Олексій Чупа - Акваріум

І що стається потім? Усе аж занадто передбачувано: рано чи пізно починається відторгнення, гниття на живому тілі, і цей Франкенштейн, ідучи своєю дорогою, врешті-решт втрачає на кожному кроці частинку себе.

І тепер, по двадцяти роках після розвалу Союзу, скажи, як мають почуватися його мешканці, усвідомлюючи, що їх виносила і виховала мертва потвора. Більше того, як вони мають почуватися, усвідомлюючи, що самі вони всього лише частинка відтятих рук, ніг, вух, яєць чи язиків, що повільно плавають у формаліні історії?

Гадаю, вони почуваються огидно. Я — так точно огидно. І сумніваюся, що невдовзі почуватимуся краще.

«…схоже, вона просто спала, і навіть не прокинулася, не відчула ані рипіння дверей, ні мого важкого погляду на ній, не відчула ні холоду голки, ані розчину в крові. Я зачаровано, вперше за довгі-довгі роки дивився, як вона спить. Маленька фігурка вільно вміщувалася на моїй долоні, головою лежачи на твердому горбочкові мозолю, там, де починався середній палець, а п’ятками досягаючи початку лінії долі, там, де закінчується долоня. Це було так незвично, що перший час у моїй голові не було жодних думок — лише подив і замилування. Зменшившись, вона не втратила своїх бегемотячих форм, тілобудова її залишилася такою ж, але тепер можна було на це дивитися без огиди. В мене на долоні лежала, дихаючи, маленька лялька, крихка і по-своєму прекрасна. Це зачаровувало, по-іншому і не скажеш. Не знаю, скільки часу минуло, перш ніж я надивився на неї. Іноді, через нерівні, рвані проміжки часу, наче крізь якийсь туман, — тихо і непереконливо, — чулося цокання годинників, які педантично відраховували зимові густі, як джем, години. Знаєш, виродку, якщо Бог колись існував, то він саме так дивився на крихітну голу фігурку Адама у своїй руці перед тим, як випустити його у райські сади, — натхненно і захоплено…»

«Нормально, він себе уже з Богом порівнює», — майнуло в мене у голові.

«…я дивився на неї довго і ні про що не думав. Зараз вона нагадувала мені жука ще більше, ніж перед тим, тільки от тепер не викликала огиди, лише замилування. Звісно, я розумів, що це ненадовго, і скоро, якщо вона, звісно, виживе після цього, мені набридне спостерігати за нею і захочеться інших розваг.

Врешті-решт я стомився і захотів спати. Досі не знаючи, що саме відбулось і що буде далі, я акуратно поклав її на дно порожнього трилітрового слоїка. Накривши пробитою в кількох місцях цвяхом кришкою, залишив на підвіконні. Сон здолав мене остаточно, не хотілося нічого, окрім як притулитися щокою до прохолодної подушки і заснути. Знову-таки, вперше за дуже тривалий час мені саме захотілося спати, а не треба було відпочити. Спровокований мною атракціон з перетворенням, захват, на який я навіть і не сподівався, позитивно вплинули на мої нерви, і відразу ж після того, як я влігся в одній із кімнат неподалік цієї спальні, мене накрило довгим і міцним сном без усіляких видінь.

Прокинувся я аж по обіді і мерщій метнувся до залишеного мною слоїка з дружиною. Він, як і раніше, стояв на підвіконні, на нього падали промені сонячного світла. Я одразу помітив, що тіло, яке, коли я його залишав, було розміром не більше запальнички, зараз стоїть на повен зріст і займає дві третини банки. Дружина, на вигляд значно молодша, ніж була вчора вдень, стояла в банці і, притиснувшись долонями до стінки, злякано дивилась на мене. Я взяв слоїк до рук, наблизив свої очі до очей фігурки всередині. Її очі були порожніми, вираз обличчя абсолютно диким.

Вона не впізнавала мене! Більше того, я не сумнівався, що вона не розуміє, що відбувається довкола. Цікаво лиш, було це пов’язано із жахом, який міг її охопити, чи препарат убив у ній усе людське, залишивши тільки спотворену форму?

Узагалі, раптом з’ясувалося, що запитань у мене було значно більше, аніж відповідей. Що я вкрав із лабораторії? Яким чином відбуваються такі метаморфози з організмом? Це назавжди чи з часом тіло повернеться до своїх нормальних розмірів? Які побічні ефекти? Чому вона зараз почала знову рости, — це сутність впливу цього розчину чи, може, є якийсь каталізатор, який блокує дію препарату і відновлює первинний стан? Що буде далі?

Відповідей на жодне із запитань я поки що не знав, але відчував, що я цілковито в змозі вирішити кожне з них. Це мало бути цікаве дослідження. В мені прокинувся колись загнаний у підвалини свідомості вчений, він кричав у мені, і кров від його крику з дедалі радіснішим гупанням неслась судинами мого мозку.

Отже, треба було діяти. Передусім я переніс банку в темний куточок кімнати і спостерігав. Перша думка, що майнула в моїй голові тоді, коли я побачив дружину, яка за ніч підросла, була, скоріш за все, правильною, бо фігурка припинила рости, а за нетривалий час знову зменшилася до розмірів коробки з-під сірників, коли я сховав її від прямого впливу сонячного проміння. У цьому всьому мені слід було ще переконатися, але поки я для себе записав на випадковому аркуші, що сонячне світло блокує дію препарату і сприяє поверненню організму до нормального стану.

Щоб уникнути будь-яких неприємних ситуацій, мені надалі не варто було залишати слоїк там, де можуть дістати сонячні промені, бо, якщо я правильно порахував, десять-дванадцять годин такої сонячної ванни змогли би повернути її до колишніх розмірів. Але цікаво, чи не почала би вона знову зменшуватися вночі?..»

Я просто не вірив своїм вухам! Я не вірив тому, що почув щойно! Ось вона — Вища Божественна Справедливість! Те, що описував Шенколюк, було важко усвідомити, а повірити в усе це ще важче, але, якщо це правда, вся моя віра в Бога хитатиметься сильніше, ніж дерева від урагану, а потім, само собою, зламається й зовсім. А як може бути інакше?

Там діти пухнуть з голоду, там епідемія страшної хвороби, там матері побиваються за синами, яких відправили на війну неясно за чиї інтереси, там ще якась напасть, а пан Шенколюк отримує у свої руки страшну речовину, яку він ще невідомо як застосує! Хей, Господи! Привіт тобі від ницих синів твоїх! Дякуємо, що ти не урізноманітнюєш сценарії, за якими існує людство, і працюєш, як завзятий копірайтер! Нехай благословенний буде твій божественний комп’ютер і улюблена твоя дія copy-paste, яку ти вдало застосовуєш, змінюючи у своїх Господніх текстах винятково імена і вписуючи на провідні ролі замість одних засранців — засранців ще більших, уже тисячі, тисячі років, від того самого дня, як тебе вигадали!!!

Дякуємо тобі, Господи, від щирого серця! Та чи не здається тобі, що надто вже ти задовбав нас усіх своєю одноманітністю?.. Покайся і повернись лицем своїм до нас грішних, допоки ми в тебе ще хоч трохи віримо.

«… в мене попереду була величезна дослідницька робота, і я взявся за неї з натхненням, якого не відчував довгі роки. Спав я тоді зовсім мало, по чотири-шість годин, їв теж неймовірно мало, а ось мозок перебував у роботі постійно. Я проробив цілу купу експериментів з маленькою фігуркою в банці і досяг неабияких результатів. Кожен зі своїх висновків, у яких я встиг пересвідчитися, було відразу ж занотовано до спеціального блокнота. Зараз прочитаю. Отже:

Перше: що це за хріновина, яку мені подарувала доля, вклавши до рук ці ампули, я не знав і, напевно, не дізнаюся вже ніколи. Не дізнаюся, бо мало того, що той науково-дослідний центр припинив своє існування, так ще й три чверті його співробітників або захлинулись у хвилях дикої міграції, які котилися на захід, або звели рахунки з життям, або, що найбезнадійніше, — подалися в політику та довкола політики. І від цих останніх точно жодної інформації про передові розробки біологічної зброї не дізнаєшся, бо розкриття цієї таємниці може або вбити їхню політичну кар’єру, або завадити самим використовувати розробки (звісно, як колишній відповідальний працівник цієї галузі, я не міг припустити, що рідина була зроблена лише однією пробною партією, обмежена лише однією нещасною валізою і була створена винятково заради любові до науки). Документацію Центру або знищено, або розграбовано, або засекречено. Існувала лише мінімальна надія на те, що я зможу дізнатися, хто і як синтезував цю штуку.

Тому я вирішив не вдаватися до пошуків винахідника цієї рідини, бо інтуїція підказувала мені, що ця справа майже безнадійна. Я просто назвав її так, як мені подобається. В голову відразу ж прийшла назва редуктин від слова reductio, що в перекладі з латини означає зменшення.

Друге: я перерив усю валізку в пошуках хоча б найменших підказок чи інструкцій,