Олеся Лис - Кохана майстра смерті, Олеся Лис

Я уважно слухаю, намагаючись не піднімати погляду від тарілки. Ось значить як ?! Всі знають, що я вбивця. У грудях ворушиться слизькою гадюкою сором і жаль. А ще страх, побачити в очах цієї милої жінки презирство. Апетит якось відразу пропадає, і я вожу ложкою по тарілці з залишками каші, бездумно малюючи на ній візерунки, щоб хоч чимось зайняти руки.

- Тільки ось послухай мене, дитинко, - продовжує жаліслива бабуся, встаючи зі свого місця. - Ми знаємо, що ти не винна. Не став би майстер рятувати злочинницю - гладить вона мене по волоссю. - Не такий він чоловік. А вже одружуватися з вбивцею і поготів не став би!

- З ким одружуватися? - не розумію я, тут же забувши про свої візерунки на вівсянці.

Леді Гертруда різко відсмикує долоню від моєї голови і закриває нею собі рот, злякано дивлячись на мене.

- Вибачте мені, леді, я не повинна була ... - виправдовується жінка, збиваючись в кінці.

- Що не повинна була? - відставляю тарілку в сторону. - На кому одружився майстер, дайте нарешті відповідь?!

Леді Гертруда схоплюється зі свого місця і приймається ходити туди-сюди по кімнаті, заламуючи руки.

- Так, припиніть хвилюватися! - не витримую я. - Ви все одно вже проговорилися! Розповідайте решту. А ми майстру Кіану про цю розмову теж згадувати не будемо ...

Доглядальниця зупиняється, завмирає на секунду, втупившись в мене величезними наповненими жахом і надією очима:

- Для його ж блага? - уточнює вона.

- Саме заради нього! Навіщо йому нервувати ?! У нього і так робота не мед ... - посміхаюся підбадьорливо.

М-да, секретами з цією милою дамою ми обростаємо просто з вражаючою швидкістю. Гертруда трохи заспокоюється, знову сідає на стілець і, нарешті, приймається говорити:

- Майстер Кіан скористався давнім звичаєм. Людину, приречену на страту, можна врятувати, поєднавшись з нею шлюбом і цим самим показуючи, наскільки віриш в невинність засудженого.

- Значить, ви хочете сказати, що майстер Кіан одружився зі мною? - моя няня згідно киває, а я відчуваю незрозуміле печіння в грудях.

Розумом я поки ще не усвідомила цього, а ось душа рветься і здригаеться від суперечливих почуттів. Зараз я гостро, як ніколи відчуваю половину, що належить Айне. Вона стогне, плаче, злиться. Її навіки з'єднали з нелюбом, і тепер надії зустрітися в небесних палатах з Джеромом стає менше. Майже неможливо. Адже обрядом її душу, як і мою, прив'язали до некроманта. Я буквально згинаюсь від її болю, ледь не кинувши столик із залишками їжі на підлогу.

- Леді Гертруда, допоможіть мені піднятися, - хрипко шепочу, пориваючись встати. Старенька тут же кидається до мене, ледь не плачучи:

- Леді, вибачте мені! Вибачте! - вона вправно прибирає все, що заважає мені і, підхоплюючи під руку, допомагає дістатися до ліжка і влягтися на нього. - Ох, дурепа я стара! Навіщо сказала? Вирвати б мені цей язик розпеченими кліщами ... - голосить вона.

- Все в порядку, - сиплю крізь силу, намагаючись її заспокоїти, - Ви нічого поганого не зробили. Це я просто втомилася, мені потрібно відпочити.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно