Шекспір Вільям - Король Джон, Шекспір Вільям

Жорстокий тільки ти!

Х'ю б е р т
Хай буде так! Життя відради, зору,
Тебе я не позбавлю за усі
Багатства, що твій дядько обіцяв,
Хоч я тебе поклявся осліпити.

А р т у р
Тепер ти знову Х'юбертом зробився!
Я впізнаю тебе.

Х'ю б е р т
Доволі слів.
Одержить від донощиків своїх
Твій дядько, наш король, брехливу звістку,
Що ти загинув. Спи, дитя, без страху
І пам'ятай: за всі скарби земні
Не вчинить зла тобі ніколи Х'юберт.

А р т у р
Спасибі, милий Х'юберте!

Х'ю б е р т
Мовчи.
Іди за мною тихо. Через тебе
Тепер я у великій небезпеці.

Ідуть геть.

Сцена друга

Палац короля Джона.
Входять король в короні, Пембрук, Солсбері
та інші лорди. Король сідає на трон.

К о р о л ь Д ж о н
Ми знову тут і знову у короні;
Ви, сподіваюсь, раді бачить нас.

П е м б р у к
Якби не ваша королівська воля,
Потреби у повторі не було би:
Були ви короновані, із рук
Ніхто не виривав монаршу владу,
Народну вірність не поганив бунт
І змін країна ваша не чекала.

С о л с б е р і
І через це коронуватись вдруге,
Високий сан підносити ще вище,
На лілію білила нанести,
На золото накласти позолоту
І лоск – на лід, фіалку напахати,
Прикрасить зайвим кольором веселку,
Підсилить сонце полум'ям свічі –
Даремна праця і порожня розкіш.

П е м б р у к
Ми всі покірні волі короля,
Та цей обряд на розповідь подібний,
Повторювану вдруге без потреби,
Що наганяє на усіх нудьгу.

С о л с б е р і
Цей стародавній, звичний всім, обряд
Спотворено повтором непотрібним.
Як зміна вітру змушує судно
Змінити курс, так і ухвала ваша
Збиває з толку, сумніви і страх
Вселяє в душі: важко вірить правді,
Що в чудернацький схована убір.

П е м б р у к
Коли себе умілий ремісник
Захоче перевершити в роботі,
Він може зіпсувати виріб свій.
Як часто, виправляючи помилку,
Ми можемо посилити її,
Бо латку помічаємо скоріше,
Ніж на одежі дірочку малу.

С о л с б е р і
Тому ми і вважали непотрібним
Нове коронування. Тільки ви
До наших не прислухались порад.
Втім, це пусте, бо всі бажання наші
Коритись мають волі короля.

К о р о л ь Д ж о н
Я дещо вам відкрив із тих причин,
Які мене до цього спонукали.
Вони вагомі, як на мене. Потім
Відкрию й інші. Наші остороги –
Ніщо для них. А зараз би хотів
Я вислухати ваші побажання.
Готовий я прислухатись до вас
І виконати все, що в нашій волі.

П е м б р у к
Насмілюся від імені присутніх
Вам викласти бажання наше спільне:
Прошу для себе, і заради них,
І, що найголовніше, вам на благо, –
Бо це для нас усіх – турбота перша, –
Племінника звільнити із тюрми.
Давати непотрібно поговору
І сумнівам людей недобрий привід:
Якщо за правом вам належить те,
Чим ви розпоряджаєтесь, навіщо
Зі страху, що схиляє до неправди,
Ви ув'язнили рідне вам дитя,
Позбавивши його розваг хлопчачих,
І прирікли на неуцтво його?
Щоб вороги престолу не зуміли
Цим скористатись, молимо ми вас
Прислухатись і дати волю принцу.
Для себе нам нічого не потрібно:
Його свобода – нам усім на благо
І вам на благо буде, мій король.

К о р о л ь Д ж о н
Я згоден з вами. Виховання принца
Вам доручити хочу.
Входить Х'ю б е р т.
З чим прийшов?
(відводить його вбік)
П е м б р у к
Це той, кому доручене злодійство:
Наказ письмовий, що одержав він,
Показував моєму другу Х'юберт.
В очах його я бачу гріх тяжкий,
А вигляд весь, похмурий і жахливий,
Виказує сум'яття у душі.
Можливо, він вже виконав усе,
На що дістав доручення в наказі?

С о л с б е р і
Король то зблідне, то почервоніє.
З бажанням совість бореться й жене
По жилах кров, немов того герольда,
Що бігає від війська і до війська.
Дозрів, напевне, пристрасті гнійник.

П е м б р у к
Коли прорветься, – бризне гній страшний,
Що вихлюпне й життя малого принца.

К о р о л ь Д ж о н
(підходячи до лордів)
Ми руку смерті стримати не владні!
Хоч добра воля у мені жива,
Смерть не дозволить виконати просьбу:
Приніс він звістку, що Артур помер.

С о л с б е р і
Ми знали, що смертельна ця недуга.

П е м б р у к
Звістки, що він помре, прийшли раніше,
Ніж нездоровим він себе відчув.
Розплата вже чекає винуватця
Якщо не тут, то там, на небесах.

К о р о л ь Д ж о н
Чом дивитесь так грізно і похмуро?
Чи я керую ножицями долі?
Чи над життям і смертю владен я?

С о л с б е р і
Нечиста гра. Яка ганьба, що велич,
Принизилась до неї так відверто!
Бажаю й далі успіхів у ній.
Прощайте!
П е м б р у к
Лорде Солсбері, чекайте.
Удвох ми з вами підемо шукати,
Де володіння бідного Артура –
Могила щойно вирита його.
Була у нього спадщина – весь острів,
Три фута він отримав. Підлий світ!
Не сила вже терпіти це. Якби
Скоріше з нас упав тягар ганьби!
Лорди ідуть геть.
К о р о л ь Д ж о н
Вони пішли обуреними. Каюсь:
Державу не збудуєш на крові,
І смерть чужа життя не порятує.
Входить г о н е ц ь.
Похмурий погляд твій. А де ж рум'янець,
Що на твоїх щоках завжди палав?
Ці чорні хмари провіщають бурю.
Які новини з Франції приніс?

Г о н е ц ь
Вся Франція на Англію іде.
Таких великих сил ще не збирали
Для вторгнення. Ви научили їх
Не зволікати, діяти раптово.
І замість звістки, що збирають військо,
Приніс я звістку, що воно вже тут.

К о р о л ь Д ж о н
Та де ж були вивідачі мої?
Валялись п'яні? Що робила мати?
Хіба вона не чула, скільки війська
Зібрав француз?

Г о н е ц ь
Володарю, земля
Заткнула вуха їй. В день перший квітня
Померла раптом королева-мати.
А за три дні до того вмерла також
Констанція, що з розуму зійшла.
Цю звістку випадково я одержав
І за її правдивість не ручусь.

К о р о л ь Д ж о н
Підступна доле, трохи зачекай!
Вступи зі мною в спілку, щоб зумів я
Роздратування лордів заспокоїть.
Померла мати! Вторглися французи! –
А хто ж у цього війська на чолі?

Г о н е ц ь
Дофін.
К о р о л ь Д ж о н
Від повідомлень голова
Йде обертом.
Входять Б а й с т р ю к і П і т е р із Помфрета.
(до Байстрюка)
Розказуй, що говорять
Про справу ту, яку тобі довірив?
Та пам'ятай, що голова моя
Заповнена поганими звістками.

Б а й с т р ю к
Як про біду не хочете ви чути,
Тоді вона спіткає вас неждано.

К о р о л ь Д ж о н
Племіннику, пробач. Був збитий з ніг
Я грізним валом бід, та знову виплив
Із виру; можу дихати і чути
Все, що завгодно, від усіх на світі.

Б а й с т р ю к
Про те, як я з попами вів себе,
Побачите, порахувавши гроші.
Та на шляху зворотньому побачив,
Що підозріло збуджений народ.
Усюди маячня, чутки, пророцтва.
Усі чогось бояться, а чого –
Самі не знають. Ось один пророк,
Якого я у Помфреті схопив.
За ним ходила потолоч усюди,
І він до неї у нехитрих віршах
Пророкував, що в свято Вознесіння
До полудня ви втратите вінець.

К о р о л ь Д ж о н
(до Пітера)
Навіщо ти базікав це, безумче?

П і т е р
Я просто прозрівав, що буде так.

К о р о л ь Д ж о н
Веди його, мій Х'юберте, в тюрму!
А в день і час, коли я за пророцтвом
Повинен впасти, – хай його повісять.
Віддай його під варту – і назад:
Мені потрібний ти.
Х'юберт іде геть з Пітером.
Ну що, Філіпе,
Чи чув ти, хто у гості йде до нас?

Б а й с т р ю к
Французи йдуть. Про це усі вже знають.
Я Бігота і Солсбері зустрів.
У них палали очі, як вугілля,
Роздмухане недавно. З ними разом
Йшли й інші, щоб Артурову могилу
Десь відшукати: нібито його
Вночі убито з вашого наказу.

К о р о л ь Д ж о н
Мій родиче, прошу, іди до них
І їх умов до мене повернутись.
Я знаю засіб помиритись з ними.

Б а й с т р ю к
Я їх знайду.
К о р о л ь Д ж о н
Філіпе, поспішай.
Одна нога хай обганяє іншу.
Не можна наживати ворогів,
Коли в державу вторгся чужоземець!
Крилатими стопами, як Меркурій,
Спіши до лордів і скоріш за думку
До мене повертайся. Поспішай!

Б а й с т р ю к
Дух часу нас постійно підганяє.
(Виходить.)
К о р о л ь Д ж о н
Говорить він як справжній дворянин!
(до гінця)
Біжи за ним. Якщо потрібний вісник
У зносинах між лордами і мною,
Ти будеш ним.
Г о н е ц ь
Охоче, мій король.
(Виходить.)
К о р о л ь Д ж о н
Померла мати!
Повертається Х'юберт.
Х'ю б е р т
Розказують, що нині уночі
П'ять місяців світилося на небі.
Чотири з них стояли непорушно,
А п'ятий їх предивно оббігав.

К о р о л ь Д ж о н
П'ять місяців?
Х'ю б е р т
На вулицях безумці
І старики це явище тлумачать,
Як знак біди. Розказують усі
Про дивну й передчасну смерть Артура,
Шепочуться, хитають головою.
Хапає оповідач слухача
За руку; той суворо супить брови,
Або від жаху очі обертає.
Я бачив, як із молотом коваль
Стояв, його занісши над ковадлом;
Забув він про залізо охололе
І слухав, рот роззявивши, слова
Кравця, що мав і ножиці, і мірку,
Та черевики сплутав на ногах;
Той говорив, що тисячі французів
Зі зброєю з'явилися у Кент.
А інший ремісник, худий, немитий,
Приніс їм звістку, що Артур помер.

К о р о л ь Д ж о н
Навіщо ти повторюєш чутки?
Торочиш нащо ти про смерть Артура?
Ти вбив його. Нехай цього бажав я,
Але тобі навіщо смерть його?

Х'ю б е р т
Та чи не ви мені це повеліли?

К о р о л ь Д ж о н
Прокляття королів, що служать їм
Раби, які вважають кожну примху
Прямим наказом для кривавих справ.
Лиш моргнемо – вони в очах у нас
Законність злодіянь своїх читають.
Біда для короля, що кожен погляд
Сприймають за обдуманий наказ.

Х'ю б е р т
(подаючи наказ про смерть Артура)
Ось підпис ваш і ось печатка ваша.

К о р о л ь Д ж о н
Так, в час розплати між землею й небом
Цей підпис, ця печать на нас накличуть
Прокляття Боже до кінця віків.
Як часто зло ми творимо тому,
Що засоби для зла такі досяжні!
Коли б ти біля мене не стояв,
Призначений природою самою
Для небезпечних і мерзенних дій,
То вбивство не прийшло б мені на думку.
Та твій жахливий вигляд підказав,
Що легко ти погодишся на злочин,
І я на смерть Артура натякнув.
А ти заради милостей монарха
Убить не посоромився дитя.

Х'ю б е р т
Володарю!..
К о р о л ь Д ж о н
Ти тільки похитав би головою,
Ти вдав би тільки, що не зрозумів,
Здивовано на мене подивився,
Немов би вимагаючи пояснень, –
І соромом заціпило б вуста,
І пройняло б мою істоту жахом.
Та ти так легко зрозумів мій натяк,
На нього ти так вдало відповів!
І без вагання згодилося серце;
Жорстокою рукою ти зробив
Те, що назвати вголос ми не сміли.
Геть звідси! Геть з очей моїх навіки!
Вельможами я кинутий, а ворог
Уже підходить до моїх воріт.
І навіть тут, в мені, у тому царстві,
Де кров моя і дихання моє,
Усобиця жорстока розгорілась:
То совість із убивством не змирилась.

Х'ю б е р т
На зовнішнього ворога ідіть,
А з совістю вас можу помирити:
Племінник ваш живий.