Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

1 (3)

Наскільки все погано, Ліїн зрозуміла, тільки коли побачила трьохщоглову баркентину, що велично випливає з туману. У порівнянні з цим новеньким кораблем, шлюп виглядав старою руїною, яку, звичайно, підлатали, вітрила замінили, але все одно, будь-хто відразу зрозуміє, що він був побудований сторіччя тому, і не йому ганятися з тільки-тільки побудованим вітрильником. Не наздожене і не втече.

Це не патрулюючі прибережні води човни, які набирають швидкість завдяки амулетам і лопатям, які ці амулети крутять. Від них можна втекти, якщо на борту є тямущий маг, здатний впливати на амулети. Не зламаєш, так уповільниш, не сповільниш, то хоча б лопасті заклиниш піднятим з дна сміттям. Лопаті взагалі найслабше місце на патрульних кораблях, захистити їх практично неможливо, щити не тримаються через їх безперервний рух і складну форму. І від води їх захисним ковпаком не відсічеш, корабель одразу зупиниться.

Баркентина таких проблем не мала. І швидкість в неї була трохи менша, ніж у патрульних човнів.

— Зад підводного демона, — впізнав баркентину зарослий бородою моряк, що стояв поряд із Ліїн.

Він був розумний. Тому, трохи подивившись на вітрильник супротивника і помилувавшись вогнем, що жер ніс шлюпа, розвернувся і рвонув до протилежного борту. Там він зупинився на мить, стиснув у долоні якийсь амулет, а потім вистрибнув за борт. Мабуть, вважав, що поряд з камнеїдами у нього більше шансів вижити.

Правда те, що моряк був розумний, Ліїн одразу не зрозуміла. Вона спочатку допомогла загасити пожежу. Потім допомагала сивому малознайомому магу вирощувати щит проти абордажників і раділа, дурепа, що з баркентини більше не кидаються вогнем і не намагаються ламати борти гарпунами. Не подумала, що екіпажу баркентини може бути дорогий вантаж шлюпа і зовсім не потрібні контрабандисти, які його супроводжують.

— Відійди, — сказав маг, коли основи щита були закладені і залишилося тільки підняти напрямні.

Ліїн пирхнула, але відійшла. У кожного свої недоліки. Цей дядько вважає, що жінки здатні однією своєю присутністю зіпсувати будь-що. Тож і щит вирішив розкривати сам. Ну, і нехай.

Ліїн подивилася на озброєних моряків, що вишикувалися вздовж борту. Потерла долоні одна об одну, намагаючись їх зігріти. Відступила ще на крок і ледь не впала, коли любитель піднімати щити наодинці якось дивно схлипнув і впав, як підкошений. Щит не розвернувся. Ніким не утримувані ниточки основи стали розповзатися і підхопити їх Ліїн не встигала. Але все одно кинулась уперед і, спіткнувшись, налетіла обличчям на чийсь лікоть.

Поки вона трясла головою, намагаючись позбутися дзвону у вухах, щит остаточно розсипався. Моряки почали кричати, здається, навіть радісно. Щось голосно шльопнулося об воду, і над головою у Ліїн пролетіла грудка вогню, зламавши щоглу. Дівчина підняла голову, спробувала встати, а потім, коли мало не їй на голову звалився мужик з розірваними якимось атакуючим плетивом грудьми — розумно відповзти, щоб не мішатись під ногами.

Що діялося далі, Ліїн не дуже розуміла. Щось горіло, хтось репетував і бігав, дзвенів метал, на шлюп білими язиками забирався туман, а разом із ним якісь тіні. Дівчина когось штовхала і била простенькими блискавками, навіть не намагаючись розбиратися, своїх б'є чи чужих. І ті, й інші намагалися її затоптати та замахувалися зброєю. А потім за спиною опинився борт. Ліїн озирнулася, намагаючись роздивитись, куди там стрибати, чи варто це робити, і пропустила удар. Навряд чи удар шаблею. Навіть якби в неї вистрілили гарпуном, що ламає борти, щит би це не зруйнувало. А тут він розлетівся уривками на всі боки, і світ зник.

— О, дівка, — сказав хтось далеко.

***

Опритомніла Ліїн від того, що хтось штовхнув її в бік.

— Я ж кажу — дівка, — сказали радісно сиплим чоловічим голосом.

Ліїн струснула головою, світ у відповідь захитався.

Хтось практично невидимий у темряві, схопив її за підборіддя та посвітив в обличчя масляною лампою із закопченим склом.

— Гарна, — схвально промовив ще один чоловічий голос.

— Головне, що цицьки є, — гидко зауважив ще один і реготнув.

Ліїн спробувала відсторонитися від чіпкої руки, натрапила на когось за спиною, і він слабо застогнав.

— Люблю, коли тріпочуться, — схвалив сиплий.

Ліїн лягнулася і кудись попала, за що відразу отримала затріщину, від якої мало голова не відірвалася. В очах знову потемніло. Її смикнули за ногу і, здається, кудись поволокли. Вона знову спробувала лягати, потім згадала, що маг, і кинула в неясну тінь блискавку. Слабеньку зовсім і не прицільно, але кудись потрапила, бо тінь верескнула й залаялася.

— Ах ти ж ... — мстиво сказали над головою і спробували штовхнути, але Ліїн якимось дивом шарахнулася вбік.

— Та придуши ти цю дівку, доки якогось добрячка не привабила, — наказав сиплий, і Ліїн заверещала, сама не розуміючи чому. Напевно, згадка добрячків змусила. Розумом вона не зрозуміла, що можна спробувати покликати цього добрячка на допомогу, але інстинкти були розумнішими і спрацювали раніше, ніж дівчина отямилася.

Ліїн ударили ногою в плече, здається, цілячись у голову. Вона спробувала відповзти, ще раз закричати, і тут з'явився той самий добрячок. Зовсім не добрий на вигляд.

— Що тут відбувається? — похмуро запитав він, освітлений з усіх боків, як статуя бога війни у столиці.

Він і був схожий на цю статую. Так само стояв, гарно розвернувши плечі і задерши підборіддя. Ліїн навіть спочатку здалося, що це статуя ожила. А потім вона зрозуміла, що обличчя здається висіченим з каменю через гру світла і тіней, а одягнений цей чоловік у звичайний офіцерський кітель, а не чарівну непробивну мисливську куртку.

— Повторюю, що тут відбувається? — ще похмуріше запитав чоловік.

— Ну, ми це… того… — спробував невиразно виправдатись сиплий десь за спиною Ліїн.

— Черговий! — гаркнув офіцер. — Що ця дівка робить на кораблі? Хто взагалі дозволив тягати на корабель навколишніх дівчат?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍