Фолько Квілічі - Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі

— І все?

— І все… Хоча по сьогоднішній погоді не завадило б узяти з собою парасольку.

Жалюгідні намагання відчепитись від найнастирніших журналістів нічого не дають. Невгамовна газетна братія міцно тримає мене в кільці.

— Ви певні, що Букер досягне успіху? — питає журналіст з виряченими від морської хвороби очима.

— Ще б пак!

Нарешті мій кіноапарат готовий. Щойно я збрехав: чим ближче до початку, тим більше я побоююсь, що на Букера чигає невдача.

— Навіщо по черзі, всі зразу! — галасує якийсь фоторепортер. Його підтримують ще чоловік двадцять.

Вони вимагають, щоб Букер та ті, хто його супроводжуватиме, роздяглися всі разом.

Як холодно! Всі присутні в пальтах, капелюхах, шарфах. Обличчя глядачів бліднуть, коли ми починаємо роздягатися. Ми мерзнемо в своїх купальних костюмах і не можемо зігрітися навіть в промінні сотні різноманітних ламп та прожекторів. Голосно скаржимося.

Та скарги наші вдавані, бо насправді ми пишаємось і неймовірно схвильовані тим, що нам припала честь бути супутниками Букера. Сьогоднішній день знаменною датою увійде в історію підкорення моря. Ця дата має не менше значення, ніж польоти перших аеростатів в епоху завоювання повітряного океану.

О 13-ій годині ми спускаємося у воду.

О 15-ій годині Букер, повозившись дві години, робить першу спробу. З своїх місць на різній глибині ми бачимо, як він стрімко пікірує вниз і за якусь мить досягає глибини в двадцять метрів. Переборюючи опір води енергійними ударами ластів, він занурюється далі в синяву пучини, його супроводжує Мерканте, який приєднався на двадцять сьомому метрі.

Досягнувши глибини в тридцять два метри, Букер раптом зупиняється, підводить руки до голови. Ще мить, і, рвучко відштовхнувшись ногами, він мчить назад на поверхню. Нічого страшного: зсунулася маска, під неї пройшла вода, заливаючи Букеру очі. Це остання несподівана неприємність за півтори години нашого перебування у воді. За цей час встиг заплутатися трос з корковими поплавцями, не вдержалася на хвилях рятувальна шлюпка, ніяк не вдавалося знайти місце глибиною сорок сім метрів, щоб ми змогли натягнути трос вертикально. Для цього довелося спуститись на дно і метр за метром пересувати якір — робота не з легких.

Поки ми поралися біля троса, вийшло повітря. Довелося підніматися на поверхню, щоб замінити балони. Потім від ліня відірвалося кілька коркових поплавців, довелося їх прив'язувати знову.

Коли спортсмен, рискуючи життям, прагне досягти світового рекорду, якась дрібничка може вибити його з рівноваги, деморалізувати і стати на перешкоді до мети.

А Букер, крім перешкод, яких вистачило б на десятьох чоловік, не таких впертих, як він, мав перед собою ще суто фізичні труднощі. Від холодної води заклякли м'язи, які повинні бути гнучкими, а бурхливі хвилі впливали на шлунок, викликаючи хоча й легке, зате настирливе почуття нудоти.

«Теначе» виловлює нас з води на короткий час, поки Букер, який не хоче здаватися, відпочиває перед другою спробою. Зараз він на маленькій яхті «Місячний промінь». Друзі дбайливо загорнули його в дві ковдри.

О 15-ій годині 15 хвилин він підводиться на ноги і подає знак. Ми знов надіваємо маски та ласти. «Готові!»

Підпливаємо до буя. Вайлаті пірнає на дно, на глибину сорок сім метрів, і приносить першу радісну звістку: досі мутну воду (це також заважало Букеру) якась підводна течія на глибині двадцять метрів зробила набагато прозорішою.

О 15-ій годині 25 хвилин кожен з нас — на своєму місці: Вайлаті пильнує на дні, Мерканте на глибині тридцять метрів і я з кінокамерою на глибині двадцять метрів. Я намагатимусь знімати Букера від самої поверхні, аж доки він щезне в глибині.

Нижче кольорового кордону знімати неможливо. Ми вмонтуємо у фільм фотокартку, яку зробить Вайлаті біля фінішу з допомогою «блискавки».

О 15-ій годині 28 хвилин неясна тінь розрізала поверхню моря і промайнула повз мене — це Букер. І коли я побачив, як він рішуче, з новою енергією кинувся в глибину, до мене повернулася впевненість, яка зникла за останні години.

Букер зник у темній пучині. Я випливаю на поверхню і нетерпляче чекаю його повернення. Команда буксира також не відриває очей від того місця, де повинен випірнути спортсмен. Настає рішучий момент.

Голос хронометриста, посилений гучномовцями, долинає здалеку: «Ще немає… Пройшла хвилина… Ще десять секунд… п'ятнадцять… Ось він!» Букер з'являється на поверхні і кидає угору маленький корковий поплавець. Хтось виловлює його з води. Нам кричать: «Тридцять дев'ять метрів! Світовий рекорд!»

Сталося! Букер випірнув на поверхню через одну хвилину шістнадцять секунд. Слідом за ним випливли Вайлаті та Мерканті. Усі кидаємося до чемпіона. Він, здається, знепритомнів на якусь мить. Нічого дивного: на великій глибині периферійний крозообіг майже припиняється, а під час швидкого підйому різко змінюється тиск, кров припливає до периферійних судин серця та мозку і викликає раптову слабість та запаморочення.

Але такий стан швидко минає. Коли Букер опритомнів, до нього долинають оплески з палуби «Теначе» і радісний крик Енци.

Рекорд встановлено. Преса захлинається, коментуючи цю чудову подію. Навіть журнал «Лайф» присвятив цілих дві сторінки людині, яка спустилася на глибину тридцять дев'ять метрів у самому тільки купальному костюмі. Ніхто, крім Вайлаті, не зміг би вигадати кращого засобу привернути увагу громадськості до нашої експедиції, і ніхто, крім Букера, не зумів би якнайкраще здійснити його дотепний план.