Лада Астра - Хаврор для короля Зберегти твоє життя, Лада Астра

    Збирали нас знову у холі замку, біля дивного фонтану. Коли я спустилася, там були присутні дівчата і ведучий, а також у віддаленні чекала охорона та літало декілька візорів.

     Для сьогоднішнього дійства я обрала просту, на перший погляд, не пишну сукню. Думаю в ній буде зручно пересуватися тими печерами.  Але була у сукні одна родзинка – спереду  вона мала красивий глибокий виріз з вишивкою по краям, що робив мій образ дуже жіночним. 

  Елоїза була як завжди витончено прекрасною. Лана обрала щось зефірно рожеве, а Вікторія взагалі одягла костюм для їзди на конях. Де це вона хоче коней знайти в гірських печерах? Певно для зручності одяглася, а тепер стояла засмучена, коли побачила наряди інших дівчат. Ну нічого, вже трохи залишилося їй помучатись. Думаю вона сьогодні поїде нарешті додому. 

     Ми всі чекали тільки на короля і він з'явився у порталі в яскравому червоному костюмі і з чарівною посмішкою на вустах. 

– Мої любі вігесси. Зачекались на мене? – промурликав він. В мене склалося таке враження, що він перед цією екскурсією випив чогось звеселяючого.

– На вас, ваша величність, ми готові чекати вічно, – теж промурликала Лана. Ніби не стояла тут недавно і не зітхала від нудьги в очікуванні. 

– Ну що ж, якщо всі в зборі, хочу, з дозволу його величності, розповісти вам про нашу сьогоднішню екскурсію. Зараз ми з вами перенесемось порталами у Віллорські печери Смути. Це одне з найважливіших історичних мість нашого королівства. Місце загибелі першрго короля, місце загадкове і наповнене неабиякою магічною енергією. Одна з вас в найблищому майбутньому стане королевою Віллорії і сьогодні кожна з вас отримає по одному запитанню від короля та по символічному подарунку. А зараз прошу охорону перенести наших вігес у потрібне місце. 

     До нас підійшли охоронці та в цей момент король, взявши мене за руку, промовив:

– Вігессу Адалін я сам перенесу.

       Останнє, що я бачила перед спалахом це примружені очі Лани і здивований вигляд Елоїзи. Ми перенеслись у суцільну темноту. 

– Р.. Рейнар? – трохи перелякано погукала я, бо не відчувала більше його руки.

– Тут я, – знову взяв він мою руку у свою і запалив магічний маячок. – Що, хоробра хаврорша? Злякалася темряви?

– Злякалася невідомості. Де це ми і де інші? 

– Для всіх ми трохи поплутали і випадково перенеслись не в ту печеру. 

– А поправді ми? 

– А по правді ми перенеслись не в ту печеру не випадково. Разом проведений час дорівнює зближенню Адалін.

– І довго нам тут треба буде зближуватись? – виділила я останнє слово, бо просто банально почала замерзати. І чому я не здогадалася хоч якусь накидку взяти?

–  Хвилин п'ятнадцять я думаю вистачить для потрібної нам реакції, – промовив король стягуючи з себе королівський плащ і накидаючи на мене.

– Я ніби не королева, щоб під таким плащем ходити, – буркнула я, але відразу закуталась у нього.

– Ти ніби замерзла я помітив. І взагалі. Що це в тебе за сукня така сьогодні?

– А що з моєю сукнею не так?

– Надто відвертий виріз, – невдоволено буркнув король.

– Нічого подібного. Не відвертіше ніж у Лани і точно пристойніше, ніж був зазвичай у Аріни, – захистила я свою сукню.

– Твій виріз відволікає охорону від виконання своїх прямих обов'язків.

– А це вже проблеми охорони і того, хто найняв таких не компетентних робітників, – вперто заявила я.

– Тобто, в кінцевому рахунку винуватий Оттар, а не твій виріз?

– Чому ми вжагалі втрачаємо час на таку дурницю, коли є питання поважливіше.

– І які ж це?

– Про що ти мене будеш питати на місці трагедії в печері?

– Дізнаєшся коли спитаю, – відповів Рейнар і кланцнув мене по носі.

–  А чому не зараз? Щоб я хоч відповідь приготувала, – допитувала я його.

– Тому що так буде не чесно. Та і відповідь тобі має серце дати, а не розум. Тож чекай своєї черги Ада, – так і не розповів мені він.

     Коли ми перенеслись у потрібну печеру, то  першою з допитом на нас напала Лана:

–  Де ви були? Що трапилось? Що це означає? 

– Ми трохи заблукали, – це все що відповів їй король і пішов до ведучого, що стояв трохи далі, та залишив мене серед цих змійок, а вони звісно почали поїдати поглядом ту саму накидку короля, в якій я продовжувала стояти. Зараз вони мене придушуть і буде в цій печері ще одна трагічна смерть, тільки невдахи хаврора, якого задушили королівським плащем. Чудово.

– Дівчата, як справи? – мило запитала я.

     Дівчата наміру зі мною говорити не мали, тому демонстративно повернулися до ведучого, що якраз почав церемонно розповідати, більше для візорів ніж для нас, історію цих печер. Ніби хто її в королівстві не знає.  Закінчивши на трагічній ноті він передав слово королю. Рейнар же в свою чергу вийшов на середину печери, прямо в промені сонячного світла, що пробивалися крізь широку щілину вгорі і звернувся до нас.