Вільям Шекспір - Два веронці, Вільям Шекспір

Згляньтесь на мене, згляньтесь на мене!

 

Виходять.

 

СЦЕНА 2

 

 

Верона. Садок Джулії.

Входять Протей та Джулія.

 

Протей

Терпіння, Джуліє...

 

Джулія

Терпіти мушу,

Адже ж нема між чим і вибирати.

 

Протей

Як тільки зможу я, вернусь негайно.

 

Джулія

Якщо ви не відвернетесь від мене,

То вернетеся хутко... Ось візьміть -

Від Джулії на згадку.

(Дає йому персня)

 

Протей

Ось вам мій.

(Дає їй свого)

Дарую вам: хай буде на заміну.

 

Джулія

І закріпім ці змовини цілунком.

 

Протей

Моя рука тому є запорука,

Що вірність я довіку не зламаю...

Як на добу мине хоча б година,

Щоб не зітхав я за тобою, люба,

Нехай поб’є мене найтяжча кара

За те, що я на мить тебе забув!

Але мені вже час іти... На мене

Мій батько жде... О не кажи нічого!

Надходить час припливу; не роби ж

Його припливом сліз: такий приплив

Мене лишень загаяв би даремно...

 

Джулія виходить.

 

Прощай же, Джуліє! Вона пішла?

Пішла, не мовивши до мене й слова?..

Таке-бо є кохання, щире справді!

Воно мовчить, живе лише ділами

І марно красномовності не тратить!

 

Входить Пантіно.

 

Пантіно

Синьйоре, ждуть вас.

 

Протей

Я іду! Кохана...

О, як болить мені це розставання!..

Нам одбирає мову в час прощання.

 

Виходять.

 

СЦЕНА 3

 

 

Там само. Вулиця.

Входить Ланс, ведучи свого собаку.

 

Ланс

Ні-ні, я почуваю, що плакатиму ще цілу годину, поки не висохну від жалю й не виплачу моїх очей; весь рід Лансів має таку ваду. Зараз мені видали, як блудному синові, мою пайку і звеліли їхати з синьйором Протеєм у Мілан до герцогського двору. Мені здається, що Креб, мій собака, найбездушніше створіння в цілім світі. Моя мати плакала, мій батько ридав, моя сестра голосила, наша служниця ревла, наша кицька в розпачі ламала руки,- одне слово, усе в нашій господі поперекидалося догори ногами з нудьги та горя, а оцей клятий пес, наче затявся,- не зронив і сльозиночки. Він - камінь, справжній бруковий камінь, і має в серці не більше жалю до ближніх, аніж собака. Єврей - і той заплакав би, дивлячись, як ми прощаємося... Навіть моя сліпа бабуся, уявіть собі, так ридала, прощаючись зі мною, що мало не осліпла. Стривайте, ось я вам зараз покажу, як це все відбувалося: оцей черевик хай буде мій батько; ні, цей лівий черевик - мій батько; ні-ні, лівий черевик - це моя мати; ні, так не годиться! А втім, може, й так... Звісно, що так! У лівого черевика підошва протерлася. Отже, цей черевик із діркою - моя мати, а цей - мій батько. А хай йому дідько - так чи не так? Авжеж, так! А оця ковінька, синьйоре,- моя сестра; бо, бачте, вона біла, мов лілея, і тонка, мов скіпка. Цей капелюх - наша служниця Нен. А я - собака... Ні-ні, собака - це собака; ні - я за собаку. О, собака - це я... Та ні ж бо - я сам за себе... Авжеж, так буде краще... Гаразд! Отож підходжу я до батька та й кажу: «Благословіть мене, тату». А черевик мовчить,- за сльозами й сло́ва вимовити не може; тож я цілую батька; а він ще дужче плаче. Тоді підходжу я до матері. (О, коли б оцей черевик та міг тепер загомоніти, як божевільна жінка!) Ні, мовчить, мов колода... Ну, я, звісно, цілую її,- ось отак... Атож, це вона, я відчуваю подих моєї матері. Тепер я підходжу до сестри. Чуєте, чуєте, як вона стогне… А тим часом цей клятий пес не зронив жодної сльозинки і пари з уст не пустив... йому й байдуже, що я всю землю полив моїми слізьми!.. Гляньте, аж порох став мокрий.

 

Входить Пантіно.

 

Пантіно

Агов, Лансе!.. Поспішай, поспішай! Твій господар уже на кораблі; тобі доведеться доганяти його човном, якщо встигнеш довеслувати. Та що сталося? Чого це ти розрюмсався, хлопче? Ану лиш, ворушися швидше! Осел!.. Прогавиш приплив, якщо баритимешся...

 

Ланс

Ну що ж, прогавлю то й прогавлю... Це не тварина, а сущий тягар...

 

Пантіно

Який там у тебе тягар?

 

Ланс

А звісно, який: Креб, мій пес.

 

Пантіно

Не базікай, бовдуре! Кажу ж тобі, що ти прогавиш приплив; а якщо прогавиш приплив, то прогавиш подорож; а якщо прогавиш подорож, то прогавиш свого господаря; а якщо прогавиш свого господаря, то прогавиш свою службу; а якщо прогавиш свою службу... Чого це ти мені затуляєш рота?

 

Ланс

Боюсь, щоб ти не прогавив свого язика.

 

Пантіно

Як же я можу прогавити язика?

 

Ланс

А дуже просто,- ти його загубиш, бо верзеш дурниці.

 

Пантіно

Я верзу дурниці?

 

Ланс

Атож. Подумаєш, налякав! Я прогавлю і приплив, і подорож, і господаря, і службу?! І приплив! Ого!.. А чи знаєш ти, бовдуре, що як не буде припливу, то я підніму воду в морі моїми слізьми. А якщо вітер ущухне, я надму вітрила моїми зітханнями!

 

Пантіно

Ну, ходім, ходімо, чоловіче; мене послали покликати тебе.

 

Ланс

То й кличте, синьйоре, якщо маєте охоту.

 

Пантіно

Підеш ти, нарешті?

 

Ланс

Та йду вже, йду.

 

Виходить.

 

СЦЕНА 4

 

 

Мілан. Світлиця в герцоговім палаці.

Входять Сільвія, Валентин, Туріо та Спід.