Ерік-Емманюель Шмітт - Тектоніка почуттів, Ерік-Емманюель Шмітт

ти ж скоро помреш, тому залишайся, бо без мене сконаєш самотньо в агонії»? Так, га? Я промовчала...

Румунки схвально кивають. Схвильована Діана тремтить.

ДІАНА: Я навіть набралася сміливості й запропонувала йому залишатися друзями! (Раптом ніби шаліючи.) Друзі! Ніби мені достатньо буде дружби з чоловіком, якого я так пристрасно кохала! (Оговтується.) Кохаю і досі...

Збентежена Діана обертається до румунок.

РОДІКА: А він залишив вас заради іншої?

ДІАНА: Ні.

РОДІКА: А чому?

ДІАНА: Через втому... і звичку...

ЕЛІНА: Це ж тому, що він хворий! Ви маєте знову завоювати його!

ДІАНА (твердо): Ні. Точно не після того, що він мені сказав.

Їм стає зрозуміло, що гордість Діани вражено, тому наполягати немає сенсу.

ДІАНА: І тут мені потрібні ви! Еліно, ваше обличчя неможливо забути, воно не може не викликати бурю емоцій. Коли я побачила вас, то інтуїтивно відчула — хтозна, може я й помилилась, звичайно, — відчула, що Рішар біля вас усією душею впадатиме! Тому я вирішила подарувати вам щастя, відчуття щастя, ілюзію щастя. (Вона підходить до Еліни.) Благаю вас — зустріньтеся з ним, зіграйте комедію зваблення! Якщо це спрацює, ви прикрасите останні миті його життя! Так він не сконає сам, без чарівної жінки поруч. Благаю, Еліно, погоджуйтеся!

ЕЛІНА (вагаючись): Але ж вам відомо, що я...

ДІАНА: Ви будете тією, ким ви є насправді: юною студенткою, яка захоплюється літературою. Чого б це йому запідозрити щось інше? (Ніжно.) Зрештою, йому залишається всього кілька місяців... І брехати треба зі шляхетною метою... То як, ви спробуєте?

ЕЛІНА: Звісно, мадам! Я згодна!

ДІАНА: О, дякую! Дякую дуже!

Міцно обіймає Еліну.

РОДІКА: А я? Мені яку роль ви намітили?

ДІАНА: Я пропоную вам бути матір’ю Еліни!

РОДІКА (ошелешена): Ким?! Матір’ю?!

ДІАНА: Так. Доброю, турботливою матусею, яку непокоїть майбутнє доньки, яка стримуватиме запал Рішара, якщо він надто швидко захоче зайти з Еліною далі. Ви додаватимете респектабельності виставі.

РОДІКА: Респектабельність... Це щось нове!

ЕЛІНА: Родіко, будь ласка, погодься! Хіба це не найліпша з можливих цін?

РОДІКА (розлючено): «Ціна»? Ціна за що? Я жертва, а не злодюжка!

ЕЛІКА (виправляє свої слова): Хіба це не найліпший спосіб вийти з нашої ситуації? Будь ласка, Родіко, ну, будь ласка!

ДІАНА: Дуже вас прошу.

РОДІКА: Добре, я згодна.

ДІАНА: Спасибі. Тоді підсумуємо. Взамін за цю послугу мій секретар щопонеділка видаватиме вам конверт із сумою на витрати. Тим часом я заповнюватиму документи, що дадуть вам змогу потім отримувати допомогу і мати доступ до медичного обслуговування. Коли ми будемо готові — що швидше, то ліпше, — я влаштую зустріч з Рішаром. Вдасться мій задум чи не вдасться — байдуже, — ви залишите своє колишнє життя і отримаєте можливість бути вільними. Ви у виграші за будь-яких умов!

РОДІКА: Гм... Ніби так.

ДІАНА: Я попрошу вас також не приймати нікого, навіть сусідів. Нехай Еліна запишеться до університету, щоби продовжити навчання. Гаразд?

ЕЛІНА: Гаразд.

РОДІКА: Згода.

Діана з кишені виймає конверт і простягає його Еліні.

ДІАНА: Тримайте. Я вжила заходів, щоби захистити вашу сестричку. Це вам лист від неї. Відправлено його з пансіонату на півдні, де вона буде в безпеці, недосяжна для мафії. Ті, хто погрожував вам, її там не знайдуть.

Еліна притискає конверт до грудей.

ЕЛІНА: Господи! Дякую! Я вам така вдячна! Знаєте, у нас усе вийде, я обіцяю — все вийде!

ДІАНА: Хочу в це вірити.

Вона удає сповнену сили жінку, однак її голос ламається під владою почуттів.

ДІАНА: Рішар має зійти в могилу, ні про що не довідавшись! Кляніться мені, що не скажете йому, ні хто ви такі насправді, ні що все влаштувала я! Ніколи! Кляніться!

ЕЛІНА: Клянуся!

РОДІКА: І я клянуся.

Діана простягає їм ключі від квартири.

5. У Діани

Рішар і мадам Поммересидять кожен у фотелі й гортають газети.

Рішар здається знервованим, стурбованим, таке враження, ніби якась думка пече йому мозок і заважає зосередитися. Він раз у раз позирає на годинник.

Мадам Поммере, яка не помічає цього, раптом скрикує:

МАДАМ ПОММЕРЕ: Рішаре, рятуйте! Слово! Не можу знайти слово для кросворду!

РІШАР: Слухаю вас уважно, мадам.

МАДАМ ПОММЕРЕ: «Несе на крилах», п’ять літер.

РІШАР: Літак?

МАДАМ ПОММЕРЕ: Ні.

РІШАР: П’янка?

МАДАМ ПОММЕРЕ: Ні.

РІШАР: Надія?

МАДАМ ПОММЕРЕ: Точно! Зізнаюся: у моєму віці ця відповідь вже аж така не очевидна.

РІШАР (щиро, виказуючи своє хвилювання): А як там Діана?

МАДАМ ПОММЕРЕ: О, мій дорогий, але ж це вас треба про це питати! Це ж ви ділите з нею життя, ліжко і мрії... А щодо мене, то я просто привела Діану на світ і виховала. Це все. Я її мати, тобто людина, яка знає її значно гірше за інших.

РІШАР: Як ви можете таке казати?!

МАДАМ ПОММЕРЕ: Рішаре, невже ви стверджуватимете, буцімто ваші батьки знають про вас геть усе?

РІШАР (весело): О ні!

МАДАМ ПОММЕРЕ: Це люди, які зберігають найдавніші спогади про вас, люди, які, напевно, пережили з вами найкращі години в своєму житті — та вам ніколи не вдасться пояснити їм ваш триб життя.

РІШАР: Вони дуже люблять мене.

МАДАМ ПОММЕРЕ: У тому й річ! Любити не означає знати.

РІШАР (погоджується): Любити означає віддавати перевагу. Це геть суперечить науковому підходу і більше скидається на засліплення.

МАДАМ ПОММЕРЕ: Авжеж! Якщо кожен батько і кожна мати ставлять своїх дітей над чужими, то це навряд чи тому, що вони уважно вивчали ринок!

РІШАР: А як по-вашому: цікаво пізнавати іншу людину?

МАДАМ ПОММЕРЕ: Достатньо просто зустрічатися.

РІШАР (раптом хмурніє): Але ж без загадковості, без туманних натяків, без передчуття чогось невловимого можна швидко стомитись одне від одного...

МАДАМ ПОММЕРЕ: Точно! Один гінеколог казав мені, що, якби всі чоловіки займалися його фахом, злочинів на ґрунті пристрасті просто не існувало б.

Рішар лягає від сміху.

Цієї миті заходить Діана — вона здивована присутністю Рішара. А він кидається до неї, готовий розповісти їй безліч дрібниць.

РІШАР: Діано, нарешті!

ДІАНА: Не думала побачити тебе тут.

РІШАР: Ми вирішили зустрітися.

ДІАНА: Погана ідея! Зараз прийдуть на чай дві мої подруги!

РІШАР (ображено): Діано, ми ж збиралися в кіно!

ДІАНА: Хіба?

РІШАР: Звісно. (Твердо.) Я мушу поговорити з тобою.

ДІАНА: Поговорити зі мною?

РІШАР: Атож. Я казав тобі про це вчора ввечері по телефону. (Знічено.) Як ти могла про таке забути?

ДІАНА: Рішаре, даруй, я просто сплутала дати.

МАДАМ ПОММЕРЕ: Що ж, коли твої