Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

Миттю перетворилася і сказала винувато:

— Вибачте, не могла втриматися.

— Нормальна реакція молодого перевертня, — відповів Лішкорт, дивлячись на руку, що заживає від моїх іклів.

Заняття з лічем мені призначили на після обіду. Щоб я встигла відпочити після школи. Магістр темних мистецтв був не один, з парою привидів, що і вчора в кабінеті ректора.

— І чого ти така сумна?

А я дуже старалася втримати образу і не висловлювати все, що думаю. А то вже дісталося від братів за те, що магістра покусала.

— Хто тебе образив? — підійшов близько Лішкорт, я ледве втрималася, щоб не зашипіти і не відскочити. — Це вже не нормальна поведінка для такого юного перевертня. І очі на мокрому місці. Ну що, сама розповіси чи батькові зателефонувати?

Уперто подивилася на нього.

— Рой, не тисни на дівчинку, її хтось образив, — сказала дама привид. — Нагадує той милий період у дітей, коли всі навколо вороги, особливо, якщо ще щось особливо розумне сказали.

Тут уже не змогла стримати сльози, але швидко їх витерла.

— Дай вгадаю, брати? — усміхнувся Лішкорт криво. — Втирали, як погано поводилася?

Я зніяковіла від його здогадливості й відвела погляд.

— Та годі, вони що, вичитували тебе за самозахист?!

— Кожен вважав своїм обов'язком висловитися, як погано я поводилася. І що я дурепа, раз так нестримано поводжуся і нападаю.

— Маріє, я пам'ятаю, що ти цього не любиш, але будь такою доброю, поклич трьох кошаків!

— Із задоволенням! — усміхнулася примара і зникла.

— Вона їх заїками зробить, — сказав другий привид і теж зник.

Брати прибігли через п'ять хвилин. На мене дуже суворо і строго дивилися.

— Що ти вже учудила?! — втомлено запитав Дерек. — Магістре, вона знову на вас напала?

— Дереку, ти ідіот?

— Що? Вибачте, сер, не зрозумів питання.

— Мовчи мала, я сам озвучу твої думки. Так, я вмію чути чужі думки. Тебе ще не вчили блоки ставити. Днями тільки займуться. Як ти думаєш, твоя сестра повинна була реагувати на небезпеку? Спокійно дивитися, як до неї наближається те, що її лякає і несе загрозу? Або ж їй потрібно було раніше, теж спокійно реагувати, коли що? — він різко розвернувся і втупився на мене. А потім криво посміхнувся і сказав моїм братам — ваша сестра мала бути вівцею, з якою роби, що в голову спаде? Хочуть, ґвалтують, хочуть, змушують дар застосовувати. Адже це безпечно, так ви вважаєте?

— Ні, — хрипка відповідь старшого брата й офігевші погляди від двох інших.

— То якого диявола, вона мала спокійно дивитися на лчіа? Ми на підсвідомому рівні в таких малюків викликаємо страх. Вона дитина! Вона мене і ще парочку привидів побачила вперше в житті. І це, була, чудово правильна реакція. Або бий і біжи, або відразу біжи. І вам казково пощастило, що вона добре розуміє, в якій послідовності це робити! Ще раз доведете сестру до істерики, видереу! Вільні! Пішли геть!

Брати вилетіли з аудиторії з офігевшими обличчями.

— А ви живий?

— Живий. І ні, не так лічем стають. Звідки в тебе в голові така фігня? О, а це цікаво. Інший світ, цікаво. Покажи ще. Нудно.

— Угу. А як лічем стають?

— Потрібно бути дуже сильним магом, зміцнювати тіло магією. І вона ж його трохи змінює. Потім, померти, стає практично нереально. І ні, мені не нудно жити. Приємно, що ти рада за мене. Багато хто хотів би бачити мене в труні.

Фиркнула, і подумала, що п хто цього хочуть, наївні дурні. Підійшла обережно і доторкнулася до лича. Він дозволив доторкнутися до його руки і навіть понюхати.

— Тобі не страшно? Хоча не відповідай. Відчуваю, що страх ще є, але цікавість сильніша. Переконалася, що я живий. Облизувати й кусати не варто. Досить мене досліджувати, — сказав він суворо.

— А чого ви будете мене вчити?

— Магії у всіх сенсах. Для початку вчитимешся її дозувати і користуватися малою кількістю. Попри те, що в тебе її багато і канали широкі. Так більше шансів не вигоріти і чогось навчитися.

— А вони, вибачте, не знаю, як вас звати, хто і чого навчатимуть?

— Привиди поки спостерігатимуть і скоріше за все коментуватимуть. Тож на їхній дружний стьоб не ображайся. Давай почнемо.

Магістр Лішкорт показував усе і розповідав дуже докладно і доступно. Ми так захопилися, що навіть на двох привидів не реагували. І коли вони нас дозвалися, зрозуміли, що вже восьма година вечора.

— Замучиш дитину! Вона мало того, що не обідала, так тепер ризикує вечерю пропустити.

А я, тільки зараз зрозуміла, що дико втомилася. І коли встала зі стільця, то похитнулася, ледь не падаючи на підлогу. Магістр підхопив за лікоть і винувато подивився на мене.

— Було цікаво, захопилися.

— Так, — підтвердив він, — ти здібне кошеня. Ходімо, відведу тебе. Потрібно тебе добре нагодувати.

Він зводив мене спочатку в їдальню, змусив щільно поїсти. А потім ми повільно пішли в кімнату.

— Трохи спритніше? Ясно, йди як можеш, щось я перестарався. Нічого, зараз приляжеш і їжа засвоїться і піде тобі на відновлення сил, енергетичних і фізичних.

Братів у кімнатах не було. І я одразу розтягнулася на дивані. Лішкорт, ідучи, зачинив двері. А до приходу родичів я вже міцно спала. Вранці виявила невеликий тортик.

— Вибач нас, — сказав Ронбер, — ми не хотіли тебе образити!