Шекспір Вільям - Король Джон, Шекспір Вільям

Дуже вдячний
Тобі, матусе, за такого батька!
Як хтось промовить капость, хоч одну,
Його мечем я в пекло зажену.
Я хочу, щоб рідню мою ти знала.
Ходім. Хай стане ясно для усіх:
Якби тоді ти Річарда прогнала,
Оце і був би непростимий гріх.

Ідуть геть.

Д І Я Д Р У Г А

Сцена перша

Франція. Під стінами Анжера.
Входять з одного боку е р ц г е р ц о г А в с т р і й с ь к и й
на чолі свого війська, з іншого – Ф і л і п, к о р о л ь Ф р а н ц у з ь к и й,
на чолі свого; Л ю д о в и к, К о н с т а н ц і я, А р т у р і почет.

Л ю д о в и к
Вітаємо вас, доблесний ерцгерцог,
Під стінами Анжера. – Ось, Артуре,
Той лицар, від руки якого впав
Відважний паладин землі Святої
Твій родич Річард, що левине серце
Безстрашно вирвав в звіра із грудей.
Бажаючи загладити цей гріх,
На заклик наш ерцгерцог відгукнувся,
Сюди привівши військо, щоб тебе
Підтримати у боротьбі із дядьком,
Який корону Англії привласнив.
Вітай його, Артуре, й обніми.

А р т у р
Смерть Річарда хай вам пробачить Бог
За те, що надаєте допомогу
Його нащадкам, знамено своє
Піднявши в боротьбі за справедливість.
Моя рука слабка, та серце – вірне.
Вітаю вас під стінами Анжера!

Л ю д о в и к
Мій благородний хлопчику! Всі ми
Права твої відстояти хотіли б.

Е р ц г е р ц о г
(цілуючи Артура)
Прийми цей поцілунок, як печать
Любові і міцної запоруки,
Що доти я свій меч не опущу,
Допоки непокірний цей Анжер
І всі твої французькі володіння, –
А з ними разом блідолиций берег,
Що гордо відбиває натиск хвиль,
Всіх острів'ян відрізавши від світу,
Країна за протокою морською,
За ровом, повним спінених валів,
Що захищає від раптових вторгнень,
Твій острів західний, твоя вітчизна дальня, –
Не визнають володарем тебе.
І доти я додому не вернуся.

К о н с т а н ц і я
Прийміть подяку щиру від вдови,
Від матері його, допоки сам він,
Змужнівши і зміцнівши у боях,
Вам за підтримку дружню не заплатить.

Е р ц г е р ц о г
Господь благословляє тих, хто меч
За справедливість в світі підіймає.

К о р о л ь Ф і л і п
До справи, друзі! Ми свої гармати
Націлимо в чоло могутніх стін.
Повинні наші кращі полководці
Для штурму міста розробити план.
Готові скласти королівські кості,
Своєю кров'ю вулиці залити,
Щоб юний герцог в місто увійшов.

К о н с т а н ц і я
Щоб не виймати без потреби меч,
Дождіться Шатільйона. Він, можливо,
Жаданий мир нам принесе і те,
Що хочемо війною ми здобути.
Боюся, жалкувати доведеться
За кожну краплю крові, що проллється.

Входить Ш а т і л ь й о н.

К о р о л ь Ф і л і п
Ну, чудеса! Ти тільки побажала –
І Шатільйон уже з'явився тут. –
Скажи, яку ти відповідь приніс?
Без тебе ми не починали справи.

Ш а т і л ь й о н
Облогу з міста доведеться зняти:
Для іншого потрібне буде військо.
Вимоги ваші відхилив король
І передав, що йде на вас війною.
І поки ждав я вітру, у похід
Вже він зібрався, і тепер із військом
Під містом він, зі мною одночасно.
Його полки упевнено і швидко
Підходять до Анжера. Разом з ним
Пішли в похід і королева-мати,
Що до війни підбурює його,
Й племінниця його, принцеса Бланка,
І Річарда покійного байстрюк,
І полчища зірвиголів відбірних –
Шалених, відчайдушних вояків –
З драконячими, лютими серцями.
Майно перетворивши в обладунки
І на собі свій спадок несучи,
Вони прийшли за здобиччю новою.
Доправили англійські кораблі
Таких головорізів добровільних,
Яких ще не приносили нам хвилі
Всім добрим християнам на біду.
(Оддалік чути барабани.)
Ось барабани їх. Я все сказав.
Вони прийшли, готові як до бою,
Так і до торгу. Ви готуйтесь теж.

К о р о л ь Ф і л і п
Ми нападу так швидко не чекали!

Е р ц г е р ц о г
Хай ворог несподівано з'явився,
Повинні гідну відсіч дати ми.
Гартується у битвах наша мужність.
Зустрінем їх, як треба; хай ідуть!

Входять к о р о л ь Д ж о н, Е л е о н о р а,
Б л а н к а, Б а й с т р ю к, вельможі і військо.

К о р о л ь Д ж о н
Мир Франції, якщо вона сама
Нас в наших землях миром зустрічає!
А ні, то доведеться покарати
Нам, грішним, – гніву Божого знаряддю –
За гордість тих, хто відхилив цей мир.

К о р о л ь Ф і л і п
Мир Англії, якщо її бійці
У рідний край із миром підуть звідси!
Ми любим Англію: лиш задля неї
Потієм тут у панцирах своїх.
Ти мав би потрудитись замість нас,
Та дуже мало ти вітчизну любиш.
Собі забравши королівську владу,
Порушив ти спадковості закон,
Пограбував наступника престолу
І чистоту корони згвалтував.
Поглянь на сина Готфріда, впізнаєш
У ньому брата: погляд і чоло
Відображають те, що вмерло в браті.
В його слабкому тілі скрите все,
Що нуртувало в Готфрідовім тілі
І що з роками з'явиться у сині.
Цей хлопчик – брата старшого наступник.
Як ти посмів назватись королем,
Коли гаряча кров тече у жилах
Того, чий трон нахабно ти зайняв?

К о р о л ь Д ж о н
Хто право дав тобі, король французький,
Мені такі питання задавати?

К о р о л ь Ф і л і п
Суддя найвищий, той, що наставляє
На істину володарів земних
І змушує неправду зупиняти.
Артура він віддав мені під захист
І, вірю, допоможе у війні
За зло твоє з тобою розквитатись.

К о р о л ь Д ж о н
Загарбником, я бачу, хочеш стати?

К о р о л ь Ф і л і п
Загарбника лиш хочу покарати.

Е л е о н о р а
А хто ж тоді загарбник, як не ти?

К о н с т а н ц і я
Я відповім: безсовісний твій син.

Е л е о н о р а
Щоб насміх людям вийти в королеви,
Своє байстря ти зводиш на престол.

К о н с т а н ц і я
Твоєму сину вірною була я,
Як ти колись своєму чоловіку.
Із Готфрідом мій хлопчик більше схожий,
Ніж ти із Джоном, хоч за духом ви –
Як дощ з водою, чорт із сатаною.
Артур – байстря? Та чи не був тоді
І Готфрід твій зачатий незаконно?
Тобою ж він народжений на світ.

Е л е о н о р а
Ось, внуку, як зганьбила батька мати!

К о н с т а н ц і я
Ось, сину, як тебе зганьбила бабця!

Е р ц г е р ц о г
Тихіше!
Б а й с т р ю к
Він глашатай!

Е р ц г е р ц о г
Що за блазень?
Б а й с т р ю к
Так, блазень, що утне з тобою жарт:
Він шкіру лева хутко з тебе зірве
З твоєю разом. Ти – хоробрий заєць,
Що мертвих левів смикає за гриву.
Я до твоєї шкіри доберусь!
Тож стережись, все буде саме так.

Б л а н к а
Як може личити левина шкіра
Тому, хто в лева шкіру цю украв?

Б а й с т р ю к
Вона йому підходить, як ослу
Алкідові годяться черевики.
Ту шкіру я з осла таки зніму,
Або хребет зламаю я йому.

Е р ц г е р ц о г
Який осел оглушує нам вуха
Нестримним торохтінням зайвих слів? —
Вирішуймо, що будемо робити?

Л ю д о в и к
Нехай замовкнуть всі жінки і дурні!
Ми, Джоне, вимагаємо від тебе:
Артуру добровільно поверни
Ти Англію й Ірландію, а також
Анжу і Мен, Турень і Пуатьє.
Ти згоден це зробити?

К о р о л ь Д ж о н
Краще смерть! –
Король французький, ось тобі мій виклик. –
Артуре, ти зі мною помирись.
Я дам тобі з любов'ю значно більше,
Ніж дав би цей французький боягуз.
Довірся нам!

Е л е о н о р а
Повір своїй бабусі!

К о н с т а н ц і я
На ручки до бабусі йди, дитино.
Віддай їй королівство, а тобі
Бабуся дасть і пряників, і ягід.
Онук для неї – все.

А р т у р
Не треба, мати!
Хотів би вмерти, щоб цього не чути.
Не вартий я ні сварок, ні війни.

Е л е о н о р а
Соромиться він матері і плаче.

К о н с т а н ц і я
Соромиться чи ні, – соромся ти!
Не я його зганьбила, а бабуся,
І ллються перли із його очей.
Ці сльози справедливе небо прийме,
Здійснить свій суд і покарає вас.

Е л е о н о р а
На землю і на небо зводиш наклеп!

К о н с т а н ц і я
І небеса, і землю ти ганьбиш!
Де наклеп? Ти із сином відібрала
В онука всі права, корону, владу.
Твій старший син для нього батьком був.
Онук тепер страждає через тебе,
Через гріхи, тяжкі і непростимі;
За них його відмітив божий гнів,
Який карає друге покоління
Із черева мерзотного твого.

К о р о л ь Д ж о н
Мовчи, безумна!

К о н с т а н ц і я
Ще одне додам:
Не просто він страждає через неї;
Вона сама і всі її гріхи –
Той бич, яким Господь його карає,
Хоч він їй лиш онук. І та образа,
Що завдали йому, – для неї кат,
Який тепер відплачує жорстоко
Моєму сину за її ж гріхи.
Прокляття їй! Вона у всьому винна.

Е л е о н о р а
Даремно ти клянеш: за заповітом
Артур, твій син, позбувся прав на трон.
К о н с т а н ц і я
Той заповіт був складений, звичайно,
З лихої волі злісної бабусі!

К о р о л ь Ф і л і п
Доволі, заспокойтеся, прошу!
Нам сварку заохочувать не личить.
Хай викличе на стіни звук труби
Анжерських громадян. У них спитаймо,
Кого вони вважають королем.

Сурми. На стіну виходять кілька міських жителів.

П е р ш и й г о р о д я н и н
Хто на міську стіну покликав нас?

К о р о л ь Ф і л і п
Король французький задля справ англійських.

К о р о л ь Д ж о н
Король англійський сурмами скликає
Своїх люб'язних підданих Анжера…

К о р о л ь Ф і л і п
Анжерців вірних, підданих Артура,
Скликаємо трубою на стіну.

К о р о л ь Д ж о н
…Щоб вислухали ви мої слова.
Ви бачите, під стінами міськими
Замайоріли Франції знамена.
Прийшли французи на погибель вам:
Уже на вас націлені гармати
І жерла їх готові вивергати
Вогонь і ядра в стіни кам'яні.
Облогу й штурм готують вам французи,
Що під ворітьми вашими стоять.
Якби ми вчасно не прийшли сюди,
То залпи їх гармат повиривали б
Каміння стін із їх вапняних гнізд,
І в мирне місто увірвався б ворог.
Але, похід здійснивши нелегкий,
З таким же сильним військом ми прийшли
Під ваші стіни, ваш король законний,
Лице Анжера зберегти від шрамів;
І ворог розпочав переговори.
Не ядра шле розпечені з гармат,
Щоб місто било, наче в пропасниці,
А шле до вас улесливі слова,
Щоб обдурити і схилить до зради.
Пізнай ціну їх справжню, наш Анжере,
І нас, монарха вашого, прийми:
Стомившись від поспішного походу,
Бажаєм в тебе прихисток знайти.

К о р о л ь Ф і л і п
Мене тепер послухайте, анжерці,
І відповідь дасте тоді обом.
Оця рука, якій Господь довірив
За справедливість піднести свій меч,
Тримає руку юного Артура,
Чий батько старшим братом був для того,
Хто тут назвався вашим королем.
Тож цей юнак і є король англійський.
Ми за права зневажені його
Вступившись, потоптали ваші луки,
Та ворожнечі ми до вас не маєм.
Якщо, святий обов'язок згадавши,
Ви назвете його своїм монархом,
То військо це, загрозливе для вас,
Обернеться прирученим ведмедем.
Розрядимо гармат своїх шаленство
У хмари ми, віддавши вам салют.
Мечі не зазубривши, не зім'явши
Своїх шоломів, підемо ми геть;
Понесемо додому кров у жилах,
Яку були готові лити тут,
І буде мир – і вам, і вашим дітям.
Якщо ж від вас почуємо відмову,
То й мури ваші не врятують вас,
Хоч би й впустили ви до себе в місто
Англійців, що умілі у війні.
Отож, чи згідні визнати Артура,
Чиї ми захищаємо права,
Володарем своїм? Якщо не згідні,
То ми тоді дамо сигнал до бою
І, кров проливши, візьмемо своє.

П е р ш и й г о р о д я н и н
Король англійський – наш монарх законний,
Йому лиш підкоряється Анжер.

К о р о л ь Д ж о н
То визнайте мене своїм монархом
І швидше нам ворота відімкніть.

П е р ш и й г о р о д я н и н
Не можемо.