Олеся Лис - Кохана майстра смерті, Олеся Лис

Розділ 3

Ноги вже майже зажили. Я схвильована сиджу на ліжку, в той час як милий старенький лікар за допомогою Гертруди знімає пов'язки. Мовчки терплю неприємні відчуття, бо шкіра дуже чутлива навіть до найменших легких дотиків.

«Напевно залишаться шрами» - думаю з жалем, спостерігаючи, як поступово відкриваються нові і нові ділянки. Моя доглядальниця теж скрушно зітхає й охає, співчутливо погладжуючи мене по плечу. Дивно, що така дрібниця здатна мене хвилювати, адже трохи знівечена шкіра - це невелика плата за можливість жити.

- Леді, не хвилюйтеся ви так, - зауважує мій погляд добрий лікар, і вручає невелику баночку. - Втирайте цю мазь щодня вранці і ввечері. Вона зніме свербіж і почервоніння, до того ж прибере всі шрами. Тільки робіть це ретельно, не пропускаючи жодного дня!

З вдячністю приймаю заповітну пляшечку, хоча і не дуже вірю в її косметичні властивості.

- Будьте спокійні, пане лікарю, я простежу за регулярним виконанням вказівок, - забирає у мене ліки Гертруда і ставить на тумбочку біля ліжка. - У нашої Леді Айне знову будуть прекрасні ніжки, біленькі та гладенькі, що у немовляти! Вже я бо подбаю про це.

- Я завжди був упевнений у вашій відповідальності, наймиліша Гертруда, - завзято поблискує очима з-під рунистих брів ескулап і цілує почервонілій від похвали жінці руку.

Я теж ні краплі не сумніваюся в тому, що все буде виконано з максимальною точністю і скрупульозністю. В особі своєї компаньйонки я знайшла досить педантичну і виконавчу доглядальницю. Вона тряслася наді мною, як квочка над улюбленим і єдиним курчам, хіба що з ложечки не годувала, хоча і таке було пару раз, на самому початку.

Закінчивши з процедурами і рекомендаціями, чоловік відкланюється і йде, леді Гертруда покидає мене теж, щоб проводити нашого гостя. А я вперше за кілька днів залишаюся одна, бо після того прикрого випадку зі сном на посту моя няня уважно стежила за мною, не залишаючи ні на хвилину, і, звичайно ж, більше не дозволяла собі подрімати.

Чому тоді Кіан так скинувся на бідолаху, я не знала. На мою думку, нічого страшного не трапилося. Але з тих пір за мною стежили дуже відповідально. Підозрюю, що між некромантом і поважною Гертрудою відбулася серйозна розмова, після якого леді з невідомої мені причини стала ставитися до мене з ще більшим трепетом і опікою.

А Кіан більше не приходив. Ні разу. Навіть на хвилиночку. Хоча часом уві сні мені здавалося, що нестерпний некромант сидить біля мого ліжка або лежить скраю, злегка обіймаючи мене. Але на ранок ніщо не вказувало на подібні візити, а Гертруда, скільки я не питала, клялася і божилася, що нікого більше, крім неї тут не було.

Ну і добре! Не дуже то і хотілося! А розпитати його я обов'язково знайду можливість!

Звішую ноги з ліжка і роблю пару обережних кроків в сторону вікна. Боляче, але терпимо. Вже парочку метрів прочовгати я можу собі дозволити.

З насолодою опускаюся в крісло і, нарешті, бачу світ з вікна. Ось тепер я майже щаслива…

Вид з вікна настільки захоплює мене, що я навіть не чую, як прочиняються двері і в кімнату входить Гертруда.

- Мати моя чесна! – вигукує жінка. В руках у неї велика дерев’яна таця, на якій примостилось декілька тарілок з їжею. Страви настільки неймовірно апетитно пахнуть, що мій рот в ту ж секунду наповнюється слиною. - Леді Айне, що це ви надумали? Чому мене не дочекалися? - картає вона мене, як дитя мале. - А раптом ви б впали, головою вдарилися, свідомість втратили ...

- Та нічого ж не сталося. Я обережно, - виправдовуюсь, ні крапельки не шкодуючи про скоєне.

- Ось майстер дізнається, що ви тут самі походжали, і дістанеться нам обом на горіхи! - вона осудливо стискає губи.

Я підманюю розтривожену стареньку ближче до себе і тихо шепочу їй на вухо:

- А ми ... майстру ... нічогісінько не скажемо…  

Очі леді Гертруди округлюються, як у сови і вона завмирає з відкритим ротом. А я тим часом продовжую:

- Адже ми не хочемо його хвилювати, правда? А я обіцяю наступного разу обов'язково дочекатися Вас.

Гертруда відмирає і нерішуче киває:

- Але тільки щоб не хвилювати майстра Кіана, і лише в тому випадку, якщо ви пообіцяєте більше ніякої самодіяльності!

Я гаряче запевняю свою нервову доглядальницю, що саме так і буде і вона, нарешті, заспокоюється.

- А я вам тут вечерю принесла, - повідомляє леді і починає розставляти на столі прилади. Потім спритно пристосовує маленький переносний столик на кріслі, щоб я змогла насолодитися їжею, не встаючи зі свого місця, і мостить туди миску з гарячою, ароматною кашею, щедро присмаченою маслом і медом, кусень хліба з ніжними шматочками гострого сиру і кухоль трав'яного відвару.

З ентузіазмом беруся за їжу, вже не звертаючи уваги на те, з яким розчуленням на мене дивиться ця мила жінка, кожен раз, коли у мене хороший апетит.

- Леді Гертруда, - порушую я тишу, - А що майстер Кіан сам проживає в замку? - нарешті наважуюся на давно хвилюючі мене питання.

До цього якось не з руки було, та й в собі хотілося більше розібратися, одужати ...

- Як же сам? ─ дивується моя співрозмовниця, беручись і сама за вечерю. Ми вже давно звикли їсти удвох, так і веселіше, і смачніше. - З вами . Ну і я, звичайно, кілька служниць, економка ...

Ем, зі мною значить. А я тут в якості кого цікаво? Відкладаю це питання для Кіана, - ох і багато їх уже накопичилося - і переходжу до наступного, що дряпає зсередини, як гострий камінчик, потрапивший в черевик.

- А ви все знаєте, що зі мною сталося? - обережно запитую, боячись почути відповідь.

- Бог з тобою, дитино, звичайно знаємо, - округлює блакиті очі Гертруда. - Всі ми, знаємо. А як не знати, якщо майстер тебе сам на руках напівмертву після страти приніс? Вбіг він, значить, в двері, ногою їх ледь не вибивши, та як закричить: «Швидко за майстром Уалтаром». Ну, Сагерт і побіг, а сам майстер тебе в спальню відніс, і обряди свої проводити почав. А, коли лікар прибув, ти вже дихала, дитинко. Майстер Уалтар тебе оглянув, розповів майстру Кіану, що треба робити, та й пішов.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍