Джордж Мартін - Вмираюче світло, Джордж Мартін

банки даних старовинних комп'ютерів. Я провів там два роки. Вільного часу було багато, і я захопився спільними питаннями історії людства.

Дерк нічого не відповів і поглянув на світанок. Червоний диск Толстого Чорта наполовину виповз із-за обрію, здалася і третя зірка Колеса. Вона була трохи на північ від попередніх і світила не яскравіше за звичайну зірку.

– Червона зірка – супергігант, – задумливо сказав Дерк. - Але звідси вона здається не більше за сонце Авалона. Напевно, вона дуже далеко, і тут усе вже мало б замерзнути. А у вас лише прохолодно.

– Це справа наших рук, – з гордістю в голосі сказав Вікарі. – Щоправда, заслуга належить не Верхньому Кавалаану, а проте зовнішньопланетянам. В Епоху Катастрофа Імперії Землі Тоберу вдалося зберегти високі технології і потім значно розвинути їх. Без їхнього екрану Фестиваль був би неможливим. Коли планета проходила поблизу Толстого Чорта і Пекельної Корони, їх жар випалив би атмосферу Уорлорна, закип'ятив би його моря. Але завдяки тоберіанському екрану планета уникла страшної катастрофи, а ми отримали довге тепле літо. А тепер екран допомагає утримати тепло. Але, як і все у нашому світі, він має обмежені можливості. Холод прийде.

- Я не очікував, що ми так зустрінемось, - промовив Дерк. – Чому ви прийшли сюди?

- Навмання. Багато років тому Гвен розповіла мені, що ви любите дивитися на світанок. І багато іншого, Дерк т'Ларієн. Я знаю про вас набагато більше, ніж ви про мене.

- Що правда, то правда, - засміявся Дерк. - До вчорашньої ночі я не знав навіть про ваше існування.

Обличчя Джаана Вікарі було напруженим і серйозним.

– Але я існую. Пам'ятайте про це і ми можемо бути друзями. Я хотів зустрітися з вами віч-на-віч і поговорити до того, як прокинуться інші. Тепер ми не на Авалоні, Т'Ларієн, а сьогодні – не вчора. Ми на планеті Фестивалю, що вмирає, у світі, де не існує законів, крім тих, які ми привезли з собою. І мені не хотілося б поводитися відповідно до наших. З того часу, як я пожив на Авалоні, я намагаюся вважати себе Джааном Вікарі, але я залишаюся кавалаанцем. Не змушуйте мене стати Джаантоні Рів Вулфом Високорідним Айронджейдом Вікарі.

- Я не зовсім зрозумів, що ви маєте на увазі, - підводячись, сказав Дерк. – Але гадаю, що можу бути цілком щирим. Я нічого не маю проти вас, Джаан.

Видно було, що відповідь Дерка задовольнила Вікарі. Він неквапливо кивнув і опустив руку в кишеню штанів.

- Прошу вас, прийміть ось це, - сказав він, простягаючи йому на долоні шпильку у формі крихітного схилу. – На знак дружби та гарного відношення. І, будь ласка, носите її, доки перебуваєте тут.

- Як вам завгодно, - погодився Дерк, усміхнувшись у відповідь на церемонну чемність чоловіка Гвен. Він узяв шпильку і приколов її до коміра.

- Так, світанок тут похмурий, - нарікав Вікарі. – Але й день не кращий. Ходімо до нас. Я розбуджу інших, настав час снідати.

У просторих апартаментах Гвен, які вона займала разом із двома кавалаанцями, стелі були дуже високими, а у вітальні кидався у вічі величезний камін. На грифельно-сірій камінній полиці, як на сідалі, сиділи фантастичні істоти зі злими очима та охороняли золу. Вікарі провів Дерка повз них по вистеленому товстим чорним килимом підлозі в їдальню, яка не поступалася вітальнею за розмірами. Поки господар будив решту, Дерк сидів на одному з дванадцяти дерев'яних стільців з високими спинками, що стояли довкола великого столу.

Незабаром кавалаанець приніс блюдо з тонко нарізаним темним м'ясом та кошик із сухим печивом. Поставивши все це перед Дерком на стіл, він покинув кімнату.

Як тільки він вийшов, відчинилися інші двері і в кімнату ввійшла Гвен, сонно посміхаючись, одягнена у вигорілі штани і безформну зелену блузу з широкими рукавами, з тією ж, як і напередодні, стрічкою у волоссі. На її лівій руці блиснув масивний срібний браслет, що щільно охоплював зап'ястя. Слідом за нею увійшла інша людина, майже така ж висока, як Вікарі, але на кілька років молодша і худшая. На ньому був спортивний костюм із червоно-коричневої хамелеонової тканини. Таких синіх очей Дерк ніколи не бачив. Худорляве обличчя з гострими рисами приховувала густа руда борода.

Гвен села. Чоловік із рудою бородою зупинився перед Дерком.

- Я - Гарс Айронджейд Джанасек, - представився він і простягнув долоні. Дерк підвівся, щоб прикласти до них свої.

Дерк помітив лазерний пістолет у кобурі, пристебнутій до ременя із сріблястих металевих кілець. На правій руці він носив такий самий, як у Вікарі, чорний браслет із заліза та каменю, схожого на глоустоун.

- Ви, мабуть, знаєте, хто я? - Запитав Дерк.

- Звичайно, - відповів Джанасек з отруйною усмішкою.

Вони обоє сіли.

Гвен вже жувала печиво. Коли Дерк сів, вона простягла руку через стіл і, чомусь посміхнувшись, торкнулася маленької шпильки-ската на його комірі.

- Я бачу, ти вже познайомився з Джааном, - сказала вона.

- Більш-менш, - озвався Дерк.

Нарешті повернувся вікарі. Правою рукою він ледве утримував чотири кухлі, а в лівій ніс глечик темного пива. Він поставив усе це посередині столу і, ще раз сходивши на кухню, приніс тарілки, прилади та покритий глазур'ю горщик з якоюсь жовтою пастою, яку він запропонував мазати на печиво.

Поки він був відсутній, Джанасек підштовхнув порожні гуртки до Гвен.

- Налий, - наказав він голосом, що не терпить заперечень, і повернувся до Дерка.

- Наскільки я знаю, ви були першим чоловіком у її житті, - сказав він, поки Гвен наливала пиво. - Ви залишили її з неймовірною кількістю огидних звичок. Я маю право вимагати задоволення.

Дерк розгубився.

Гвен наповнила пивом три кухлі з чотирьох. Одну вона посунула до місця Вікарі, другу – Дерку, з третьої неквапом зробила великий ковток. Потім витерла губи тильною стороною руки, посміхнулася Джанасеку і вручила йому порожній кухоль.

- Якщо ти маєш намір погрожувати бідному Дерку через мої звички, - сказала вона, - то мені доведеться вимагати задоволення у Джаана за всі ті довгі роки, що я терпіла твої.

Джанасек насупився, покрутив у руках порожній кухоль.

- Сука-бетейн, - спокійно промовив він, ніби це було гаразд, і налив собі пива.

Тут же повернувся Вікарі, сів за стіл, шумно сьорбнув зі свого гуртка. Усі приступили до їжі. Дерк невдовзі виявив, що йому подобається пити пиво на сніданок. За смаком довелося йому печиво, намазане товстим шаром солодкої пасти. М'ясо було сухе.

За їжею Джанасек та Вікарі ставили Дерку запитання, а Гвен сиділа зі