Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

себе на роль друга, якого батько порадив дочці знайти для підтримки, але в її погляді було те, чим я не міг нехтувати. Та й хіба ж не послала вона по мене, хоч ми тільки раз із нею зустрілися на званому вечорі, а потім здійснили коротку прогулянку річкою? Чи не буде це принизливо для неї просити мене двічі? Принизити її! Ні! Тож, повертаючи їй листа, я сказав:

— Знаю, ви пробачите мені, міс Трелоні, якщо я дозволяю собі забагато, але я пишатимусь, якщо отримаю від вас дозвіл допомагати вам наглядати за батьком. Хоч і сумний цей привід, та я буду радий отримати такий привілей.

Попри очевидне і болісне зусилля зберегти самовладання, хвиля рум’янцю залляла її обличчя та шию. Здавалось, барва наповнила навіть її очі — і утворила різкий контраст із блідими щоками, коли хвиля відкотилась. Вона тихо відповіла:

— Я буду дуже вдячна за вашу допомогу!

Тоді, ніби опам’ятавшись, додала:

— Але не дозволяйте мені стати егоїсткою! Я знаю, у вас багато обов’язків, і буде нечесно забирати увесь ваш час!

— Міс Трелоні,— відповів я одразу, — мій час належить вам. Я сьогодні ж можу влаштувати свою роботу так, що приходитиму сюди по обіді й залишатимуся до ранку. Пізніше, якщо буде потреба, я матиму ще більше вільного часу.

Маргарет була дуже зворушена. Я бачив, як сльози набігли їй на очі; вона відвернулася. Заговорив детектив:

— Я радий, що ви будете тут, містер Росс. З дозволу міс Трелоні й мого начальства у Скотланд-Ярді, я зможу перебувати в будинку. Цей лист, здається, все міняє, хоча таємниця стала ще більшою. Якщо ви зачекаєте тут годину чи дві, я піду у відділок, а тоді до виробників сейфа. Після цього я повернуся, а ви спокійно зможете піти, адже я буду тут.

Коли він пішов, ми з міс Трелоні не сказали одне одному й слова. Аж ось вона глянула на мене, й після цього я б не помінявся місцем навіть із королем.

Якийсь час вона займалася приготуванням постелі для батька. Тоді, попросивши мене не спускати з нього очей, поки вона не повернеться, швидко вийшла. За декілька хвилин вона повернулася з місіс Грант, двома служницями і двома чоловіками, які принесли цілу раму і набір деталей для легкого залізного ліжка. Вони взялися до роботи й, закінчивши, вийшли з кімнати, а міс Трелоні сказала мені:

— Буде добре, якщо до повернення лікаря все вже буде готове. Він, мабуть, захоче перенести батька на ліжко, а справжнє ліжко буде кращим для хворого, ніж диван.

Потім вона поставила стілець поруч із батьком і сіла, спостерігаючи за ним.

Я пройшов по кімнаті, звертаючи увагу на кожну деталь. І справді, в кімнаті було предостатньо речей, які могли б розбудити цікавість у кожному, навіть не за таких чудернацьких обставин.

Весь покій був наповнений незвичайними старожитностями, переважно єгипетськими. Я знай розглядав їх, аж надворі почувся шурхіт гравію під колесами. Потім пролунав дзвінок у вхідні двері, й за кілька хвилин, постукавши, зайшов доктор Вінчестер у супроводі молодої жінки в темному одязі сиділки.

— Мені пощастило! — сказав він. — Я одразу ж знайшов доглядачку. Міс Трелоні, це медсестра Кеннеді.

Розділ III

Спостерігачі

Мене вразило те, як поглянули одна на одну ці дві молоді жінки. Мабуть, я надто вже звик спостерігати за поведінкою свідків під час судових засідань, і ця звичка просто-таки в’їлася в мою натуру. Порівнявши їх обох, я немовби дізнався щось нове і про міс Трелоні. І справді, які різні були ті дві жінки! У міс Трелоні була прегарна фігура, смаглява шкіра і правильні риси обличчя. У неї були чудові очі: великі, темні, мов оксамит, наділені таємничою глибиною, а погляд їхній був ніби чорне дзеркало, яке доктор Ді використовував у своїх чаклунських обрядах.

Я чув, як один літній джентльмен, відомий східний мандрівник, порівняв ефект її погляду зі спогляданням уночі через відчинені двері на віддалене світло великих ламп мечеті. Брови її були неначе серпики і вдало доповнювали її глибокі прекрасні очі. Коси були темні й м’які, мов шовк. Темне волосся зазвичай свідчить про переважання тваринних інстинктів і є виразом сильної натури, але в міс Трелоні відчувалася витонченість і аристократичне виховання, а її сила була радше духовна, ніж фізична.

Вся вона здавалася втіленням гармонії. Постава, фігура, коси, очі, гожі соковиті вуста, прегарна лінія обличчя, витончені пальці, зап’ястя, яке, здавалося, рухалось так, ніби мало здатність самостійно відчувати, — в цій особистості поєдналися грація і ніжність, краса і чар.

Доглядачка Кеннеді була приземкувата, повнява і кремезна, з товстими ногами і дужими руками. В ній переважала барва осіннього листя. Мідно-руді коси були густі й довгі, а золотисто-карі очі виблискували на вкритому ластовинням засмаглому обличчі. Рум’янець на її щоках був радше брунатної барви. Червоні губи та білі зуби не вносили змін у кольорову палітру, а лише підкреслювали її. У неї був кирпатий ніс, який свідчив про щедру, невтомну і добротливу натуру, а широке світле чоло було осяяне думкою і розсудливістю.

Дорогою з госпіталю доктор Вінчестер розказав їй про всі необхідні деталі, тож вона відразу ж узялася до роботи. Оглянувши ліжко і поправивши подушки, вона звернулась до лікаря, і незабаром усі ми підняли містера Трелоні й перенесли на ліжко.

Ополудні, коли повернувся сержант Доу, я заїхав до свого помешкання на Джермін-стріт і вислав деякі речі, книжки і папери, які могли бути мені потрібні упродовж наступних кількох днів, а потім узявся до виконання службових обов’язків. Цього дня суд засідав до пізньої пори, й коли я під’їхав до