Шекспір Вільям - Комедія помилок, Шекспір Вільям

Еге ж, узяв; та я і не зрікався.
2-Й КУПЕЦЬ Ні, кривоприсягаючи, зрікались.
АНТІФОЛ СІР. Хто чув, що я зрікався й присягав?
2-Й КУПЕЦЬ Я чув на власні вуха. О, ганьба!
Що ти живеш між чесними людьми!
АНТІФОЛ СІР. Негідник ти, коли мене ганьбиш!
Та честь свою і чесність доведу я,
Якщо ти приймеш виклик мій.
2-Й КУПЕЦЬ. Приймаю!
І всім я докажу, що ти негідник.
Видобувають мечі.
Входять Адріана, Люціана, куртизанка та інші.
АДРІАНА Спиніться, бога ради! Він безумний!
Скоріше відберіть меча! Зв'яжіть
Його і Дроміо та відведіть
Обох додому.
ДРОМІО СІР. Ну ж, тікаймо, пане!
Он монастир... Туди хутчій біжімо,
А ні — то нам обом кінець вже!
Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький вбігають у монастир.
Входить абатиса.
АБАТИСА Мир вам!
Чого ви, люди добрі, збились тут?
АДРІАНА Щоб мужа бідного мого забрати,
Що обезумів; тож дозвольте нам
Зайти: ми мусимо його зв'язати
Й додому відвести для лікування.
АНДЖЕЛО Я так і знав, що втратив він свій розум!
2-Й КУПЕЦЬ Шкодую я, що зняв на нього зброю.
АБАТИСА А чи давно вже збожеволів він?
АДРІАНА Він був такий сумний останній тиждень,
Похмурий і сердитий, як ніколи;
Проте лише сьогодні по обіді
Дійшла його хвороба аж до сказу.
АБАТИСА Чи поховав когось із щирих друзів?
Йому, бува, любов якась негідна
Не полонила серця? В гріх такий
Молодики впадають найчастіше,
Аби лиш волю дав своїм очам.
Яка з цих бід звалилася на нього?
АДРІАНА Та жодна з них, якщо лиш не остання,-
Кохання б то; зникав він часто з дому.
АБАТИСА За це вам слід би гримати на нього.
АДРІАНА Я гримала.
АБАТИСА Але не досить різко?
АДРІАНА Так, як мені це дозволяла скромність.
АБАТИСА І, мабуть, сам на сам?
АДРІАНА Ні, і на людях.
АБАТИСА То, видно, дуже рідко?
АДРІАНА Я день у день товкла йому те ж саме.
Не міг він спать і їсти від докорів.
Віч-на-віч більше ні про що із ним
Не говорила я і в товаристві
Робила натяки на те не раз;
Йому я говорила безупинно,
Що чинить він і гидко, і нечесно...
АБАТИСА І, зрештою, він з того й збожеволів.
Постійний крик ревнивої жони
Дошкульніший, аніж укус зубів
Скаженого собаки. Таж йому
Твої докори не давали спати,
От і потьмарився у нього розум.
йому докором страви приправляла,
А прикрості розладнують нам шлунок,
Тому й трясе його весь час гарячка.
А що таке гарячка, як не ті ж
Безумства напади? Сама сказала,
Що ти своїм бурчанням невгамовним
Його утіху, спокій руйнувала;
До меланхолії це спричинилось.
Вона ж — сестра одчаю й безнадії.
Слідом за нею йде отруйна зграя
Блідих недуг, тих ворогів життя!
Без сну, без їжі, без розваг — повір,
Не лиш людина, ошаліє й звір.
Все ревнощі! Ти винна мимоволі,
Що чоловік твій раптом збожеволів.
ЛЮЦІАНА В її докорах лагідність велика,
А чоловік такий брутальний, дикий!-
Як можеш, сестро, слухати й мовчати
І дозволяєш тут себе картати?
АДРІАНА Сумління ті слова в мені збудили...
Ходім по нього, люди добрі.
АБАТИСА Ні!
Ніхто не сміє в монастир зайти.
АДРІАНА Хай ваші слуги приведуть його.
АБАТИСА Шукав він втечища в священних мурах,
Що захистять його од ваших рук.
Я поверну йому здоровий розум,
Якщо не будуть всі зусилля марні.
АДРІАНА Я хочу мужа доглядать сама,
Йому за няньку бути, лікувати.
За нього дбати, а тому прошу,-
Дозвольте, я візьму його додому.
АБАТИСА Ні, зачекай; його не відпущу я,
Допоки вже не випробую всіх
Мені відомих засобів: сиропів,
Цілющих трунків, молитов святих,
Щоб став він знов здоровим чоловіком.
Так вимага обітниця моя
Й наказує мені духовний сан мій;
Іди ж і залиши його зі мною.
АДРІАНА Я не піду, не кину чоловіка;
І вашій святості не випадає
Так розлучати мужа і жону.
АБАТИСА Вгамуйсь і йди; тобі його не дам я.
(Виходить)
ЛЮЦІАНА Поскаржитися князеві ти мусиш
На цю образу!
АДРІАНА Так, ходім, йому
Впаду до ніг я і не встану доти,
Аж поки сльози і мої благання
Його сюди з'явитись не примусять,
Щоб відібрати мужа в абатиси.
2-Й КУПЕЦЬ Показує, мені здається, стрілка
Вже рівно п'ять, і, мабуть, скоро князь
Тут з'явиться, йдучи в сумну долину,
На місце страти,— поблизу воно,
Ген там лежить, за монастирським валом.
АНДЖЕЛО Чого туди проходить має князь?
2-Й КУПЕЦЬ Щоб там присутнім бути у годину,
Як привселюдно голову зітнуть
Купцеві Сіракузькому, якого
Прибило бурею у нашу гавань.
Сюди прибувши, він закон порушив,
За що й приречено його до страти.
АНДЖЕЛО Вони ідуть. Подивимось на страту.
ЛЮЦІАНА Ти князеві впади до ніг, допоки
Монастиря він не пройшов.
Входять князь із почтом, Егеон з непокритою головою, кат
і варта.
КНЯЗЬ Нехай
Іще раз оголосять привселюдно:
Як друг якийсь за нього сплатить викуп,
Він не помре; хотіли б ми йому
Допомогти.
АДРІАНА О князю наш великий,
Обороніть мене від абатиси!
КНЯЗЬ То доброчесна й преподобна дама;
Не може бути, щоб вона тобі
Якусь вчинила прикрість.
АДРІАНА О, дозвольте,
Ясновельможний князю наш, сказать вам:
Мій Антіфол, мій муж, якому я,
За вашою порадою, себе
У владу віддала і все, що маю,
В цей згубний день зненацька збожеволів:
Почав безумний вулицями бігать
(А з ним і раб, що збився з плигу теж),
Обурюючи чесних городян,
Вдираючись в їх житла, силоміць
В них персні беручи й коштовні речі,
Все, що подобалось його безумству.
Нам пощастило раз його зв'язати
І відвести додому; я ж сама
Пішла по місту виправляти шкоду,
Якої муж завдав своїм шаленством,
І раптом він,— не знаю, як це сталось,-
Утік од сторожів своїх, а з ним
І божевільний раб його чкурнув.
Ми щойно їх обох зустріли тут,-
З оголеним мечем, несамовито
Накинулись на нас вони й прогнали.
Та ми взяли людей і повернулись,
Щоб їх зв'язать; тоді вони втекли
У монастир, а ми ^— слідом за ними;
Але замкнула абатиса браму,
Й тепер нас не впускає, і не хоче
Ні видать мужа хворого мені,
Ні відіслати з кимсь його додому.
О, накажи, наш князю благородний,
Віддать його мені, щоб я могла
Подать йому потрібну допомогу.
КНЯЗЬ Твій муж брав участь у моїх походах
І добре воював колись. В той день,
Як ти його господарем зробила
Над власним ложем, дав тобі я слово,
Що я зроблю для нього все, що зможу.
Хай хтось із вас постукає у браму
Та викличе до мене абатису.
Я хочу зразу ж заладнать цю справу,
Раніше ніж піду.
Входить слуга.
СЛУГА О пані, пані!
Тікайте і рятуйтесь! Мій господар
І раб його, звільнившись, одшмагали
Усіх служниць, а доктора зв'язали
Та й підпалили бороду йому.
А ледь її охоплював вогонь,
Вони лили на нього цілі відра
Помиїв, щоб волосся погасити.
Мій пан навча його тепер терпіння,
Слуга ж тим часом голову йому
Стриже точнісінько, як божевільним.
їй-богу, пані, як не пошлете
Йому когось негайно на підмогу,
Ті двоє заклинателя уб'ють.
АДРІАНА Замовкни, дурню! Тут твій пан і раб;
І все брехня, про що ти нам говориш.
СЛУГА Життям клянусь, що я кажу лиш правду!
Побіг щодуху я, як те побачив.
Він вас розшукував і присягався
Лице вам обсмалити, як впіймає,
І геть спотворить вас, шановна пані!...
Галас за сценою.
О, чуєте?.. Це ж він!.. Скоріш тікайте!
КНЯЗЬ Стань біля мене і не бійся! Варто
Приготувати алебарди!
АДРІАНА Горе!..
Та це ж мій муж! Ви свідки всі, що він
З'являється, мов невидимець, всюди;
Ми ж бачили, як щойно муж сховався
За мурами, а це, дивись, вже там;
Цього збагнуть не може людський розум.
Входять Антіфол Ефеський і Дроміо Ефеський.
АНТІФОЛ ЕФ. Правосуду благаю я! Ім'ям
Прислуг моїх тобі в часи минулі,
Я, князю благородний, захищав
Тебе в жорстоких січах і на себе
Приймав від ворога страшні удари,
Рятуючи твоє життя; тож кров'ю,
Яку тоді за тебе проливав,
Я заклинаю,— правий суд вчини!
ЕГЕОН Як не збезумивсь я від страху смерті,
То бачу сина Антіфола й Дромйо.
АНТІФОЛ ЕФ. Правосуду прошу супроти жінки,
Що сам ти за жону мені віддав;
Вона знущалась з мене, зневажала.
Тії ганьби, що нею я укритий,
Ні здумати, ні уявить не можна!
КНЯЗЬ Скажи, що заподіяно тобі,'-
І справедливий винесу я присуд.
АНТІФОЛ ЕФ. Сьогодні, світлий князю наш, вона
Мене в мою господу не впустила,
Сама ж в той час бенкетувала там
З розпутником своїм!
КНЯЗЬ То гріх тяжкий!
Скажи, ти так чннила, жінко?
АДРІАНА Ні,
Мій добрий князю! Й він, і я сама,
Й моя сестра,— обідали ми разом;
Клянусь душі спасінням, все те фальш,
У чому він мене обвинуватив!
ЛЮЦІАНА Хай більш я не побачу світла дня,
Нехай я не засну вночі, коли
Вона вам не сказала щиру правду!
Андоюело Зламала клятву ти, облудна жінко!
Вони обидві брешуть! їх у цьому
Правдиво винуватить божевільний.
АНТІФОЛ ЕФ. Володарю, я знаю, що кажу вам;
Себе не одурманив я вином,
І я не ошалів від лютування,
Хоч міг би від таких страшних образ
Ума відбитись навіть наймудріший.
Мене ця жінка нині не впустила,
Коли додому я прийшов обідать;
Цей золотар,— коли б не був він зараз
Із нею заодно,— посвідчить міг би
Мої слова, бо він там був зі мною
Й пішов від мене по ланцюг, який
Мав принести мені у "Дикобраз",
Де разом з Еалтазаром я обідав,
Та не прийшов, і по обіді я
Подавсь його шукати, і зустрів
Його на вулиці з цим паном разом.
І там підступний золотар поклявся,
Що він сьогодні дав мені ланцюг,
Якого — свідок бог! — я ще й не бачив;
І ось за це дозорцеві звелів він
Мене арештувати. Я скорився
Й послав слугу додому по дукати,
Але слуга вернувся без нічого.
Тоді я попросив того дозорця.
Щоб він пішов туди зі мною разом;
Дорогою ми стріли
Мою жону, її сестру і з вами
Ватагу підлих спільників її!
Вони вели ще й Пінча за собою:
Це — ледар, це — бліда, голодна неміч,
Це — шарлатан, кістяк ходячий, маг,
Шахрай і ворожбит, жебрак обдертий,
Це — труп живий, потвора без очей;
І цей махляр огидний удавав
Із себе заклинателя! Мені
Ув очі зазирав і мацав пульс;
А потім, втупившись мені в обличчя
Паскудною мармизою своєю,
Він закричав: я бісом одержимий.
Тоді усі накинулись на мене,
Зв'язали руки й потягли додому,
Замкнули там у темнім, вогкім склепі
З слугою разом, зв'язаним, як я;
Та мотузки я перегриз зубами,
І вирвався на волю, та й до вас,
Володарю, прибіг сюди негайно,
Щоб справедливої просить відомсти
За цю нечувану ганьбу й насильство!
АНДЖЕЛО Володарю, я свідчу вам, що нині
Він справді в себе вдома не обідав
І що його в господу не впустили.
КНЯЗЬ А ланцюга ти дав йому чи ні?
АНДЖЕЛО Я дав йому, й, коли він вбіг сюди,
Всі бачили ланцюг на шиї в нього.
2-Й КУПЕЦЬ І присягаюся: я чув, як ви
Признались, він оддав вам ланцюга,
А перед тим на ринку ви клялись,
Що ланцюга й не бачили ніколи,
І через те я зняв на вас меча;
А ви собі сховались в монастир
І вийшли звідти, мабуть, тільки чудом.
АНТІФОЛ ЕФ.