Шекспір Вільям - Отелло, венеціанський мавр, Шекспір Вільям

Перед замком.
Входять Кассіо та кілька музикантів.

Кассіо
Синьйори, грайте тут. Я заплачу
За труд ваш. Щось коротке... Генералу
Проголосіть ви на добридень туш!

Музика.
Входить блазень.

Блазень
Гей, маестро, чи не побували часом ваші інструменти в Неаполі, що вони так гугнявлять?[8]

1-й музикант
Як, синьйоре, як?

Блазень
Адже ж це духові інструменти, вибачте на слові?

1-й музикант
Звичайно, духові, синьйоре.

Блазень
О, виходить, це ті, що під хвостом?

1-й музикант
Як то під хвостом?

Блазень
Точнісінько так, як багато відомих мені духових інструментів. Проте ось вам гроші, маестро. Генералові так сподобалася ваша музика, що він просить вас зробити ласку і припинити цей гармидер.

1-й музикант
Гаразд, синьйоре, ми більш не будемо.

Блазень
Якщо ви маєте таку музику, якої можна не чути, то починайте її знову, а отакої, як то кажуть, надто чутної музики не полюбляє наш генерал.

1-й музикант
Такої музики ми не маємо, синьйоре.

Блазень
Тоді ховайте ваші дудки в торби і забирайтеся! Зникайте в повітрі, щоб і духу вашого тут не було! Забирайтеся геть!

Музиканти виходять.

Кассіо
Ось послухай, мій любий друже!

Блазень
Ні, я не слухатиму вашого любого друга, я послухаю вас.

Кассіо
Будь ласка, кинь гратися словами. Ось маєш золотого! Якщо та дама, що її приставлено до генералової дружини, вже встала, то перекажи їй, що є тут такий Кассіо і він просить її приділити йому кілька хвилин для короткої розмови. Ти можеш це зробити?

Блазень
Вона вже встала, синьйоре, і якщо вона схоче, то я її сюди приставлю.

Кассіо
Іди ж, мій друже.

Блазень виходить.
Входить Яго.

О, як вчасно, Яго!

Яго
А ви ще й досі не лягали?

Кассіо
Ні.
Адже ж на світ вже почало займатись,
Як розійшлись ми... Щойно я послав
По вашу жінку, Яго,— попрошу,
Щоб помогла мені до Дездемони
Достойної добитись.

Яго
Зараз я
Пришлю її до вас, а сам подбаю,
Як віддалити мавра, щоб вільніше
Ви розмовляли.

(Виходить)

Кассіо
Сердечне вам спасибі! Ще ніколи
Такого не стрічав я флорентійця
Ласкавого і чесного, як він.

Входить Емілія.

Емілія
Добридень вам, заступнику предобрий!
Шкодую я, що, маєте ви прикрість.
Проте все буде добре! Генерал
З дружиною розмову мав про вас;
Вона за вас так гаряче просила,
А мавр їй відповів, що той, кого
Ви ранили, синьйоре, має тут,
На Кіпрі, добру славу та рідню
Могутню, і тому не міг інакше
Вчинити він; одначе він вас любить,-
А це найкраща запорука в тому,
Що візьме знову вас до себе сам.
Просить його про це не треба зовсім.

Кассіо
Нехай і так; але благаю вас,
Якщо можливо буде це й пристойно,
Влаштуйте так, щоб я порозмовляв
Хвилинку з Дездемоною: віч-на-віч.

Емілія
Тоді зайдіть сюди, будь ласка,— я
Влаштую так, що встигнете сказати
Ви вільно все, що є у вас на серці.

Кассіо
Я дуже буду вдячний вам, синьйоро!

Виходять.

СЦЕНА 2

Кімната в замку.
Входять Отелло, Яго й дворяни.

Отелло
Ось! Капітанові .листи віддай
І попроси його від мене, Яго,
Сенатові мою пошану скласти.
А я піду оглянути фортецю.
Мене ти знайдеш там.

Яго
Гаразд, іду!
Я все зроблю, мій добрий генерале.

Отелло
А ви, синьйори, підете зі мною
Нові укріплення оглянуть?

Дворяни
Ми
Готові йти за вами, генерале.

Виходять.

СЦЕНА З

Перед замком.
Входять Дездемона, Кассіо та Емілія.

Дездемона
Вір, добрий Кассіо, я докладу
Всіх сил, щоб тільки помогти тобі.

Емілія
Синьйоро добра, поможіть йому;
Мій чоловік так журиться тим лихом,
Немов своїм.

Дездемона
Він має щире серце! Будьте певні,
Я дуже хочу, Кассіо, щоб дружбу
Мій чоловік із вами відновив,
Як це було раніш.

Кассіо
Синьйоро мила,
Що б Кассіо Мікеле не спіткало —
Довіку ваш він відданий слуга!

Дездемона
О, дякую, синьйоре! Чоловіка
Ви любите і знаєте давно-
Холодний він до вас лиш доти буде,
Допоки так політика велить.

Кассіо
Але політика тривати може
Занадто довго, милостива пані;
Або себе підтримувать почне
Якимсь пустим і водянистим кормом,
Або, нарешті, розростеться так,
Що, як мене не буде й прийде інший,
Забуде генерал і вірну службу,
І всю любов мою.

Дездемона
Цього не буде!
Емілія посвідчить — я ручуся,
Що ти дістанеш знов твою посаду;
Якщо даю комусь я дружнє слово,
То я додержую його до краю.
Я чоловікові не дам спокою,
З терпіння виведу його, за тебе
Благаючи безперестану; ліжко
Я оберну на школу, а обід —
На сповідальню; що б він не робив,
Прохання Кассіо вплету я скрізь.
Тож веселіш! Заступниця твоя
Раніш помре, ніж справу цю покине!

В глибині з'являються Отелло та Яго.

Емілія
Синьйоро, ось іде господар.

Кассіо
Я попрощаюся, синьйоро.

Дездемона
Ні, лишись
І слухай, що я буду говорити.

Кассіо
Синьйоро, не сьогодні; можу я
Собі пошкодити, бо неспокійний.

Дездемона
То йдіть собі.

Кассіо виходить.

Яго
Ат! Це мені не до вподоби!

Отелло
Що?

Яго
Нічого, генерале, та... не знаю.

Отелло
То Кассіо пішов там від дружини?

Яго
Ні, генерале... Кассіо? Не вірю,
Щоб він тікав, немов який злочинець,
Побачивши, що ви йдете.

Отелло
Проте,
Здається, наче я не помилився.

Дездемона
То як, мій пане?
Я розмовляла з прохачем одним;
Людину ту вразив ваш гнів до краю...

Отелло
Кого ви маєте на думці?

Дездемона
Це Кассіо, заступник ваш. Мій пане,
Як маю силу зворушити вас,-
Простіть йому і помиріться з ним!
Як він не любить вас і согрішив
Підступно, гидко, а не випадково,-
То я не розуміюсь на порядних,
На чесних людях. О, прошу я вас,
Верніть його на службу.

Отелло
Це був він?

Дездемона
Так, він — такий смутний,
Що залишив мені частину горя;
Страждаю я з ним разом. Любий мій,
Верніть його на службу!

Отелло
Не зараз, Дездемоно люба. Згодом.

Дездемона
А скоро ж?

Отелло
Якнайшвидше, задля вас.

Дездемона
То, може, ще сьогодні до вечері?

Отелло
Ні, не сьогодні.

Дездемона
Завтра за обідом?

Отелло
Я не обідатиму вдома завтра —
В фортеці зустрічаю капітанів.

Дездемона
То завтра ввечері; в вівторок рано;
В вівторок вдень, увечері чи вранці
У середу... Прошу вас, ви самі
Призначте час, але не більш як три дні
Його ви мучте — кається він гірко.
До того вся його провина й справді
Лише словесної догани варта —
Така вона дрібненька (хоч і кажуть,
Що в час війни для прикладу карають
Найкращих навіть). То скажіть мені,
Коли йому прийти, Отелло любий?
Не знаю я, чи є таке на світі,
Чого б для вас я не зробила зразу!
Мікеле Кассіо, що сватав нас!
Той самий, що так палко захищав вас,
Коли казала я про вас недобре,-
Тепер вернуть його мені так важко!
Повірте, що зробила б я ще більше...

Отелло
Прошу, облиште; хай приходить він,
Коли захоче, не відмовлю я
Ні в чому вам.

Дездемона
Чи ж це така вже милість?
Це все одно, коли б я попросила,
Щоб ви свої наділи рукавички,
Чи з'їли щось поживне, чи тепліше
Вдяглися, чи зробили інше щось,
Корисне вам самим. О ні! Якби
На випробу взяла кохання ваше,
Важливішу, багато тяжчу справу
Я вибрала б для цього, і таку,
Що виконать її навряд чи й можна.

Отелло
Тобі ні в чому не відмовлю я.
Ну, а тепер і ти, прошу тебе,
Моє прохання виконай: лиши
Мене самого на якусь хвилину.

Дездемона
Чи можу вам відмовити? Ні, ні!
Бувайте, мій володарю!

Отелло
Бувай же,
О Дездемоно люба! Швидко я
До тебе повернусь!

Дездемона
Ходім, ходім,
Еміліє... Роби, що забажаєш,-
Я слухаюсь.

(Виходить з Емілією)

Отелло
Негіднице розкішна!
Коли любов моя не вся в тобі —
Нехай душа моя тоді загине!
Якщо ж любить тебе я перестану —
Тоді повернеться той давній хаос.

Яго
Шляхетний генерале...

Отелло
Що там, Яго?

Яго
В той час, як сватались ви до синьйори,
Чи знав тоді про вашу ніжну пристрасть
Мікеле Кассіо?

Отелло
З початку й до кінця. А що? До чого
Питання це?

Яго
Пусте! Лише хотів
Я з'ясувати дещо.

Отелло
Що ж бо саме?

Яго
Не думав я, що він її вже знав...

Отелло
О, так,— і посередником він часто
Між нами був.

Яго
Як? Справді?

Отелло
Так, справді! Справді! Що тебе дивує?
Хіба нечесний він?

Яго
Він чесний, ваша милість?

Отелло
Чесний, так!

Яго
Оскільки це мені відомо...

Отелло
Що ти на думці маєш?

Яго
Я? На думці?

Отелло
"На думці"!.. Він повторює за мною,
Немов приховує якесь жахіття
В думках, таке, що страшно й проказати.
Що в тебе на душі? Я чув, сказав ти,
Як Кассіо виходив щойно звідси,-
Тобі не до вподоби це... Що саме?
Коли ж сказав я, що весь час він був
Порадником у залицянні, ти
Аж вигукнув здивовано: "Як? Справді?"
І брови так похмуро ти насупив,
Немов хотів якусь зловісну думку
Сховати в мозкові. Якщо мене
Ти справді вірно любиш, то відкрий
Свою таємну думку.

Яго
Генерале,
Ви знаєте, що я люблю вас.

Отелло
Знаю;
І через те,— бо певний я цілком,
Що вдачу маєш віддану і чесну,
Що важиш ти слова раніш, ніж дати
їм повну волю,— Яго, я тривожусь!
Мене лякають ці твої слова
Уривчасті і невиразні. Це
Звичайні хитрощі в падлюк нечесних;
Слова ж такі в устах людей порядних —
Прихований то натяк, що із серця
На денне світло рветься що є сили,
Бо стерпіти не може він мовчання.

Яго
Про Кассіо заприсягнувся б я,-
Мені здається, він людина чесна.

Отелло
Я думаю так само.

Яго
Певне ж, люди
Повинні бути, чим вони здаються,
А не здаватись тим, чим буть не можуть.

Отелло
Це правда. Тим повинні бути люди,
Чим нам вони здаються.

Яго
Тож я вірю,
Мікеле Кассіо — людина чесна.

Отелло
Ні, криється в твоїх словах щось більше;
Прошу тебе, розкрий свої думки,
Найгіршу із думок своїх мені
Перекажи найгіршими словами.

Яго
Мій добрий генерале, я, пробачте,
Хоч і повинен вам служити вірно,
Проте мені здається, вільний в тому,
У чому вільні навіть і раби.
Мої думки розкрити? Що, коли
Думки оті гидкі, облудні? Де
Палац отой, що в нього не змогла б
Залізти підлість? Де ті груди чисті,
В яких би із правдивим міркуванням
Брудні підозри поруч не сиділи
І не творили б разом суд?

Отелло
Ти, Яго, в змові проти друга, мабуть,
Якщо його ображеним вважаєш,
А слух його ти робиш чужоземцем,
Ховаючи свої думки від нього.

Яго
Благаю вас, хоч, може, й помиляюсь
У здогадах моїх — та признаюсь,
Що маю хибу гріх вбачати скрізь
І злу плекать підозру там, де зла
І не було ніколи. Ось чому,
Благаю вас, уваги не звертайте
На ці недосконалі міркування;
І здогади мої, хисткі й непевні,
Нехай вас не бентежать. О, ніщо...
Ні спокій ваш, ні власний ваш добробут,
Ні досвід мій, ні честь моя, ні мудрість —
Ніщо мені не дозволяє вам
Думки мої розкрити!

Отелло
Що ти кажеш?

Яго
Для жінки й чоловіка — честь, їх добре
Ім'я — то найцінніший скарб душі.
Хто вкрав мій гаманець — украв дрібницю;
Він мій був, став — його, а був до цього
Уже рабом у тисячі людей.
Та хто у мене добру славу вкраде,
Украде те, чим сам не збагатиться,
У мене ж відбирає все.

Отелло
Клянусь! Я хочу знать твої думки.

Яго
О ні! Не знати вам, коли б ви навіть
Моє в своїх руках тримали серце;
Тим більше — поки тут воно, у грудях.

Отелло
Ха!

Яго
Стережіться ревнощів, мій пане!
То гад страшний з зеленими очима,
Який глузує з власної поживи!
Блаженні ті чоловіки рогаті,
Які, упевнившись у прикрій долі,
Кохати зрадницю перестають.
А скільки терпить мук пекельних той,
Хто любить, і підозрює, й не вірить,
Хто сумнівається й кохає палко!

Отелло
О лихо!

Яго
Бідак вдоволений — то багатій,
І бідний, як зима, отой багатий,
Що повсякчас боїться в злидні впасти.
О небо! Захисти увесь мій рід
Від ревнощів!

Отелло
Стривай! До чого це?
Чи думаєш, що ревнощами жити
Захочу я й мінятимусь, як місяць
Із кожним сумнівом новим? О ні!
Зазнавши сумніву, його відразу
Я розв'яжу.