному  обличчі, в якому впізнала Айрона. Він сидів поруч із ліжком на металевому стільці та ледь чутно тупцяв ногою.  Його очі сяяли м'якою усмішкою, хоча я бачила, що за нею виднілася злість та страх.

— Безпощадна! — продовжувив він, підігравши собі з хитрою усмішкою. — Тобі не соромно?

Я хотіла усміхнутися у відповідь, але замість цього лише легкий подих зійшов з моїх губ. Моє тіло все ще було майже нерухомим, мов паралізованим. Навіть цей найпростіший рух здавався подвигом,на який я не була здатною в цей самий момент.

— Айрон... — прошепотіла, не впізнаючи власний голос.

— Впізнала мене, безсовісна, — м'яко промовив він, його турбота тепер звучала більш відкрито. — Значить десь таки в тобі сидить ще здоровий глузд та відчуття провини!

— Провини...? — спробувала я запитати, але замовкла. Було сконцентруватися на думках, а ще важче було знайти сили говорити.

— Ага. Чи ти думаєш, що всі тут раділи поки тебе не було? Твій пришибленим красень мало не вбив твого керівника, — почав перераховувати чоловік,. — Той гострий на язик перевертень мало мене не побив книжкою, коли я буркнув що це ти від них втекла, бо зовсім не шкодують. Тітка на пропускному пункті весь час ревіла і обіцяла порвати всіх на шматочки. Навіть Коул недосолодив торта, уявляєш?

— Він цілий...? — ледь вичавила з себе.

— Твій недобитий? Та цілий, що йому буде? Струс невеличкий зловив, хоча мені здається це не вперше. Інакше як ще пояснити його любов до тебе, а? Ти мені скажи, ти його чим била, що він настільки в тебе закохався? Що ж, тепер я вірю, що ти його остаточно доб'єш,  — знущався він, піднімаючи руки, ніби був священиком, і роблячи пафосний жест. — Благословляю вас із Лоріаном на довге і щасливе життя. Щоб ваша любов була міцною як його череп, красивою як я і невбиваємою як ти.

— Айроне... — ледь промовила я, закочуючи очі від таких дурощів.

— Тихо, я ще не закінчив! — серйозно перебив він, піднімаючи палець. — Ви мені ще зобов'язані компенсацію виплатити за недосип і голод, поки я шукав тебе. Між іншим це я додумався знайти тебе по крові Санктуса, коли дізнався, що він твій батько.

— Що з ним...? — спитала, намагаючись не заснути знову.

— А що з ним буде? Живий, здоровий, загорає в світлі місцевих ламп у камері, — ніби то не розуміючи кинув Ай. Потім помітив мій злий погляд і змилостивився. — Це він знайшов Лоріана і затягнув його в лікарню, щоб йому мозок вставили назад. Потім знайшов якусь зачіпку, що тебе викрала його дама серця і...як би це сказати...випалив її магію, коли вона сказала що вбила тебе. Короче в нашому місті мінус один некромант віднедавна.

— А...?

— А що? Я ж то знаю, що ти як свіжий  зомбі — невбиваєма. Зцілив з твого недотатка крові і провів ритуал, щоб знайти твоє тіло. А ти, безсовісна жінка! Взяла і нажерлась крові горгони та мало не довела мене до кондпашки, коли я твій дух побачив! — щиро обурювався чоловік. — Ти мені винна будеш стільки їжі за втрату нервових клітин, що муситимеш переїхати до свого безмозкого красеня назовсім, та найняти мені Кая до кінця моїх днів!

— Він не безмозкий...— кволо обурилась.

— Повір мені, я бачив рентгенівський знімок! Мозку в нього поменшало добряче. Та гадюка ж його привалила так, що він мало не помер. А коли його мозок люб'язно поклали на місце місцеві лікарі, він ще й кинувся шукати тебе! — махав руками улюбленець академії. — Ну як кинувся...впав із  ліжка непритомним.

— Що з ним? — серце ледь сильніше забилося від тривоги.

— А що з ним буде? Кажу ж, ви один одного вартуєте. Броньовані, без інстинкту самозбереження та жалості до інших, — розвів руками Ай, ніби е розуміючи про що я питаю. — І на дивись так на мене. Найбоижчим часом ти мене вбити не зможеш, так що лежи і насолоджуйся моїм буркотінням.

— Ай...! — гаркнула.

— Так на чому я там зупинився? — зробив він вигляд, що не почув мене. — А! Так ось! Лежить твій безмозкий у сусідній палаті, прив'язаними до ліжка, щоб ненароком своїми загребущими руками не вбити. Нічого особистого люба, але я натягнув на його мускулисті лапи рукавички і приковав до труб, поки він був без свідомості. А то впав був на санітара і висмоктав з нього всі сили. Скажи по секрету, як ти терпиш його ненажерливі потреби? Цей безмозкий висомоктав вже сімох амбалів із різних відділень. А йому все одно мало!

— Він цілий зараз? — не могла заспокоїти своє дурне серце. — Здоровий?

— Пришиблений, люба. Але не більше чим ти, — посміхнувся чоловік. — Хочеш, відвезу тебе до нього і будете разом лежати на сусідніх ліжечках. Стогнатимете в унісон та жертимете на пару одну крапельницю?

— Хочу.

— Я ж жартував, Фіалко, — став відпиратися Айрон обома руками. — У вас навіть крапельниці різні...

— Ай...! — злилася, відчуваючи як у голові нестерпно починало гудіти.

— Хочеш на пару з ним повбивати всіх місцевих лікарів? — задер він брову. — Совість май, ви тут не одні хворі. Хто лікуватиме всіх тих людей у приймальні? Чи ти думаєш, що гуманніше буде впокоїти їх на місці, ніж штрикати голками?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍