Вільям Шекспір - Приборкання норовливої, Вільям Шекспір

відьмою, хай навіть у неї хвороб за п’ятдесят дві шкапи. Йому всяка годиться, аби з грішми.

 

Гортензіо

Ну що ж, Петруччо, вже коли зайшла

Така в нас мова, слухай до кінця

Те, що почав я в жарт. Я б міг тобі

Знайти дружину - молоду, вродливу,

Й багату вельми, й виховану добре,

Так, як годиться благородній панні.

Одна у неї вада, та зате

Велика, страх велика, бо вона

Без міри норовлива, клята, зла,

І сам би я, хоч був би злидарем,

За гору золота б її не взяв.

 

Петруччо

Пусте. Іще не знаєш ти, яка

Є сила в золоті. Скажи мені,

Як батька звуть, і все; я враз почну

За нею упадать, хоч би гриміла

Вона, як грім у горобину ніч.

 

Гортензіо

Баптістою Мінолою зовуть

Його. Він гречний і достойний пан.

Та Катеріна - так зовуть дочку -

Всій Падуї відома як яга.

 

Петруччо

Про батька я чував, та й він також

Мого небіжчика татуся знав.

Гортензіо, я не засну, аж доки

Дочки тієї врешті не побачу.

Отож даруй, що зараз я тебе

Покину і мерщій піду туди -

Коли ж ти хочеш, то ходім удвох.

 

Грумйо

Прошу вас, добродію, нехай він іде, поки в такому гуморі. Їй же богу, коли б вона знала його так, як я, то збагнула б, що лайкою з ним багато не втнеш. Ну, узве там його разів з десяток пройдисвітом чи хамлом. Велике діло. От він як почне, то лаятиметься й поміж куплю-ментами. А хай-но вона спробує огризнутись - він її такими словами вгризне, що їй з тої гризоти білий світ ув очах потемніє. Ви його ще не знаєте!

 

Гортензіо

Стривай, Петруччо, я піду з тобою -

Баптіста-бо заховує ревниво

Мій скарб великий, донечку молодшу,

Чарівну Б’янку: він її тримає

Подалі від зальотників настирних -

Від мене і суперників моїх.

Вважає він за неможливу річ,

Щоб хтось посватав старшу - через вади,

Які тобі я щойно змалював.

Отож Баптіста й вирішив до Б’янки

Не допускать нікого й близько, поки

Не вийде заміж Катеріна Клята.

 

Грумйо

Як? Катеріна? Клята?

Не заздрять, десь, цій прикладці дівчата.

 

Гортензіо

Отож, Петруччо, будь такий ласкавий,

Введи мене, перебраного скромно,

У дім Баптісти, ніби я учитель -

Навчати Б’янку музики. Тоді

Хоч завдяки цій хитрості я зможу

Потиху залицятися до Б’янки

І в серце закрадатися до неї.

 

Грумйо

От спритні паничі! Ти диви, як молоді змовляються між собою, щоб убрати в шори старого!

 

Входить Гремйо й Люченцо, переодягнений на вчителя Камбйо.

 

Хазяїне, хазяїне, огляньтеся: хто це йде?

 

Гортензіо

Тихіше, Грумйо. Це суперник мій.

Петруччо, відійдімо трохи вбік.

 

Грумйо

Нівроку, молоденький! Ну й джигун!

 

Відходять убік.

 

Гремйо

Ну, добре. Список переглянув я.

Стривайте, ще оправить їх віддам.

Все про кохання, бачу, ці книжки!

Ніяких більше не читайте їй.

Ви зрозуміли? Хоч і не скупий

Синьйор Баптіста, я вам ще додам.

Візьміть свій список, а книжки оці

Звелю я напахати - адже та,

До кого ви понесете їх зараз,

Ще запашніша, ніж самий бальзам.

А що ви будете читати їй?

 

Люченцо

Що б не читав, усе на користь вам.

Мій добродійнику, о, будьте певні,

Немов самі ви будете при нас,

І, може, навіть кращими словами,

Ніж ви дібрали б, якщо ви не вчений.

 

Гремйо

О, вченість, що то за чудова річ!

 

Грумйо

(вбік)

О господи, який же з нього бевзь!

 

Петруччо

(вбік)

Цить, хлопче!

 

Гортензіо

(вбік)

Цить, Грумйо.

(Виходить наперед)

Добрий день, синьйоре Гремйо.

 

Гремйо

Вітаю вас, Гортензіо, мій друже.

Ви знаєте, куди я? До Баптісти.

Я ж обіцяв докладно розпитать

Щодо того учителя для Б’янки,

І ось, на щастя, зразу налетів

На славного цього молодика:

Учений, чемний, саме раз для неї,

Очитаний у віршах, у книжках -

Хороших тільки, я ручуся вам.

 

Гортензіо

Гаразд; а я ось приятеля стрів,

Що обіцяє другого знайти -

Умілого музику, щоб навчав

Прекрасну Б’янку, нашу даму серця.

Тож я від вас нітрохи не відстав

В служінні тій, котру люблю так палко.

 

Гремйо

Це я люблю - і ділом доведу.

 

Грумйо

(вбік)

Не стільки ділом, скільки гаманом.

 

Гортензіо

Не час нам виголошувать любов.

Як ви до мене, Гремйо, з щирим словом,

То й я скажу вам добру новину.

Оцей ось пан - ми стрілись випадково,-

Коли заплатимо йому не скупо,

Посватать ладен Кляту Катеріну

І взять її, як буде добрий посаг.

 

Гремйо

Що ж, добре, хай щастить. А ви йому

Розповіли, які у неї вади?

 

Петруччо

Я чув - вона уїдлива й сварлива.

Коли це все, то невелике лихо.

 

Гремйо

Ах так, мій друже? Звідки ж родом ви?

 

Петруччо

З Верони я. Антоніо, мій батько,

Помер, але добро моє живе

І жде мене щасливий довгий вік.

 

Гремйо

З такою жінкою? Не йметься віри.

Та як охоту маєте, то що ж -

В усьому вам я радо поможу.

Але чи ви посватаєте справді

Цю кішку дику?

 

Петруччо

Щоб я так живий був!