Зигмунд Фрейд - Психологія сексуальності, Зигмунд Фрейд

запозичують свою силу з джерел сексуального потягу. У повній злагоді з цим перебуває те, що нам відомо про характер узятих тут за взірець усіх психоневротиків та істериків, про їхню недугу і про причини цього захворювання. В істеричному характері спостерігається певна частка сексуального витіснення, що виходить за межі нормального, посилення опору проти сексуального потягу — сором, відраза, мораль і буцімто інстинктивна втеча від інтелектуальних спроб вирішення сексуальної проблеми, що має в яскраво виражених випадках наслідком повну необізнаність із сексуальною сферою аж до досягнення статевої зрілості.

Ця суттєва, характерна для істерії риса часто недоступна для грубого спостереження, завдяки існуванню іншого конституційного фактора істерії — занадто могутньо розвиненого сексуального потягу; але психологічний аналіз здатен щоразу викрити його та розв’язати суперечливу загадковість істерії констатуванням протилежної пари: занадто сильною сексуальною потребою і запереченням сексуального, що зайшло надто далеко.

Причина для недуги з’являється у схильної до істерики особи, коли внаслідок власної наростаючої зрілості або зовнішніх життєвих умов реальна сексуальна вимога всерйоз пред’являє на них свої права. З конфлікту між вимогою потягу та протидією заперечення сексуальності знаходиться вихід у хворобу, що не вирішує конфлікту, а намагається ухилитися від його розв’язання шляхом перетворення лібідозного прагнення в симптом. Якщо істерична людина, якийсь чоловік, занедужує від якогось банального душевного руху, від конфлікту, в центрі якого не лежить сексуальний інтерес, то такий виняток — лише позірний. Психоаналіз у таких випадках завжди може довести, що саме сексуальний компонент конфлікту створює можливість захворювання, позбавляючи душевні процеси можливості нормального позбування.

Невроз і перверсія

Значна частина заперечень проти такої моєї позиції пояснюється тим, що змішується сексуальність, з якої я виводжу психоневротичні симптоми, з нормальним сексуальним потягом. Але психоаналіз вчить більшого. Він демонструє, що симптоми жодним чином не утво­рюються за рахунок так званого нормального сексуального потягу (принаймні, не винятково або переважаюче), а є конвертованим виразом потягів, які отримали б назву первертованих (збочених — у широкому сенсі), якби їх можна було проявити без відволікання від свідомості безпосередньо в уявних намірах і вчинках. Таким чином, симптоми утворюються частково за рахунок ненормальної сексуальності: невроз стає, так би мовити, негативом перверсії[22].

У сексуальному потягу психоневротиків можна знайти всі ті відхилення, які ми вивчили як варіанти нормаль­ного сексуального життя і як прояв хворобливого.

а) В усіх невротиків (без винятку) в несвідомому ду­шевному житті є прояви інверсії, фіксація лібідо на особах своєї статі. Неможливо повністю з’ясувати вплив цього моменту на створення картини недуги, не вдаючись у розлогі пояснення; але можу запевнити, що завжди існує несвідома схильність до інверсії, й особливо вагомі послуги ця схильність надає при поясненні чоловічої істерії[23].

б) У психоневротиків можна довести наявність у несвідомому як утворюючі симптоми факторів, різних схильностей до долання анатомічних меж, серед яких особливо часті й інтенсивні ті, що покладають роль геніталій на слизову оболонку рота та задній прохід.

в) Виняткову роль між факторами, що створюють симптоми, при психоневрозах відіграють часткові потяги (partiatriebe), що проявляються здебільшого у вигляді протилежних пар, в яких ми визнали носіїв нових сексуальних цілей, потяг до підглядання й ексгібіціонізму, а також активно та пасивно виражений потяг до жорстокості. Участь останнього необхідна для розуміння страждання, завданого симптомом, і майже завжди має вирішальний вплив на соціальну поведінку хворих. За допомогою цього зв’язку жорстокості з лібідо відбувається перетворення кохання в ненависть, ніжних порухів душі — у ворожі, характерні для більшості невротичних випадків і, як здається, навіть для всієї параної.

Інтерес цих результатів підвищується ще й певними особливостями фактичного стану речей.

а) Там, де у несвідомому перебуває такий потяг, що здатен складати пару з протилежним, завжди вдається довести дію і цього протилежного. Кожна «активна» перверсія супроводжується, таким чином, її «пасивною» парою; хто в несвідомому ексгібіціоніст — той одночасно любить підглядати (voyeur); хто страждає від наслідків витіснення садистських прагнень душі — у того є й інший приплив до симптомів із джерел мазохістської схильності. Повна схожість із проявом «позитивних» перверсій заслуговує, безумовно, більшої уваги, але в картині недуги та чи інша з протилежних схильностей відіграє домінуючу роль.

б) У випадку різко вираженого неврозу рідко знаходиш розвиненим лише один із цих перверсних потягів, здебільшого значна їх кількість — завжди наслідок усіх; але окремий потяг у своїй інтенсивності не залежить від розвитку інших. І в цьому відношенні вивчення позитивних перверсій відкриває нам однозначну їх протилежність.

Часткові потяги й ерогенні зони

Підсумовуючи все, що нам дало дослідження позитивних і негативних перверсій, ми цілком природно приходимо до їх пояснення низкою «особистих потягів», які, однак, не первинні, а можуть бути розкладені далі.

Під «потягом» розуміємо лише психічне представництво безперервного всередині соматичного джерела подразнення, на відміну від «подразнення», яке викликають окремі збудження, що сприймаються ззовні. Потяг, таким чином, є одним із понять для відмежування душевного від тілесного. Найпростішим і найочевиднішим припущенням про природу потягів було б те, що вони самі по собі не мають жодних властивостей, а можуть братися до уваги лише як мірило необхідної роботи, пропонованої душевним життям. Тільки у відношенні потягів до їхніх соматичних джерел та їхніх цілей полягає відмінність їх один від одного, що надає їм специфічних ознак. Джерелом потягу є процес збудження в якомусь органі, і найближчою метою потягу є припинення подразнення цього органу.

Подальше попереднє припущення у вченні про потяги, яке для нас неминуче, стверджує, що органи тіла дають двоякі збудження, зумовлені відмінністю їхньої хімічної природи. Один тип цього збудження називаємо специфічно сексуальним і відповідний орган — «ерогенною зоною» часткового сексуального потягу, що зароджується в ньому[24].

У перверсіях, за яких надається сексуальне значення ротовій порожнині й задньому проходу, роль ерогенної зони цілком очевидна. Вона проявляється, звідки не глянь, як частина статевого апарату. При істерії ці частини тіла та тракти слизової оболонки, що виходять із них, стають таким же чином місцем появи нових відчуттів і змін іннервації — навіть процесів, які можна порівняти з ерекцією, як і справжні геніталії під впливом збуджень за нормальних статевих процесів. Значення ерогенних зон як побічних апаратів і сурогатів геніталій найяскравіше з усіх психоневрозів проявляється при істерії; цим, однак, не стверджується, що їм можна надавати меншого значення за інших форм захворювання, вони тут лише не такі помітні, бо при них (неврозі нав’язливості, параної) утворення симптомів відбувається в ділянках душевного апарату, що перебувають дещо далі від центрів тілесних рухів. При неврозі нав’язливості навизначнішим стає значення імпульсів, що створюють нові сексуальні цілі й, як здається, незалежних від ерогенних зон. Усе ж при насолоді від підглядання й ексгібіціонізму ерогенній зоні відповідає око; при компонентах болю та жорстокості сексуального потягу таку ж функцію перебирає на себе шкіра, яка в окремих місцях тіла диференціюється в органи почуттів і модифікується у слизову оболонку як ерогенна зона[25].

Пояснення удаваного переважання перверсної сексуальності при психоневрозах

Викладені вище міркування пролили, можливо, хибне світло на сексуальність психоневротиків. Може здатися, що за вродженими особливостями психоневротики у своїй сексуальній поведінці помітно наближаються до перверсних і такою ж мірою віддаляються від нормальних. Однак цілком можливо, що конституційна