Шекспір Вільям - Буря, Шекспір Вільям

Грає ніжна музика; знову з'являються чудні
постаті. Вони, кривляючись, танцюють, потім виносять геть стіл.
Просперо Вдавав ти добре гарпію із себе,
Мій Арієлю: гарний був і хижий,
Дотримувався слів моїх, казав
Усе як треба. Інші духи теж
Попрацювали вправно,— чари діють,
Шаліють з ляку вороги мої.
Вони тепер в моїх руках. Тим часом
Покину їх, піду до Фердінанда,
Що, як вони гадають, в морі згинув,
1 до моєї любої дитини.
(Виходить)
Гонзало Я вас, королю, небом заклинаю,-•
Чому ви стали й дивитесь так дивно?
Алонзо О жах, о жах! Мені здавалось, наче
Мене картали гнівні хвилі, й вітер
На мене гув, і грім гримів органом,
Наймення Просперо прогуркотівши.
Ось через що мій син — на дні морському,
Де я його шукатиму, пірнувши
В пучину глибше, ніж сягає лот.
Там коло сина ляжу.
(Виходить)
Себастьян Поодинці
Я переб'ю чортів цих легіон.
Антоніо Охоче буду вашим секундантом.
Себастьян і Антоніо виходять.
Гонзало Вони утрьох шаліють. їхні душі
Тяжка провина повагом вбиває,
Мов та трутизна, що роками діє.
Благаю вас, молодші ви й спритніші,
Біжіть за ними і завадьте їм
Вчинити те, на що підбурить безум.
Адріан За мною всі! Мерщій ходім за ними!
Виходять.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Перед входом до Просперової печери.
Входять Просперо, Фердінанд і Міранда.
Просперо Хоч строго я поводився з тобою,
Та зараз ти дістанеш нагороду:
Ту нитку я віддам тобі, яка
Мене з життям єднає. Навіть більше,-
Віддам тобі я ту, задля якої
Живу на світі. Ось її рука.
Чинив тобі образи я навмисне,
Щоб випробі піддать твоє кохання,
І витримав ти іспит цей чудово.
• Ось нині перед богом я тобі
Вручаю дар найбільший, Фердінанде,
Ти не глузуй з моїх похвал дочці,-
Побачиш сам, що ці похвали менші,
Аніж її чесноти.
Фердінанд Вірю вам,
І жоден із оракулів не зможе
Моєї віри похитнуть.
Просперо Нехай
Моя дочка моїм дарунком буде,
Для тебе ж буде гідним надбанням,
Але якщо, не дочекавшись шлюбу,
Ти розплетеш її вінок дівочий,-
Тоді небесного благословення
Не жди своєму шлюбові. О ні!
Зневага, чвари та їдка відраза
Колючим бур'яном тоді засіє
Постелю вашу спільну, аж вона
Зненависною видасться обом.
Отож шануйся, доки Гіменей
Посвітача свого вам не засвітить.
Фердінанд Як вірю я в довершення надій,
В своє життя, в своїх дітей майбутніх,
В своє кохання, що в мені палає,
Так ти повір, що ні нагода зручна,
Ні мла печер, ні зваба духів злих
Ніколи не здолають обернути
Мою любов на хіть, щоб геть потьмаривсь
Отой прекрасний і святковий день,
Коли мені здаватиметься, наче
Закуто ніч в кайдани під землею
Чи Геліоса коні скалічіли.
Просперо Сказав ти гарно. Сядь же біля неї
І розмовляй,— вона тепер твоя.
Гей, Арієлю, слуго мій ретельний!
Входить А р і є л ь.
Арієль Чого бажає пан мій? Я прийшов,
Просперо Мені достойно послужив і ти,
І менші духи, але я повинен
До тебе ще звернутися з наказом:
Піди поклич сюди всю зграю духів,
Які тобі підвладні, накажи
їм не баритись. Хочу показати
Я парі молодих хоч дещо з чарів
Свого мистецтва. Я пообіцяв
їм це зробити, і вони чекають.
Арієль Чи духів зараз кликати?
Просперо Негайно.
Арієль Ви прокажете умить
"Йдіть сюди" чи "геть летіть",
Як уже всі духи враз
-Прилетять сюди до нас.
Пане, любий я для вас?
Просперо О так, мій спритний Арієлю! Тільки
Ти перед нами не з'являйся, доки
Я не гукну.
Арієль Гаразд, я зрозумів.
Проепвро
(до Фердінанда)
Ти стережись, пильнуй своєї клятви,
Не дай сваволі пустощам любовним,
Бо найсильніші клятви, мов солома,
У полумені пристрасті згоряють,
Отож шануйсь; а.ні — то попрощайся
З обіцяним.
Фердінанд Я запевняю, пане:
Покров чеснот, мов білий чистий сніг,
Вгорнув у мене серце,— він загасить
Палке буяння пристрасті.
Просперо Я вірю.
Явись, мій Арієлю! Хай примчить
Сюди вся зграя духів,— що їх більше
Ти за собою приведеш, то краще.
Явись!
(До Фердінанда і Міранди)
Тепер дивіться і мовчіть.
Грає ніжна музика. З'являється І р и д а.
Ірида Цереро-пані! Ти поля покинь,
Де спіє жито, біб, овес,, ячмінь,
Зелені схили — випаси отар,
В красу лілей, півоній, ненюфар
Убрані Квітнем береги ріки,
Де німфи в'яжуть запашні вінки!
Покинь ліси, де в затишку дібров
Засмучені коханці мають схов!
Покинь сади, де виноград розцвів!
Круті скелясті береги морів,
Де спочивати любиш.ти, покинь!
Я — вісниця цариці всіх богинь,
Веселка, арка райдужна води,-
Наказую: на гало це сюди
З тобі підлеглих дальніх володінь
Для зустрічі з царицею прилинь!
Священні пави вже до нас летять.
Юнона спускається в своїй колісниці.
Цереро щедра, йди її вітать!
Входить Ц є р є р а.
Церера Тобі, барвиста віснице, привіт!
Юпітера дружині ти як слід
Слугуєш — сиплеш з ясно-жовтих крил
Роси краплини на квітчастий діл,
Блакитну арку зводиш в світлій млі,,
Серпанок пишний стелеш по землі.
Скажи — чоіиу на цю галяву нас
Зібрав цариці нашої наказ?
Ірида Союз любові, серць невинних жар
Благословити і достойний дар
їм скласти.
Церера Райдуго, скажи мені:
Венера з сином з нею йде чи ні?
Відтоді, як Венерин Купідон
Зробив усе, щоб в мене вкрав Плутон
Укохану дочку,— без вороття
У тьму нічну пішло моє дитя.
Тож недарма прокльони шлю свої
Венері й сину всліплому її.
Ірида Не бійся, тут її не стрінеш ти.
Я бачила богиню з висоти,-
Запрігши в колісницю голубів,
Вона із сином, що стрілу гострив,
На гору Пафос мчала крізь блакить.
Вони гадали, ніби пощастить
На шлях розпусти звабить молодих,
Та молоді зреклися шлюбних втіх
До тих часів, коли їм в тьмі ночей
Посвітача запалить Гіменей.
Коханка Марса вражена була,-
Назад вернулась пущена стріла.
Венерин син зламав з досади лук,
Поклявся більш не завдавати мук
Людським серцям. Він добрим хлопцем став
І з горобцями бавитись почав.
Церера Сама цариця поспіша сюди,-
Іде Юнона. Чую звук ходи.
Входить Юнона.
Юнона О щедра сестро, як же ти живеш?
Благослови цю юну пару теж,-
Хай квітне щастя і для них самих,
І для дітей, що зродяться у них!
(Співає)
"Шану, радощі, достатки
Майте вічно ви й нащадки!
Хай проходить щастя час —
Спів Юнони тішить вас".
Церера
(співає)
"Хай земля дає вам сили,
Щоб комори не дустіли,
Сік точився з винограду,
Гнулись плодом віти саду,
Щоб для вас весна чудова
Після жнив верталась знову,
Хай скупий минає час —
Спів Церери тішить вас".
Фердінанд Видовище і справді чарівне.
Яка гармонія! Скажіть мені —
Це духи?
Просперо Так, це духи. З їхніх жител
Я чарами їх викликав сюди —
Виконують вони моє бажання.
Фердінанд Я жив би вічно тут. Могутній батько,
Дружина гарна — це хіба не рай?
Юнона з Церерою шепочуться, а тоді дають Іриді якесь доручення.
Просперо Уважні будьте, діти! Щось важливе
Юнона переказує Церері.
Видовище не скінчено. Мовчіть же,
Щоб не розвіять чаклувань моїх.
Ірида О німфи рік, наядами ще звані,
Прекраснозорі, в пишні квіти вбрані!
Юнона вас зі всіх річок навкруг
Сюди скликає на зелений луг.
Явіться, німфи, відсвяткуйте з нами
Союз любові між двома серцями!
З'являються німфи.
Гей ви, женці в солом'яних брилях!
Втомила вас робота на полях,-
Примусив Серпень добре потрудитись,
Та годі праці! Нумо веселитись!
Тут вас зустріне юних німф гурток,
Почніте з ними свій сільський танок!
Входять кілька женців, одягнених по-сільському. Вони беруться з нім-
фами за руки й починають граціозно танцювати. Наприкінці їхнього танцю
Просперо раптом, наче отямившись, підводиться й починає говорити.
Просперо
(убік)
Забув я зовсім про огидну змову,
Що Калібан зі спільниками склав:
Мене він хоче вбити. Час надходить.
(Звертається до духів)
Спасибі вам. Доводі. Всі зникайте!
Лупає дивний глухий звук, і привиди зникають.
Фердінанд От диво — знову батько тній розгнівавсь,
Палає люттю. Що з ним?
Міранда Я ніколи
Не бачила ще батька отаким —
Розлючений він тяжко і похмурий.
Просперо Ти розгубився, сину, й стурбувався.
Розвеселись. Кінчилася вистава.
Акторами в ній виступали духи,-
Вони тепер розтанули в повітрі,
В прозорому повітрі. Ось так само,
Як і хистке єство цього видіння,
Розкішні замки, і священні храми,
І хмарами увінчані вершини,
І вся земна велика куля, все,
Що бачимо навкруг,— безслідно зникне,
Мов правиди безплотні, мов хмарини.
Ми створені із сновидінь. І сном
Оточене життя маленьке наше...
Хвилююсь я. Пробачте, що нездужав,-
Збентежено старий мій мозок, діти,
Та хай ця слабість не турбує вас.
Ідіть, я прошу, до печери,— там
Спочиньте трохи. Я пройдусь тим часом
Та угамую збуджені думки.
Фердінанд
Міранда Бажаєм спокою.
Просперо Я вдячний вам.
Фердіналд і Міранда виходять.
Явись до мене, Арієлю, швидше,
Ніж прилітає думка.
Входить А р і є л ь.
Арієль Появився
Я з вашими думками разом, пане.
Чого бажаєте?
Просперо Нам, духу, ч-ае
Приготувати зустріч з Калібаном,
Арієль Володарю, коли я виступав
Тут в образі Церери, то надумав
Сказати вам про це, але боявся.
Що можете розгніватись на мене.
Просперо Скажи, де ти покинув тих паскуд?
Арієль Як я уже вам говорив, вони,
Напившись до нестями, поробились
Такі хоробрі, аж повітря б'ють,
Бо зважилось воно на них війнути,
Лупцюють землю, бо вона торкалась
До їхніх ніг, але про намір свій
Вони, хоча й сп'яніли, пам'ятають.
Коли почав я в барабан свій бити,
Вони нашоршились, мов жеребці,
Стрибати стали, вирячили "та,
Носами пнулись музику понюхать.
Я так причарував їх, що вони
За мною, наче ті телята, бігли
Крізь дрік і терня. Колючки їм шкіру
Геть покололи. Я покинув їх
В смердючому болоті, де по шию
Вони загрузли,— як там не танцюють,
З багниська ніг не витягнуть.
Просперо Ти, пташко,
Поводивсь добре, тільки ж невидимим
Побудь іще. Піди-но до печери,
Там є старі строкаті лахмани,-
Неси сюди їх, зробим з них привабу
Для злодіїв.
Арієль Я вже лечу, лечу!
(Виходить)
Просперо Цей Калібан — він чорт, поріддя чорта.
Його не зміниш ласкою. Мій труд,
Моя лагідність — все дарма, дарма!
Тепер він став на вдачу ще лихіший,
На вид — гидкіший... Я провчу їх та.к,
Аж заревуть.
Входить з купою яскравого одягу А .рієль.
Розвісь це ига мотузці.
Просперо й Арієль залишаються невидимими. Входять К а л і б ан, С те ф а її о
1 1 Р і н к у л о, зовсім мокрі.
Калібан Я прошу вас, підходьте потихеньку,
Щоб кріт сліпий — і той вас не почув.
Ми вже добрались до його печери.
Стефано Страховиську, твоя фея,— хоч ти й казав, що це
Добра фея,— пожартувала з нами гірше за блудний вогник.
Трінкуло Страховиську, я ввесь просмердівся кінською
сечею, аж мій ніс прикро обурюється.
Стефано 1 мій також.., Чуєш, страховиську? Якщо я роз-
гніваюсь на тебе, то начувайся..,
Трінкуло Станеш ти пропащим страховиськом.
Калібан Зласкавтесь, пане, потерпіть ще трохи,
Бо нагорода, що для вас готую,
Розвіє прикрість.