Франко І. Я. - Панські жарти, Франко І. Я.

З уряду пішли

Допроси. Пан кричав, казився,

Та вже на буки не щедрився.

От так ми й школу завели.

 

Та тут наш клопіт не скінчився.

Прийшлось учителя шукать,

Бо піп не міг сам постачать.

Та що ми згодимо якого -

Пан незабаром шасть-не-прасть

То до рекрут його віддасть,

То перемовить та до свого

Двора візьме, то налякає

Погрозами, то посилає

Своїх людей в шкільні години,

Щоб школі пакості робили,

Дітей щоб гнали в панський сад

Хрущі, гусільниці збирать.

 

Та й ми теж пану не спускали,

Все до циркулу скарги слали;

Комісар нам в пригоді став.

Чимало пану досолив він,

Та й в пану ж ворога нажив він,

Бо той за все вину складав

На «шваба». Довго клекотіла

Вражда між ними, аж схотіла

Недобра доля раз закпить:

Звела їх раз в чужому домі.

Уздрівши шваба, пан в ту мить

Прискочив, руку відвернув

І, поки здержали знайомі,

Комісара в лице ливнув.

 

Скандал зробився, і не знати,

Як здужав пан його зам’яти,

Але комісар не забув

Образи, ждав пори, хилився

І таки за своє помстився,

Та так, що пан ще гірш почув.

 

Отак два роки колотилось,

А тим часом в селі змінилось

Чимало. Орендар старий

Умер, настав якийсь новий,

Та хитрий з біса. Він-то пана

Підмовив - своїм громадянам

Горілку дешевше пустить.

«Одно, що будуть більше пить,

А друге те: громада п’яна

Не буде й бунтів підносить».

 

І справді, в ті жидівські сіти

Людей попалося досить.

А жид у коршмі сюди й туди

Підпитим клепле: «Стид вам, люди!

Піп водить вас усіх за ніс.

Нащо вам в школу слати діти?

Нащо вам з паном задираться?

Що при тій школі упираться?

Нащо вам школа? Хай їй біс!»

 

І от поволі почалася

Зараза з коршми й потяглася

Із хати в хату. Не було

Вже згоди в радах так, як перше,

Ба вже й дітей чимраз, то менше

Ходило в школу. Все село,

Якесь німе, понуре стало,

Лиш співом п’яним, знай, лунало

Та панщини ярмо тягло.

Здавалося, що благородне

Оте зворушення народне

Пропало, порохом пішло.

 

 

26. Тверезість у селі

 

Аж враз ні з сього ані з того

В селі щось сталося нового:

Урвався спів, шинок спустів,

Всі люди якось посумніли,

Понуро мовчки ще терпіли,

Та пан відразу зрозумів,

Що не добром се пахне. Зразу

І догадаться він не міг,

Яку і відки се заразу

Навіяв біс якийсь на всіх.

 

Та, певний того, що ніхто ту,

Хіба лиш піп один бунтує,

Почав розвідувать і чує

Ось про яку попа роботу:

Де тільки трапляться хрестини,

Чи похорони, чи родини,

Чи так в село де для гостини

Попа запросять, за столом

Усюди йде одна розмова:

 

«Пора, вам, дітоньки, з шинком

Розстатися! Побійтесь бога!

Горілка зводить вас з ума.

Горілка - то чортівська справка,

Себе жалійте! Йде зима,

А в хаті і чобіт нема,

А жид нассавсь уже, як п’явка!

Хоч на дітей своїх глядіть!

Голодні, голі, хорі, темні!

Що вийде з них? Тепер же світ

На світлі, не на тьмі стоїть.

Вже не досить ті скиби земні

Перевертать, а треба вміти

З людьми по-людськи гомоніти,

Не дать кривдить себе ніяк,

Стоять за себе й за громаду.

А як же дасть собі пораду

Невчений, темний, ще й пияк?»

 

Ба, деякі з двірні казали,

Що в церкві деколи бували,

Що й там на казаннях раз в раз

Піп про тверезість промовляє,

Шинки, жидів, горілку лає

І каже, що вже крайній час

Зовсім її покинуть пити.

 

27. Пан і піп

 

Пан став на місці мов прибитий,

Почувши се. «Ось як воно!

Зовсім пора покинуть пити!

Пощо ж мені її палити?

Чи маю, може, свиням лити?

Попу, мабуть, се все одно,

Та не одно мені, о, ні!

Се ж бунт! Таж він в мою кишеню

Виразно засуває жменю!

Таж він підкопує мені

Найліпший дохід! Ей, панотче!

Сього терпіти й чорт не схоче!

Насихмісць тут попа призвать!»

 

І, ждучи, скорою ходою

Ходив у злості по покою,

Плював, сідав, вставав оп’ять.

Прийшов панотчик, поклонився

І близ порога зупинився,

В руці держачи капелюх;

Глядів тривожно та несміло;

Обличчя зблідло, побіліло,

Мов весь уйшов аж в п’яти дух.

Згори, мов на собаку буру,

На ту непоказну фігуру

Пан марсом своїм поглядів

І сплюнув, вільною ходою

Пройшов два рази по покою,

А піп стояв, мовчав, тремтів.

 

28. Остра розмова

 

Вкінці пан звільна наблизився

І аж над самим похилився

І різко, гостро запитав:

«Єгомосць, чи ви дурнем стали,

Чи зроду розуму не мали,

Чи вам дурниць хто нашептав?

Чого ви шию самохіть

Все пхаєте мені у сіть?

Хіба на те вас ваші власти

Попом поставили ось тут,

Щоб ви напроти мене люд

Підбурювали до напасти

І вчили панську власність красти?»

 

Піп аж додолу похилився

І весь тремтів, перехрестився,

Та пану в очі все дивився.

«Се ясне пану набрехали»,-

Сказав несміло.

«Набрехали?

Хто, що, пощо? Чи се брехня,

Що ви приватно і з амбони

Хлопам розводите андрони

І всюди