Франко І. Я. - Панські жарти, Франко І. Я.

style="">«Pomów pan z mamcią» 5 - і пішла.

Комісар сам був у покою.

По хвилі ступою тяжкою

Пані добродійка ввійшла.

«Wiem, to pan ma się do Maniusi.

To bardzo dobrze, ale musi

Pan z ojcem mówić, bo bez niego

Nie decyduję sama tego». 6

 

За півгодини вже сидів

Комісар в пана в кабінеті

І, дожидаючи, глядів

На гостей, що, обсівши стіл,

Сиділи мирно при лабеті.

Сидів і ждав зо дві години,

Аж по закінченні гостини

Пани роз’їхались. Тоді

Пан дідич до слуги озвався:

«Ану, Михайле, тут постався!

Бутельку пива принеси,

Дві склянки й кусень ковбаси,

А потім дай до стайні знати,

Там до стаєнного Гриня,

Щоб комісарського коня

Казав негайно осідлати!»

 

Слуга сповнив, що пан велів.

Пан дідич весело присів

Біля комісара й почав

Балакати про се й про теє.

Комісар слухав мовчки, ждав,

А пан, знай, пива доливав,

Але про діло те слизькеє,

Яке комісар розпочав,

Він ані слова не згадав.

 

Допили пиво, втім слуга

Доніс, що кінь уже готовий.

Пан дідич чемно наляга:

«No pij, pan, jeszcze do połowy!» 7

Комісар випив і устав

І, помовчавши, запитав:

«No, jakze pan dobrodziej myśli

W tej sprawie, co mówiła pani?» 8 -

«O proszę, proszę, towar tani!

Dziś jeszcze, teraz zaraz w nocy

Zarządzę wszystko, co w mej mocy,

Byśmy na dobre obaj wyszli». 9

 

І, більш не кажучи нічого,

Комісара аж до самого

Коня провів і підсадив,

По плечах поплескав приязно,

Потім щось муркнув невиразно

І моментально, без полики

Кропиви корчик невеликий

Під хвіст коневі вгородив.

 

«Ну, прощавайте! В ласці бога!

Щаслива, пане, вам дорога!» -

Сказав і свиснув. Кінь рвонув,

Підскочив і в галоп пустився.

А пан комісар не хрестився,

Не дякував і не прощався,

За шию лиш коня вхопився

І вихром із двора помчався.

 

Мчав, поки мчав по рівнім полю,

Та як притрафився рівчак,

З коня звалився неборак

І тут зомлів з тяжкого болю.

Уранці там його знайшли,

До міста возом відвезли.

Тяжкую перебув гарячку

І довго ще терпів від кольки,

Кахикав потім літ із п’ять,

Зарікся більше не сідать

Ні на коня, ані на клячку

Й не залицятися до польки.

 

23. Комісар бунтує

 

І відтоді на всіх панів

Нетайний і завзятий гнів

Комісар мав у своїм серці.

На панський не ступав поріг,

Зате з панами, де лиш міг,

Зводив він юридичні герці.

А був він у циркулі сила,

Трохи не старості рівня.

І не було такого дня,

Щоб рук його не доходила

Якась замотана й немила

Панів з хлопами колотня.

 

Тому не дивота, що много

Панам давався він взнаки,

І за порадою до нього

З всіх сіл ходили мужики.

І що то вже пани робили,

Аби позбутися його!

До губернатора ходили,

Писали скарги, голосили,

Що люд бунтує, що свого

Пани непевні, що готові

Хлопи вже до розливу крові,

Не хочуть панщини робить.

Та всі ті скарги пропадали,

Комісара не підкопали,

Ні навіть не могли сплямить,

Бо весь округ спокійний був;

Самі ж пани в губернськім світі

Являлись в кепській кондуїті,

Комісар ані в вус не дув.

 

Так от до нього-то вдались

Селяни наші. Аж підскочив,

Коли почув, що наторочив

Наш хлопський ум. «Путуйте лиш!

Не пійтесь! Хай лиш пан стріпує

Вам поронити, то почує

Таке, якого ще не чув.

Путуйте! Тож цісарська воля,

Шоп в коштій весі пуля школя,

Шоп коштий кльоп письменний пув».

 

Отсі слова були для нас,

Мов спраглому вода погожа,

Немов правдива ласка божа

В село зійшла. Народ нараз

Почав сходиться, розмовляти,

На школу вже й складки збирати,

Мов пана й в світі не було.

 

24. Пан реагує

 

Гай-гай, та швидко ми почули,

Що через рів та в рів стрибнули!

Дізнався пан, про що село

Загомоніло. Двадцять чільних

Провідників тих «рухів шкільних»

Прикликав, не сказав ні гич,

А лиш по черзі простирати

Велів і кождому вліпляти

По двадцять солених палиць.

 

Потім сказав: «А що то, чую,

Що школу вашмосці будують?

Що ж, гарно! Й дальше так робіть!

Вже почали збирати складку?

Так се від мене вам завдатку.

Чи, може, мало ще? Скажіть!»

Слова ті з усміхом, крізь зуби

Цідив він, але враз поблід,

Весь задрижав, зціпились губи,

В очах заблис зловіщий світ.

 

«Га, хами! - крикнув він.- Гадюки!

Вам школи треба? Знаю я,

Куди ви гнете! Не азбуки,

Вам волі хочеться! Змія,

Не хлоп! Мовляв: письма лизну,

То хто тоді на панщину

Мене посміє гнать? Ідіть!

Не попадайте в мої руки,

Бо лихо буде! Лиш, їй-богу,

Якщо про школу ту дурну

Ще раз почую, то такого

Вам всиплю бобу солоного,

Що замакітриться вам світ!»

 

25. Глуха війна між громадою й паном

 

Та помилився пан сим разом:

Гадав побоями злякать,

А роздражнив ще більш. «Згибать,

То згинем! - стали всі кричать.-

А не уйде йому се плазом,

Не зречемось ми правди свої!»

І зараз скаргу подали

За самовільнії побої

На пана.