Шевчук Валерій - Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда, Шевчук Валерій

Все кінчалося, як завжди, просто. Коля знову повертався в родинне лоно, чортяка лишався поганьблений, вибитий, випотрошений, з обірваним хвостом і зламаними ріжками, тож покірно і злякано ховався на споді душі Колі-рибалки, і Коля-рибалка знову користувався тільки двома шляхами: на роботу й на річку; заспокоювалася і теща, хоч і потому не випускала зятя з-під чіпкого нагляду; принаймні вона досить часто з’являлася на острові і перевіряла, чи Коля-рибалка сидить у човні і чи він там сам. А коли його у потребі з околиці відносило, то вона напевне знала, куди він подався, й коли повернеться, і хто ті люди, з якими він спілкується. А була теща маленька й сухенька, з гострим гусячим личком і з лагідненькою усмішечкою на видку, і тільки коли говорила про розпусників та розпусниць, голос її робився іржавий та низькотонний, а личко закляте й люте, а в очах закипав брунатний вогонь, а губи вже не всміхалися, а ставали двома крицевими платівками — ось якого сторожа моральності мав Коля-рибалка. Всі жінки на вулиці чудово про те знали, отож коли в Колі-рибалки прокидався чортяка (у складнішому варіанті сказу), то жодна із них уже не піддавалася на його зальоти, і він змушений був літати деінде; принаймні чинив це на роботі, де була сувора контрольно-пропускна система, очевидно, спеціально організована, щоб не пускати таких тещ, бо від розкрадання так званої "державної власності" вона аж ніяк не боронила, і це також знали всі, навіть ота контрольно-пропускна сторожа, якій теж треба було з чогось жити. Таким чином і лагодилося більш-менш гармонійне сімейне життя Колі-рибалки, але чортяка не спить, його таке гармонійне життя зовсім не влаштовує, бо такий він уже в цьому світі вдався: коли не порегоче й не позбиткується з людської глупоти та пристрастей (які вони дрібні та одноманітні!), то впадає в меланхолію, а коли вже чорт упадає в меланхолію, те це не жарти, це, кажучи фігурально, означає не що інше, як початок чортячої смерті.

7

Коля-рибалка завернув у завулочок цілком випадково і з мирними намірами: там, у Ластів’ячому гнізді, жив такий собі Вадим, чоловік жінки, що мала подобу кішки, відповідно, й тримала в себе чудового, гарного, з білою китичкою на хвості і з білою маніжкою на грудях кота, якого любила більше чоловіка й дітей; через це чоловік почувався вдома незатишно, тому й став рибалкою; отож він колись пообіцяв Колі чи жилки, чи поплавка, чи черв’яків, чи грузило; тому-то чортяка, який саме сьогодні прокинувся у душі Колі-рибалки, склав пальця бубличком і тихо постукав у серце свого патрона (давні греки описали б цей акт поетичніше: маленький крилатий божик Купідон, чи Амур, чи Ерос наклав на лука стрілу і, хоч мав зав’язані стрічкою очі, влучно уцілив тією стрілою у серце Колі-рибалки); в такий спосіб той і опинився в Безназванному завулку і перше, що він побачив, — незнайому особу жіночої статі, що стриміла у вікні, розливши по підвіконні пишні груди, із круглим, як місяць, лицем, таким спокійним, байдужим і самозаслуханим, що Коля-рибалка забув про свого рибальського приятеля Вадима і вкляк, дивлячись на мимолітне диво, — щось його при цьому схвилювало, збаламутило, схопило залізною п’ятірнею за серце й викрутило його, як мокру ганчірку.

— Привіт, Місячна Зозулько, — м’яко сказав Коля-рибалка. — Щось я тебе раньше й не примічав.

Вона звела на нього очі й облила холодним перламутром, а може, це були якісь крижані мацаки, що обмацали його колючими, але й ніжними пальцями.

— Привіт, — байдуже сказала Місячна Зозулька.

Тоді Коля-рибалка ще більше забув про Вадима, а повів із Юлькою солодку балачку, бо вважав, що хто-хто, а він уміє охмуряти жіноцтво; вона ж відповідала коротко й байдуже, але якось так, що він все більше й більше піддавався не так чарові од цієї Зозульки, бо чарів, окрім пишних грудей, вона й не мала, як пошептам отого свого чортяки, який відразу ж дав йому знати, що тут зірвати квіточку буде досить легко. Про тещу в цей мент Коля-рибалка й не думав, бо йому вже було й не до неї; зрештою, так склалося, що він був саме у відпустці, отже, на роботі завести романа, як казав, не міг, а без романа, коли в ньому прокидався чорт, йому, ясна річ, не вижити, хіба з горя напитися й черговий раз вигнати з дому жінку та тещу. Але він уже сказав надто багато солодких слів, які підказував йому на вухо чортяка, отож тим простим засобом (напитися й вигнати жінку й тещу) вже не одбутися, його язик пролопотів те саме, що колись лопотів і язик Шурки Кукси:

— Мо’, ти мене в гості присогласиш?

— Багато ти хочеш, — сказала незворушно Юлька.

— Нє, я серйозно.

Вона замовкла і знову облила його холодним перламутром.

— Може, й присоглашу, — сказала спокійно. — Зроби мені з цих дощок сінці, то й договоримся. Кажуть, що ти вмієш...

Коля-рибалка отетерів: це що, вона з нього сміється? Сінці робити треба не менше тижня чи й два, за це можна взяти добрий кусок, а вона хоче так?

— Заплатиш мені чи так? — спитав Коля-рибалка.

— Сам знаєш, — сказала, не дивлячись на нього, Зозулька.

У голові Колі-рибалки вихором почали проноситися думки, розкладаючись саморушно на "так" чи "ні". Він робитиме їй сінці — це чудова ширма і чортиця-теща ні про що не здогадається. Зможе робити, отже, сінці і тут і там, і то не раз, аж поки не перестане мучити його чортяка — романи ж у Колі-рибалки тривали після того, як досягав він свого, не більше тижня. Коли ж жіночка траплялася законозиста, здобував її довше, але коли вже її мав — таки не більше тижня, такий уже в нього організм. Тут здобувати її довго не доведеться, і він залюбки б узявся до тих сіней, але виступав ще один резон. Те, що він узявся б за підробіток, утішило б і жінку, і тещу, але вони однодушно, різко й безкомпромісно зажадали б, щоб він віддав їм зароблені гроші. Отже, виходило, що за сінці, зроблені ним, мав би заплатити він сам. Коля мав приховані від жіноцтва п’ятсот карбованців; міг би сказати, що взяв сімсот, а двісті ніби лишити собі — вони після ґвалту на це погодяться, але чи не задорого випадало таке задоволення?

І поки він отак міркував, Юлька у якийсь спосіб устигла порозумітися з його чортом, і чорт почав у ньому ворушитися, ластився до нього, шепотів, ніжив, задурманював голову; брав його очі, одне в одну долоню, а друге в другу і жбурляв ними, цілячи в отой пишний розлив перс на підвіконні, і Коля-рибалка почав відчувати, що зараз він розіллється перед нею в озерце, що йому вже зовсім байдужі практичні резони, що живе він раз, сказав йому чорт, а гроші все одно розвіються, як дим. А тут, сказав чорт, ти нап’єшся! І не те інтересно, мовив він, що ти завоюєш якусь жіночку, аби потім про те солодко згадувати, а те інтересно, що навісиш здоровенного гусячого носа тещі з її стеженнями, підгляданнями — за це варто заплатити не тільки п’ятсот, а й тисячу рубликів. І це був, здається, останній аргумент, який переконливо Колю-рибалку подолав.

— А бляха в тебе є, щоб покрить?

— У тебе нема? — спитала безтурботно Юлька, вона вже знала, що він погодився.

— Матеріал твій, — сказав Коля.

— Толем покриєш, — мовила Зозулька. — Я дістану.

Тоді Коля-рибалка трохи пом’явся і почав дивитися кудись поверх її голови.

— Треба мені там кої об чом переговорить. Не знаю, чи буду свободний, — сказав він.

— Переговори. Мені не горить, — сказала байдуже Юлька.

Коля-рибалка недаремно так сказав: він був тактик управний.

Оскільки працюватиме на очах не тільки Безназванного завулка, але й цілої вулиці, то на таку роботу мали дати санкцію жінка, а передусім теща, як його моральний сторож. Усе, що чиниться, має бути відкрите, щоб у жінок не виникло передчуття чого таємного, схованого — вони на все це нюх мають бездоганний; таємним, отже, має бути тільки одне, а для цього треба вибрати найдогідніший час. Той час, що його бездоганно точно вибрала Юлька для Шурки Кукси, Колі-рибалці, звісно, не підходив, і то з простої причини: він у цей час мав лежати побіч своєї законної жінки і давати тій жінці якось раду, як це й дають раду в цей час своїм жінкам інші чоловіки околиці — і все це при нервовому наслуханні тещі, бо коли б він того не робив і не возився б із жінкою, теща відразу б засікла, що тут щось не так і почалися б вивідування, шпигування, а це вже діло небезпечне і до цього доводити не можна. Отож Коля-рибалка довго з Юлькою не розбалакував, а пішов до Вадима (це також треба було зробити заради можливого алібі), узяв у нього жилку чи поплавка, грузило чи черв’яків, а коли переходив двір Ластів’ячого гнізда, відчув, що настромлений на вісім жіночих поглядів, ніби якийсь там святий (Коля-рибалка випадково бачив таку картинку, ну, да, в тещі була релігійна книжка); отож він був як той святий (Себастян, скажемо від себе), адже всі вони конешно засікли його балачку з Юлькою і тепер умирали від цікавості довідатись її зміст, позаяк у дворик та балачка не долинала, вітер відносив слова у сусідній садок, де їх міг почути хіба що старий, шолудявий пес, що понуро сторожував майже порожні цього року яблуні; такі дрібниці, як балачка Колі-рибалки з Юлькою, були йому цілком нецікаві.

— Це не про сіни для себе Юлька з тобою догуварувалась? — сміливо мекнула колишня хазяйка Юльчиної кімнати.

— О! — спинився Коля-рибалка здивовано. — Ви все знаєте, цьоць. Про сіни! Але не знаю, чи братися; з жінкою тра переговорить.

— Мало дає? — спитала жінка-коза.

— Малувато, — сказав Коля-рибалка. — Тепер таке времня, що все дорого.

— Да, времня теперички тяжолоє, — мовила власниця бульдожка, й сама схожа на нього.

— Не знаю, не знаю! — сказав Коля-рибалка. — Може, візьмуся за цю роботу, а скоріше, ні. Рибку ловить мені інтересніше. І додому якогось хвоста принесу, й укалувать не тра.

— Да, теперички чоловіки ледачі, — сказала власниця бульдожка.

— Бо кому воно, цьоць, нада — жили надривать? — мовив Коля-рибалка й пішов геть; саме таке про себе враження, як про незацікавленого, він і хотів залишити. Потім він їм розкаже, що його до цієї роботи приневолила власна жінка і теща, а що може бути принадніше, коли власна жінка, а ще й теща, тобто власний сторож його моральності, штовхають тебе в обійми якоїсь Місячної Зозульки. Не був би він мужчиною, коли б таку нагоду втратив.

Отож Коля-рибалка спокійнісінько повернувся додому, тещі не було, хлопця їхнього також, жінка була сама.