neliksi - Гробниця світла та помсти, neliksi

Ще не кінець подорожі, що ж буде далі? 

Таємницю ще не розкрито.

— Гестія, ти вже нарешті прокинулась? - з цими словами до кімнати ввійшов Ейден.

— Я тебе налякав?

— Ні ні, все добре, котра година? На дворі вже так світло.

— Ти довго спала, вже майже третя дня.

— О боги, чому ви мене не розбудили?

— А ми мали? Просто ти так вчора втомилась, що заснула на дивані, ми подумали щоб ти довше поспала та відпочила.

— Як я тоді опинилась в кімнаті?

— Тебе Тайсон переніс сюди. Ладно, ходімо на кухню, я зробив млинці, а Тайсон купив мед до них.

— Сподіваюсь ти смачно готуєш, бо я дуже голодна.

— Тобі сподобається ‐ усміхнено сказав Ейден.

Ви обоє зайшли на кухню, там вже сидів Тайсон та смакував млинці.

— Доброго ранку, виспалась?

— Доброго, це точно, як млинці?

— А ти сама спробуй - Ейден кажучи це, похлопав мене по плечі.

Ми всі гарно провели час, комусь це був легкий перекус, а комусь сніданком о третій годині дня.

— Добре друзі, ви тут чаюйте, але мені час йти, маю допомогти в бібліотеці.

— Мені теж час йти.

— А ти куди? - здивовано спитав Тайсон.

— Мені треба до лісу, ти можеш показати дорогу, де ми перший раз зустрілись?

— Можу, але тобі навіщо?

— Ну, мені треба до дому.

— Ти в лісі живеш?

Ні, я живу взагалі в іншому світі, який ви ненавидіте, і мені потрібно до порталу, щоб до нього потрапити.

Я б могла відповісти так, але це їм знати непотрібно.

— Я живу в кінці того лісу, так допоможеш?

— Без проблем, ходімо.

Дорога була довгою, як завджи, коли ми зайшли в ліс, почало вже темніти.

— Котра година?

— Без десяти восьма.

— Нам ще довго йти?

— Та ні, хвилин десять.

І ось, я почала помічати краї того самого озера, нарешті ми дойшли.

— Можливо тебе до самого дому провести? А то вже темно.

— Ні дякую, не потрібно.

— Тоді, ще побачимось?

— Побачимось..

Він підійшов ближче до мене, обмотав руку навколо моєї талії і ніжно поцілував мене у щоку. 

В цей момент усі звуки навколо зникли, і я відчула тепло його дотику, яке розтопило моє серце.

— Бувай - були його останні слова

Тут, як тільки він відділився від озера, я сразу побігла до порталу.

Лишається один крок, але хочу я його зробити? Моє серце почало ще більше битися.

Чи зможу я сюди знову повернутись? Тут я найшла друзів, а можливо навіть кохання..

Але там, мене чекає Сабія.. мені потрібно до неї, вона мені допоможе.

Крок, і все в темноті.

Дзвін у вухах, дозволив мені прокинутись. Я лежала на траві біля порталу.

— Рідний ліс - промовила я ці слова, згадуючи моменти, які я проводила у цьому лісі.
І тут, хтось позаду мене, торкається мого плеча.

—Принцесо, як ви?
Я почула знайомий голос. Це була Сабія.

— Сабія, я так рада тебе бачити - не стримавшись, я з цими словами її обійняла.

— Я вас теж принцесо, було дуже складно бути в ці дні без вас. Ви щось дізналися? 

— Так, але мені потрібно буде знову туди повернутись.

— Що? Якщо, ви все дізнались навіщо вам повертатись туди знову?

— Я не усе дізналася, я не знаю де моя мати, і мені потрібно найти одну людину.

— Яку?

— Давай підемо в палац, я тобі там все розповім.

— Звісно принцесо, як скажете.

Ми йшли світлою стежкою нашого лісу, де дерева високо височили навколо нас. 

Під ногами хрустіло опалене листя, навколо лунали співи птахів, які зустрічали нас своїми веселими піснями. 

А запах свіжого лісу наповнював наші легені, нагадуючи про чарівну силу природи.

— Сабія, нарешті ми прийшли.

— Так, але не забувайте поводитись ніби вам, ще досі погано. Ви ж пам'ятаєте нашу угоду?

— Звісно.

Тут ми почули голос, який наближався до нас.

— Гестія, дай Боги я тебе побачила!

— Матінко Афра, я теж рада вас зустріти!

— Ти як? Сабія зовсім не підпускала нікого до тебе.

— Так, це я її попросила.

— Я хвилювалась, що щось серйозне. Хотіла лєкаря до тебе кликать.

— Пробачте, що заставила вас хвилюватись! Мені вже краще.

— Дай Боги так буде завджи. Повечеряєш з нами?

— Я б хотіла піти до своєї кімнати, хочу ще відпочити.

— Добре Гестія, я до тебе тоді вечером ще зайду.

— Звичайно, буду вас чекати матінко Афра.

Зайшовши в свою кімнату, я почала розповідати Сабії все, що трапилось.

Через декілька хвилин, я закінчила розповідати.

— О Боги! В мене дуже багато питань!