Франко І. Я. - З вершин і низин, Франко І. Я.

class="p1" style="">Зілля, що лиш цвіте

З-за райських меж…

Ох, і коли ж ти те

Зілля найдеш?..

 

16 іюля 1883

IX
ПІСНЯ ГЕНІЇВ НОЧІ

 

 

По боях земного життя

Чи в повні свіжих сил;

В утомі з довгого пуття

Чи в першім маху крил;

Чи вниз літа склонили скрань,

Чи в серці рай весни,-

Сюди, вандрівче, ти пристань!

Засни! Засни! Засни!

 

Що́ земний шлях, що́ земний бій,

Ненависть і любов?

Тут ніч, тиша і супокій

Без снів і без оков.

Тут болю, ані втіх нема,

Морозу, ні весни,

Тут забуття, спокій і тьма -

Засни! Засни! Засни!

 

Припадь істотою цілов

Природі до грудий,

Туди верни, відкіль прийшов,

Напій безсмертя пий!

Почате в бою тіло те

Знов в вир бездонний пхни,

Що вічно смерть з життям плете,-

Засни! Засни! Засни!

 

А дух? Се ж іскорка лишень,

Се огник, нервів рух!

Розпадесь мозок, то й огень

Погасне, згине дух.

Воскресних не лякайсь казок,

Хай для дітей вони!

Остатній біль - побідний крок!

Засни! Засни! Засни!

 

10 дек[абря] 1882

 

 

 

I. НА СУДІ

 

 

Судіть мене, судді мої,

Без милості фальшивої!

Не надійтесь, що верну я

З дороги «нечестивої»,

Не надійтесь, що голову

Пред вами смирно схилю я,

Що в добрість вашу вірити

Буду одну хоч хвилю я.

 

Судіть мене без боязні -

Таж сильні ви, то знаєте!

Судіть без встиду, таж ви встид

На прив'язі тримаєте;

Судіть, як каже право вам,

Судіть остріше, тяжче ще -

Таж ви і право - то одно

В одній машині колісце.

 

Одно лишень, прошу я вас,

Скажіть виразно й сміло ви:

Яка вина моя і тих,

Що враз зо мною йдуть і йшли?

Скажіть виразно: «Люди ті -

Се зрадники! Вони хотять

Перетворить, перевернуть,

Звалити наш суспільний лад!»

 

Та й ще скажіть, за що хотять

Перетворити лад цілий?

За те, що паном в нім багач,

А гнесь слугою люд німий,

За те, що чесна праця в нім

Придавлена, понижена,

Хоч весь той ваш суспільний лад

Піддержує й живить вона.

 

За те, що дармоїдство тут

З робучих рук ссе кров і піт;

За те, що тут з катедр, амвон

Ллєсь темнота, не ясний світ;

За те, що ллєсь мільйонів кров

По прихоті панів, царів;

За те, що люди людям тут

Кати, боги, раби гірш псів.

 

А ще скажіте, як сей лад

Перевернути хочем ми.

Не зброєю, не силою

Огню, заліза і війни,

А правдою, і працею,

Й наукою. А як війна

Кривава понадобиться -

Не наша буде в тім вина.

 

Та ще скажіть, що ви й самі

Не відмовляєте нам то,

Що правду ми говоримо,

Що прямо, чесно ми йдемо

За правдою. Все те скажіть,

Судді мої, по щирості,

Тоді в ім'я сього ладу

Судіть мене без милості!

 

30 апр[еля] 1880

 

II. МИЛОСЕРДНИМ

 

 

Нехай і так, що, мов черв’як,

Затоптаний в багно життя,

Оскорблений, унижений,

З гнівом в душі вмираю я;

Нехай і так, що, в старця мов,

Похилий мій, нужденний вид,-

Та все ж ваш дар непрошений

Глибоко грудь мені ранить.

 

Нехай і так, що добрі ви,

І чесні ви, і щирі ви,

Що з милосердя даєте

Старцеві милостині ви;

Та милостині вашої

Я не благав, я не просив -

За що ж ви дар той тичете,

Щоб руку мні наскрізь палив?

 

І хто ж вам право дав таке,

Щоб милувались ви сей час

Над кождим, у кого лице

Не так щасливе, як у вас,

В кого уста безкровнії,

Погас в очах веселий жар

І одіж драна голосно

Говорить: бач, се пролетар?

 

Хто знає, може, драний той,

Блідий, нужденний пролетар

Не хоче милості, вважа

Пощочиною всякий дар?

Хто знає, може, слова лиш

Прихильного від вас він жде,

А може, найвдячніший вам

За ваше мо́вчання буде́?

 

А може, дар той, за котрий

Вас ваша совість похвалить,

Його важким униженням,

Мов п’ясть, додолу повалить?

А може, за той дар, що в вас

Із милостивих рук плине,

Він милість вашу дешеву

І руки ваші проклене?..

 

12 іюня 1880

 

III. SEMPER IDEMI 3

 

 

Против ро́жна перти,

Против хвиль плисти,

Сміло аж до смерти

Хрест важкий нести!

 

Правда против сили!

Боєм против зла!

Між народ похилий

Вольності слова!

 

З світочем науки

Против брехні й тьми -

Гей, робучі руки,

Світлії уми!

 

Ще те не вродилось

Остреє залізо,

Щоб ним правду й волю

Самодур зарізав!

 

Ще той не вродився

Жар, щоб в нім згоріло

Вічне діло духа,

Не лиш утле тіло!

 

3 апр[еля] 1880

 

IV. ІДЕАЛІСТИ

 

 

Під пнем перегнилим в болоті гнилому

Вертяться, клубляться дрібні черв'яки:

І вродились, виросли й гинуть у ньому,

А другі їх тілом живуть залюбки.