Михайло Булгаков - Скорочено Майстер і Маргарита

руку Івана. Після кількох спроб вирватися Іван позіхнув і посміхнувся з люттю. Потім він ліг на подушку і, як дитина, підклав під голову кулак. Вже крізь сон сказав, що він попереджав, що самі за все й поплатяться, а його найбільше зараз цікавить Пілат. Іван закрив очі. Доктор зробив необхідні розпорядження, і скоро відчинилися двері, за якими було видно коридор, звідки виїхала на резинових колесах кушетка, на яку поклали Івана, і двері за ним зачинилися. Рюхін пошепки запитав доктора, чи справді Бездомний захворів. Доктор відповів, що, напевне, це шизофренія.

Рюхін повернувся до Грибоєдова. Дорогою до Москви йому стало тоскно, але не тільки враження будинку для божевільних спричинили цей настрій, він відчував образу на Івана, але й знав, що Іван сказав правду: Рюхін не вірив у те, що писав, тому його вірші були погані. Арчибальд Арчибальдович зустрів Рюхіна привітно, адже той повернув у ресторан рушники, якими в'язали Івана. Рюхін відчув, що, хоча йому і ставили запитання про Бездомного, доля його нікого не цікавила. Не закінчивши розповідь про шизофренію, Рюхін попросив горілки. На поета неухильно навалювався новий день.

Глава 7

ПОГАНА КВАРТИРА

Наступного ранку Степан Богданович Лиходєєв, директор театру Вар'єте, намагався прокинутися і з'ясувати, де він знаходиться. Стьопа страждав від страшного головного болю, страждав так, що не міг й поворухнутися. Він спробував пригадати вчорашній день, але не зміг. Нарешті очі трохи розплющилися, і він впізнав деякі речі, зробивши з цього вірний висновок, що лежить у спальні своєї квартири № 50, що належала колись вдові ювеліра Анні Францівні де Фужере. Квартиру цю вони займали разом із покійним Берліозом, і користувалася вона поганою славою: час від часу з неї зникали люди. Спочатку зникли двоє пожильців вдовиці, потім вона сама, а там і її хатня працівниця Анфіса. Пересудів з цього приводу було багато, говорили, що Анфіса носила на грудях у мішечку двадцять п'ять великих діамантів, що належали Анні Францівні, що у самої вдови знайшли скарби у вигляді діамантів, золота. Потім у квартирі оселилися Берліоз з дружиною і Лиходєєв, теж з дружиною. Природно, як тільки вони попали у цю квартиру, в них розпочалося казна-що. Незабаром щезли обидві дружини, але не безслідно, говорили, буцімто дружину Берліоза бачили у Харкові з якимось балетмейстером, а дружину Стьопи на Божедомці, де він, використовуючи свої зв'язки, виклопотав їй кімнату, але з умовою, щоб і духу її не було у нього в квартирі.

Стьопа застогнав і хотів покликати хатню працівницю Груню, щоб дала пірамідону, але зміг-таки зрозуміти, що ніякого пірамідону у неї немає. Тоді спробував покликати на допомогу Берліоза, але ніякої відповіді не отримав. Стьопа поворухнув пальцями ніг і з'ясував, що він лежить у шкарпетках, провів рукою по стегнах, щоб довідатися, чи є на ньому штани, але не довідався. Стьопа зробив зусилля і зміг подивитися на себе у трюмо, але поруч із дзеркалом він побачив невідомого чоловіка, одягненого в чорне і в чорному береті. Стьопа сів і витріщився на невідомого. Той перший порушив мовчанку і сказав, що він прийшов на призначену Стьопою зустріч, і вже годину очікує, доки той прокинеться. Стьопа не міг пригадати, ні хто цей чоловік, ні коли йому призначена зустріч. Незнайомець співчутливо подивився на директора й проникливо сказав, що ніякій пірамідон Стьопі не допоможе, а врятують його дві чарки горілки і гаряча закуска. І у цю ж мить на маленькому столику з'явилися закуски і горілка у спітнілому від холоду графинчику вдовиці. Нічого дивного у цьому не було, бо графинчик стояв у мисці з льодом. Стьопа випив, дещо із подій вчорашнього дня пригадалось, але цього незнайомця, як не силився, він пригадати не міг. Тоді незнайомець відрекомендувався — професор чорної магії Воланд. І розповів, за яких обставин він познайомився зі Стьопою, чому прийшов сьогодні.

З'ясувалося, що Воланд лише вчора приїхав до Москви, прийшов до Стьопи у Вар'єте і запропонував свої гастролі, директор зателефонував в обласну комісію видовищ і це питання узгодив, підписав з професором контракт на сім виступів і домовився, що Воланд прийде до нього сьогодні обговорити деталі. Коли ж прийшов, його зустріла Груня, сказала, що Лиходєєв спить, а вона не береться його збудити. Воланд зрозумів, у чому тут справа, послав Груню у магазин за закускою і горілкою, а в аптеку за льодом. Тепер і горілка, і закуска стали зрозумілими, але сам професор — ні. Ніяковіючи, Стьопа попросив показати контракт і побачив власноручний підпис, а збоку надпис рукою фіндиректора Римського з дозволом видати Воланду гроші за виступи вперед. Голова у Стьопи запаморочилася, він попросив дозволу вийти і кинувся до телефону. На дверях у кабінет Берліоза він побачив печатку, тут Стьопу заціпило, думки його сплуталися, він пригадав, що недавно віддав Берліозу одну статтю, щоб надрукувати в журналі, потім одну розмову за вечерею з Берліозом. Нічого страшного ні у статті, ні у тій розмові не було, все це були дрібниці, але дрібницями вони були лише до цієї печатки, а тепер... Але часу піддаватися відчаю не було. Він зателефонував Римському і обережно, щоб тому не стало зрозуміло, що Стьопа нічого не пам'ятає, запитав про Воланда. Римський спокійно сказав, що афіші до виступу скоро будуть готові.

Коли Стьопа проходив повз дзеркало у коридорі, йому було видіння: спочатку він побачив там дивного громадянина у пенсне і картатих штанях, а потім чорного, величезного кота. Стьопа гукнув Груню й крикнув, що у квартирі вештається якийсь кіт. Голос Воланда зі спальні спокійно відізвався, що це його кіт, і що Груню він відправив до родичів у Воронеж, бо Стьопа давно вже не давав їй відпустки. Ці слова страшенно здивували Стьопу, але коли він увійшов у спальню, здивувався ще більше: гість вже сидів у компанії того самого дивного громадянина, що привидівся Стьопі у дзеркалі, і чорного кота, який однією лапою тримав стопку горілки, а другою — виделку, на яку вже встиг підчепити маринованого грибка. Стьопа привалився до одвірка й подумав, що так божеволіють. Воланд між тим сказав, що дивуватися немає чому, що це і є його почет, який потребує місця, тому в цій квартирі Стьопа зайвий. Почет почав скаржитися Воланду на Стьопу, що він, мовляв, розпусник, справи своєї не знає і нічого не робить. Тут сталося останнє, четверте явлення у квартирі,