Тонке Драгт - Лист до короля

очікуючи удару в спину, проте нічого такого не трапилося. Тіурі перевів дух, не наважуючись озирнутися чи прискорити рух. Раптом він почув, як вершник позад нього щось вигукнув, але не розібрав, що саме. Він озирнувся і побачив, що вершників стало двоє. Вони дивилися йому вслід; один знову щось вигукнув, далеко в лісі хтось озвався, і занепокоєний Тіурі став підганяти коня.

Скоро юнак помітив, що Червоні Вершники слідують за ним!

Хлопець підганяв стомленого коня, знаючи, що трактир недалеко. Несподівано праворуч з’явився Червоний Вершник і брутально звелів юнакові зупинитися. Не встиг Тіурі відповісти, як ліворуч вигулькнув ще один, перекриваючи шлях до відступу.

Здавалося, Червоних Вершників стало ще більше -вони заполонили весь ліс, переслідуючи його, кричали, щоб той негайно зупинився, але Тіурі, певна річ, не зважав на їхні накази, чимдуж пришпорив коня й стрімголов кинувся в хащі, намагаючись відірватися від переслідувачів.

Хлопець не знав, як довго петляв пагорбами, продираючись крізь чагарники, та чув крики позад себе. Єдине він знав, що не хоче бути вбитим, як Чорний Лицар з Білим Щитом. Тіурі озирнувся й помітив, що відірвався від переслідувачів. Але радіти було ще зарано: кінь стомився, ліс був непролазним, а він — один супроти безлічі ворогів.

Тієї ж миті Тіурі зрозумів, що робити далі. Він зіскочив з коня, ляснув його по крупу так, що той кинувся в хащі, а сам відбіг убік та притьмом здерся на дерево. Заховався в листі, затамував подих і чекав, що буде далі. Під самісіньким деревом проїхало двоє вершників. Вони не помітили хлопця. Згодом Тіурі почув, як ті здалеку перегукувалися, і лише тоді наважився поворухнутися, влаштовуючись зручніше. Проте він не спустився, побоюючись, що вершники повернуться.

Відтак хлопець просидів на дереві не одну годину, але Червоні Вершники не верталися. Ліс дихав тишею та спокоєм, і важко було повірити в те, що зовсім недавно тут багато чого трапилося.

Тіурі озирнувся й обережно дістав листа, аби гарненько його роздивитись. Нічого особливого: звичайнісінький, геть непримітний, маленький, білий та плас-кий лист без жодного надпису. На всіх трьох печатках, якими лист було скріплено, стояла корона. Більше ніщо не вказувало на його важливість. Тіурі ретельно сховав листа й подумав, що вже, мабуть, по сьомій. Він притулився до стовбура й заплющив очі. «Напевне, саме зараз лицарі Дагоната сурмлять біля церкви; Арман, Фолдо, Вілмо та Джузеппе вже йдуть відмикати двері, — думав він. — Лицарі стоять перед церквою. “Доброго ранку, король Дагонат кличе вас. Беріть свою зброю та рушайте за нами”». Він намагався уявити, що буде далі, але не зміг. Немов живий, постав перед очима Чорний Лицар з Білим Щитом: «Ти маєш бути моїм вісником».

Тіурі розплющив очі. Здавалося, що церква лишилася десь далеко, що давним-давно він провів там безсонну ніч і що нині це все не мало до нього жодного стосунку. Тіурі поглянув униз. Скидається, що небезпека минула. Він зліз з дерева й почав пробиратися лісом, сторожко озираючись при кожному підозрілому звукові.

Невдовзі хлопець натрапив на свого коня, який мирно випасався посеред лісу.

— Хороший мій конику, — сказав Тіурі, вмощуючись верхи. — Їдьмо до трактиру, там тебе нагодують досхочу.

І тут Тіурі згадав, що це не його кінь. «Мало не забув! — злякався він. — Адже маю повернути його власникові!»

Він спрямував коня до трактиру й незабаром дістався туди без перешкод.

7. Втеча

Трактирник підмітав долівку. Він уже вдягнувся, та так і не зняв нічного ковпака. За столом біля вікна снідало двоє. Коли Тіурі увійшов, вони здивовано глянули на нього.

— Господи милосердний, — вигукнув трактирник, -на кого ти схожий!

І Тіурі раптом збагнув, який має вигляд для стороннього ока. Під час нічних пригод біла одіж геть забруднилася й подерлася. Він загубив стрічку, якою було зв’язане волосся, воно скуйовдилося й стирчало врізнобіч, а сам він був вкритий синцями та подряпинами, які дістав під час шаленої гонитви крізь лісові хащі.

— Ти знайшов Чорного Лицаря? — спитав хазяїн трактиру.

— Так, знайшов, — сумно промовив Тіурі.

Трактирник зміряв хлопця з голови до ніг. Нарешті його погляд зупинився на лівій руці Тіурі й став підозрілим.

Хлопець теж глянув на руку і все зрозумів: той помітив лицаревого персня.

— Цей перстень не. — почав, було, трактирник.

— Чорний Лицар з Білим Щитом загинув, — перебив його Тіурі тихим голосом.

— Не може бути... — засмутився трактирник. — Загинув?! Лицар з Червоним Щитом переміг його у двобої’?!

— Двобою не було, Лицаря з Білим Щитом було вбито...

— Господи милосердний! — скрикнув трактирник. -Убито!

— Вислухайте мене, будь ласка, — попросив Тіурі. -Маю обмаль часу, а те, що я скажу, — надзвичайно важливо.

Чоловіки, що снідали за столом, забули про їжу й дивилися на них із роззявленими ротами. Потім один підвівся й запитав:

— Що сталося з Чорним Лицарем, який приїхав сюди вчора?

Відповісти Тіурі не встиг. Двері розчахнулися й гучний голос запитав:

— Чий це кінь стоїть прив’язаний перед трактиром?!

Тіурі обернувся. На порозі, злісно зиркаючи, стояв здоровезний червонопикий селянин. Тіурі ніколи раніше не бачив цього чоловіка, та голос видався йому знайомим.

— Ось цей хлопчина приїхав на коні, — обізвався один із тих, що сиділи за столом.

— Правда, — сказав Тіурі, — це мій кінь. точніше. не зовсім так. — Він затнувся, бо збагнув, хто цей чоловік, упізнав голос: це був власник коня!

Селянин підійшов до нього й проревів:

— А ще точніше — зовсім не так! Кінь мій! А ти — злодій і поцупив його сьогодні вночі!

— Пане, я не крав його! Я лише позичив! Не гнівайтеся... я.

Та селянин був занадто розлючений, аби слухати юнака. Він схопив Тіурі за руку й сердито закричав:

— От я і спіймав тебе, злодюжко! — і повернувся до присутніх. — Пів ночі за ним гнався, потім загубив слід, дістався трактиру — і бачу свого коня. і крадія!

Тіурі смикнувся і вивільнив руку.

— Я не крадій! — вигукнув він. — Я хотів чесно повернути коня! Послухайте, я вам усе поясню.

— Годі патякати! — презирливо кинув селянин. — Хто ж тобі повірить!

— Пане. — почав Тіурі.

— Нема чого мене паном називати, — перебив його селянин. — Нема чого зі мною торгуватися, мов на базарі! Знаємо вашого брата — галасу багато, а діла ніякого.

—