Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

Розділ 2. Найкраща угода

  – А-а… Ну тоді все ясно. Завжди приємно познайомитися із міським некромантом, – з в’їдливою посмішкою відізвалася Айза. Страх, який ще хвилину тому вирував у животі через допущену помилку, тепер повільно перетворювався на ще більш неприємне почуття сорому. Але, щонайменше, вона була у цій халепі не сама. 

 – Не можу сказати того самого про найманців, – з прищуром відізвався Тесей. Він стояв розслаблено, чи не вальяжно – наче те, що Айза щойно розкусила його трюк, ані краплі його не турбувало. Або, щонайменше, він намагався діяти таким чином. 

 – Я думаю, нам варто поговорити. Трохи більш приватно. 

Айза не відривала уважного погляду від некроманта і намагалася навіть не кліпати. Звісно, проблеми у Кривому горбу їй зовсім не потрібні, особливо після того, як їй тільки-но видали завдаток за роботу. Непоганий такий завдаток, і Айза вже передчувала повну платню і зовсім не горіла бажанням її втратити. 

 – Якщо наполягаєте, – манірно сказав Тесей, підбираючись. Айза поманила його за собою. Палець її ледве втримувався від тремтіння. 

Вона намагалася діяти сміливо, от тільки розуміння, як сильно вона напортачила, ще навіть не почавши нормально працювати, не давало повністю вдихнути повітря. На ватних ногах вона пішла сходами нагору – там вона за номінальний срібняк винаймала кімнату. Це було зручно усім: і вона була, вважай, весь час на роботі, і їй житло дісталося чи не задарма. 

Звісно, місце було зовсім не найкраще, і Айза ще навіть не встигла привести його до ладу: стіни варто було би перефарбувати, а перину замінити на нову – таку, від якої не пахло би так, наче на ній зберігали трупи весь час до того, як вона приїхала.

Вона не могла не помітити, що Тесей трохи зморщив носа, щойно переступив поріг – всього на мить, а потім його лице знову розгладилося. Айза його почасти розуміла – кімната і справді була не надто обжитою. З іншого боку – все краще за малесеньку світличку, що вона ділила вдома з двома сестрами чи гуртожицькою кімнатою, де окрім неї жили ще троє дівчат, а ошивалося навколо ще щонайменше стільки ж. 

 – І що ж ви хочете мені сказати? – запитав Тесей, спираючись на голу стіну і демонтративно ігноруючи стілець. Айза тільки сподівалася, що на його модному чорному плащі залишаться сліди від побілки. 

Айза заговорила не відразу. Натомість вона повільно причинила за собою двері, а потім провернула ключ. І тільки переконавшись, що заклинання заглушення все ще діє, повернулася до Тесея. Вона намагалася втамувати тремтіння в горлі, яке легко могло пробитися і в голос. 

 – Ось що, – вона сіла на стілець, закидуючи ногу на ногу. – Ти, вочевидь, хочеш створити мені проблеми. 

 Тесей гмикнув. 

 – Вочевидь, ти створила їх сама собі, – відізвався він із неприємною посмішкою. – Це ти прогавила труп. Варто донести твоєму начальнику – і стане менше на одну горе-некромантку. 

Айза застигла, знову піднявши брови. Він що, не зрозумів? Чи дійсно вважав Айзу надзвичайно дурною? Вона, звісно, була розчарована і налякана, але від цього розум у неї ще ніколи не відключався. 

 – Ти мав бути там зі мною взагалі-то, – сказала вона повільно, трохи нахиляючи голову. 

 – З чого ти взяла? – Айза помітила, що з Тесея злізла частина його погорди, та до того ж досить швидко. Значить, вона йшла правильним шляхом.

 – В мене є папери. І про міського некроманта мені говорив пан Рубчик. І… – тут Айза почала викручувати ниточку, що вибилася із грубої сорочки. – Як ти думаєш, на кого впадуть звинувачення: на просту дівчину, що не пробула і тижня на роботі і пішла на перше патрулювання, чи… на тебе? 

Айза окинула виразним поглядом з десяток амулетів, що стирчали з-під плаща і жилета Тесея, його меч, викуваний не зі сталі, а із зачарованого на міцність щирого срібла і його черевики з підбитими тим-таки сріблом носами. 

Звісно, Айза хитрувала. Пан Рубчик знав, що вона сильна некромантка. Знав він і про те, що вона могла упокоїти духа такої сили, якого, певно, не знайшлося би у всьому Райні. Він був би дуже і дуже здивований тим, що з-під носа у неї вдалося втекти якомусь нещасному трупу. 

Але Естірхайд, на щастя, про це не знав. 

Некромант навпроти неї зовсім поник, але Айза ще не закінчила. 

 – Подумай, чи воно справді тобі потрібно. Звинуватиш мене і, можливо, правильно зробиш – я справді не патрулювала, і зараз мені неймовірно соромно… 

Айза не брехала. Якби ж вона тільки знала тоді, чим обернеться гулянка, пропустила би її без найменших сумнівів. От тільки якби знала, де падала, то й соломки підстелила би – а зараз то вже що… Вона тільки зітхнула. 

 – Але ось ти можеш отримати на горіхи. Тебе ж не було на кладовищі. Або, – Айза задумливо приклала палець до підборіддя. – Або ти занадто слабкий, щоб зупинити трупа, що сам піднявся з могили? Це не дуже хороша репутація для некроманта, погодься? 

 – До чого ти хилиш? – нетерпляче запитав у неї Тесей. Тепер, коли він вже зрозумів, що обдурити Айзу йому ніяк не вдасться, обличчя його виглядало трохи більш готовим до компромісу. А Айза тільки того і хотіла. 

 – Я пропоную угоду, – сказала вона, нахиляючись вперед. – Ми нікому нічого не говоримо, самі тихенько знаходимо труп, і все і далі буде нормально. Як тобі таке? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍