Геннадій Обушній - Екст, Геннадій Обушній

Тиняюся з Семмі околицями іноді пішки, іноді верхи. Якщо хтось є, то все те ж саме, але значно веселіше.

Обов’язково злітати до мами й побути у неї хоча б днів зо три. Тут я отримую всю інформацію про нашу досить численну рідню, що розповзлась по п’яти світах. Про останні політичні новини Федерації. Про загадкову роботу молодшого брата, бортінженера гравіпривідних вантажних кораблів. Я підозрюю, що їхня компанія ремонтує борти і возить напівлегальні вантажі для спейсерів у Сонячній системі.

Потім прилітають онуки — діти дочки Анни. Вікова різниця між ними п’ять років, але це не відчувається. Пітер, очевидно, буде хорошим технарем, вміє зосередитися і розуміє суть та взаємозв’язки процесів.

А Мері, найімовірніше, буде лінгвістом. Вже зараз, у п’ять років, розмовляє шістьма основними мовами Федерації. Пробудуть вони недовго, днів п’ять.

Чому онуки мене відвідують? Хто я для них? І чи до мене вони прилітають? Є питання, на які не варто шукати відповіді. У будь-якому разі дід Джон — найзагадковіша особистість у їхньому оточенні. До того ж із ним живе Семмі — найдивовижніша істота в Галактиці. Треба все ж визнати, що з Семмі вони проводять часу більше, ніж зі мною. Син Віктор у мене буває рідше, у нас рівні, проте непрості відносини. Але досить про особисте.

Три тижні на Атті пролітають швидко. Місяць відпустки, що залишився, зазвичай присвячується турам по різних планетах-світах Федерації. Екст повинен уявляти собі людську расу та її соціуми в усіх існуючих варіантах. Це не статутний обов’язок, однак навіть молоді пілоти рідко ухиляються від таких екскурсій.

Час спливає швидко, і за тиждень до чергового рейду ми знову на базі. Медогляди, технічні тести Грейс, завантаження маяків, бункерування. І все знову повторюється.

Розділ 1. Катастрофа

Крейсер «Спіраль»

Дуже давно за людськими мірками, близько 15000 років тому, в пустельній зоні на краю галактичного диска, де ніколи нічого не трапляється, відбулася неординарна подія. Поблизу безіменної зоряної системи з нізвідки тихо виник темний, ледь помітний на тлі нечисленних зірок, об’єкт.

Кілька днів нічого не відбувалося, потім від об’єкта відділились і зникли чотири крихітні «піщинки». Десь за місяць «піщинки» повернулися, і відразу ж об’єкт велично засяяв різнокольоровими різнокаліберними вогнями. Світло вирвало з темряви величезний корабель, одночасно витончений і показний, гармонійний і парадоксальний конгломерат пласких і вигнутих поверхонь, усіяний безліччю великих і малих надбудов. Це і був крейсер «Спіраль» — перший пілотований корабель раси, що називає себе ханни, який прийшов у сусідню галактику. І прийшов він з галактики М31, інакше Туманність Андромеди, в галактику Чумацький Шлях, звану ханнами Краса Небес. На борту 200 катерів-розвідників, які будуть вивантажені в різних точках для рівномірного охоплення північної півкулі галактики-сусідки.

Весь попередній «темний» місяць екіпаж слухав і спостерігав чужу галактику в усіх відомих полях і діапазонах. На жаль, не виявили нічого нового в порівнянні з даними автоматичних зондів, які працюють тут не одну сотню років, а отже, проявів високорозвиненої розумної діяльності немає. Крім надзвичайно слабких, подібних до перешкод, сигналів у підшумових радіодіапазонах. Безсистемних і таких, що не утворюють цивілізаційного фону. Нічого цікавого не привезли і чотири розвідкатери з чотирьох найближчих зоряних систем. Однак екіпаж не був розчарований, можливо, просто не там і не так дивимось. До того ж шляхи розуму мінливі, так що будемо вивчати Красу Небес методично і педантично.

На борту «Спіралі» запанував піднесено нетерплячий настрій. Нарешті починається реальна робота. Позаду підготовка, жорсткий багаторічний відбір екіпажу з конкурсом 5000 на місце, виснажливі тренування, тести й іспити. Тримісячний міжгалактичний перехід і місяць тиші теж в минулому. Нарешті!

Корабель наповнений звуками й голосами, але ближче до вечора вся ця какофонія зміщується і концентрується в одному місці. Палуба відпочинку, вона ж розважальний центр, вона ж цілодобовий головний камбуз, вона ж клуб «Лимон», ніколи не пустувала. І не нудьгувала. Кожна служба, кожна група використовували всі можливості, щоб здивувати й порадувати екіпаж. Тим самим зайвий раз підкреслити і свою значущість, між іншим.

Інтермедії п’ятого крила розвідників (дванадцять катерів) були неперевершені. Вечорами присутні в «Лимоні» часто відчували легеньку вібрацію палуби, і відразу ж розверталися до технічного входу. Величезна брама роз’їжджалася, і в зал уривався величезний звір, на якому сиділи й лежали десятка півтора пілотів. Різке гальмування, але якимось чином ніхто не злітає з його спини. Іноді це диво на ім’я Семмі заходить повільно і порядно, а пілоти, що сидять на ньому, в супроводі чанга, схожого на волинку, проникливо виконують «Шлях п’ятого крила звивистий». Або щось ще (не завжди пристойне, до речі). Керує спектаклем Лео — командир крила з незмінним стародавнім механічним хронометром на шиї, іронічний і шебутний, з темною, кучерявою гривою. Однак у справах служби й музики досить жорсткий і впертий.

Прибулі таким чином розвідники розсідаються до вечері, а Семмі потрапляє в полон до решти. Він випромінює таку ауру доброзичливості й теплоти, що не було, здається, в екіпажі нікого, хто б не поспілкувався з Семмі. Хоча він не говорить, а тільки тямуще слухає.

Лео ненав’язливо позирає в бік Семмі, у якийсь момент демонстративно дивиться на хронометр і припиняє надмірне, на його думку, спілкування.

Все колись закінчується, і підготовка теж. Почалося десантування. Перший катер (Лео в компанії з Семмі) залишили в цікавій шестизоряній системі. Крейсер відійшов на 500 парсеків, і завтра буде десантувати другий катер. Коли розмістять останній, то почнеться зворотний процес: збиратимуть, починаючи з першого.

Сингулярність застала корабель під вечір. Катери перебували в ангарах, пілоти — хто де, команда в основному на палубі відпочинку. Вахтова команда крейсера несла службу. За бортом не було нікого.

В одну мить зникло освітлення. Пронісся дріб екстреного аварійного закриття дверей і шлюзів, і всі звуки щезли. Зникла і гравітація. Все трапилося за якусь мить. Багато ханнів були в санблоках. Морок, грюкіт блокування дверей, різка нудотна легкість, тиша.

Щось несильно вдарило по голові — стеля! Світло, потрібне світло! Підсвідка комунікатора! Морок відступив, тепер до виходу. Двері заблоковані. Панель контролю не світиться і ні на що не реагує. Чим відчинити двері? Виламати не вдасться, міцність відома. Підручний інструмент? Швидко назад! Легко сказати: швидко. Гравітації немає, треба пливти й чіплятися за все підряд. Що можна виламати? Нічого, що б виступало. Раковини! Удар ногою і відліт до стіни. Назад. Жодних пошкоджень. Дзеркала? Удар і знову без результату.

Тиша, абсолютна, гнітюча, могильна тиша. Значить, вентиляція не працює теж. Якийсь рух у кутку під