Сано Бенсан - Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан

— Мисливцю, прокинься, — турнув у плече Емікс, вигнувши брови. — Не на разі зависати. Час йде.

— Вибач… Мені просто дуже подобаються зорі та сонце, — сказав я, й пішов вперед, куди вела мапа. — То куди конкретно вона нас веде? І чому не сам вказуєш шлях?

Емікс стримано всміхнувся, оминаючи перехожих. Метушливе життя тут починалось переважно в нічний час. В денну пору доби люди або відсипалися у реальному світі, або ж намагалися жити там, бо людське тіло потребувало руху і харчування, як би дивно це не звучало. 

Іноді наштовхувався в мережі на старезні фантастичні книги й було досить дивно читати їх. Не те щоб не цікаво, але уявлення про майбутнє в тодішніх людей було досить примітивне, я б сказав. Принаймні якихось сто-двісті років від тієї пори хіба що вивели на новий рівень технології. Навіть метавсесвітів існувало декілька, але тільки Етеріал був досконалим серед усіх, тому й тут стільки було мешканців. Власне, саме тому в нього була така система безпеки, оскільки конкуренцію ніхто не скасовував. 

— Он те скупчення аватарів, — Емікс вказав у бік десятка перехожих, які спілкувалися між собою. — Хто з них для тебе здається підозрілим?

— Ти це серйозно? 

— Звісно. Просто відповідай зважено і не квапся.

Емікс так само вдивлявся в них. Ніби хтось між ними таки мав припасти до моєї уваги. В основному то були молоді чоловічі аватари, однакової середньої статури та приблизних рівнів; одягнені вони були у різноманітні костюми як за ціною, так і за кольорами. Але чомусь розумів, що не цього Емікс від мене чекав, бо занадто все було очевидним. Я був упевненим, що він випробовував мене, тільки от не розумів чим саме і з якою метою? Я підійшов на декілька кроків, розглядаючи їх та шукаючи дійсно варті уваги деталі. Ніби й нічого надзвичайного… А хоча, стоп. Позаду них виднілась інша постать, яка ніби була долучена до їхнього обговорення, але погляд з-поза окулярів час від часу оглядав співбесідників і будинки навколо. Останнє практично мигцем і неабияк насторожено. Виглядав вартових? Або виглядала. Здалося, що цей аватар жіночий… Принаймні з-під темно-синього каптура виднілась прядка світлого волосся. Хоча згодом, коли аватар відійшов убік, впевненості з’явилося дещо більше. Хода була занадто жіноча.

— Он той аватар, — промовив я впевнено.

— Чому?

— Не запитаєш хто саме? 

— Я й так знаю.

Вигнувши брови, я подивився на Емікса зі схрещеними на грудях руками, але вкрай спокійного ніби його все влаштовувало.

— То чому ти…

— Просто дай визначення.

Він зовсім трохи глянув на мене і повернув погляд до аватарів.

— Ну добре. Це жіночий аватар, але який намагається несильно акцентувати на цьому увагу. Аватар напружений, перебирає пальцями одразу після того, як оглядається навколо, ніби щось прораховує, запам’ятовує. Як варіант міг би припустити, що подає сигнал, але малоймовірно.

— Чому?

— Ну як тобі пояснити… Нелогічно, бо щойно вони вчинять напад їх буде викинуто із системи… Хіба що… — Підтиснувши губи, я подивився знову на Емікса. — Хіба в Етеріалі можлива сліпа зона? Я скільки облазив не знаходив жодної…

— Зон нема. Але є дехто, хто блокує деякі ділянки…

Ну тепер я точно здивувався такому відкриттю, мало не роззявивши рота.

— Тобто, хтось таки зламує Етеріал?

— Не те щоб зламує, але намагається зіпсувати цей світ.

— Конкуренти?

У відповідь він лише всміхнувся. Авжеж — дурне питання.

— Але чому система їх не заблокує?

— Бо спершу треба вистежити їхній потік, але так, щоб вони не дізнались про це…

— Щось я несильно розумію, як таке можливо? Мене система завжди блокувала при найменшому шарудінню, а тут…

Емікс голови не повертав, але я помітив, що він всміхнувся. Щось мені це вже не дуже подобалось. Точніше дивні відчуття, що мене весь час використовували. Ставши перед ним, я так само схрестив перед собою руки та задер голову, немов кидав йому виклик.

— То це все було навмисно? — Блакитні очі уважно вдивлялися в мене, як тоді, в автівці. — Це ж ти був тоді? В реальному світі.

— Не боїшся, що система тебе заблокує? — досить спокійно запитав Емікс, підвівши брову.

— Ні. Якщо я маю рацію, то…

«Вас заблоковано на дванадцять годин. Гарного відпочинку, Мисливцю.»

Тепер вже знову дивився на заставу Етеріалу із навігацією і таймером мого блокування.

— Та ти знущаєшся! — гиркнув я, зійшовши із платформи. 

Звернув увагу, що датчики на костюмі стали червоними. Паскудство. Але ж більше дратувало те, що Емікс сам це зробив. Тільки не розумів для чого? Поки перевдягався в нормальний одяг, глянув на годинника — лише десята вечора. Дивним чином в Етеріалі завжди складалося враження, що час йшов зовсім інакше: то сповільнюючись, то прискорюючись. Все залежало від того чим я був зайнятий, але в основному мені того часу не вистачало. Та й тепер на самому цікавому місці він взяв і заблокував мене.