Едгар Райс Берроуз - Повернення Тарзана, Едгар Райс Берроуз

— Врешті-решт походження для мене не важить надто багато, — не очікуючи відповіді, сказав Тарзан. — Я вихований таким чином, що і в людині, і в тварині ціную лише те, що вона має у вигляді якостей, фізичних чи розумових.

І я не менш щасливий, уявляючи своєю матір’ю мавпу Калу, ніж бідну, маленьку, нещасну англійку, яка померла через рік після мого народження. Кала завжди була зі мною добра, звісно, на свій кшталт, враховуючи її дику запальну вдачу. Вона годувала мене своєю груддю після того, як померла моя рідна мати. Вона билася за мене з нашим племенем і з іншими дикими мешканцями джунглів, як мати, яка палко любить свою дитину.

І я любив її. Як сильно я її любив, я зрозумів лише тоді, коли спис і отруйна стріла чорношкірого вояка з племені Мбонги забрали в мене Калу. Я був ще дитиною, коли це трапилось; я кинувся до її мертвого тіла і гірко плакав, як дитя оплакує свою рідну матір. Вам, друже, вона б здавалася бридкою і страшною твариною, але для мене вона була найкращою в світі. Так змінює любов тих, кого любиш. І я залишусь назавжди сином мавпи Кали.

— Я захоплений вашою відвертістю, — сказав Д’Арно, — але настане час, коли ви зажадаєте повернути собі те, що вам належить. Запам’ятайте мої слова, і сподіватимемося, що тоді це буде так само легко зробити, як і тепер. Ви повинні добре запам’ятати, що професор Портер та пан Філандер — єдині на цілому світі, хто може присягнути, що маленький кістяк, знайдений у хатині разом з кістяками ваших батьків, був кістяком дитинчати людиноподібної мавпи, а не дитина лорда та леді Грейсток. Це свідчення дуже важливе. Вони обоє вже старі люди. їм лишилося вже недовго вікувати. І потім хіба вам не спадало на думку, що якби міс Портер дізналася правду, то вона б не вийшла заміж за Клейтона? Тарзане, ви могли б легко отримати ваш титул, маєток і жінку, яку любите. Ви про це не думали?

Тарзан похитав головою.

— Ви її не знаєте. Будь-яка невдача, будь-яке лихо у Клейтона прив’яже її до нього ще дужче. Вона походить з аристократичної родини американського Півдня, а ті з Півдня дуже пишаються тим, що тримають слово.

Два наступних тижні Тарзан тільки те й робив, що поновлював враження від свого колишнього поверхового знайомства з Парижем, відвідуючи щодня бібліотеки та виставки картин. Він жадібно накидався на книжки, і його страшенно знічувала незліченна кількість можливостей, які відкривалися в цьому центрі культури та знання. Що може отримати людина, навчаючись і досліджуючи ціле своє життя, крім жалюгідних крихт з незглибимої скарбниці людських знань? Вдень Тарзан працював над книгами, а ввечері всім серцем спочивав і розважався. Для своїх нічних розваг він знайшов у Парижі таку ж сприятливу атмосферу, як і для своєї освіти.

Якщо він палив надто багато цигарок і випивав надміру абсенту, то це тому, що він приймав цивілізацію такою, якою вона є, і просто наслідував своїх цивілізованих співвітчизників. У такому житті був привабливий смак нового. Крім того, він відчував скорботу в своєму серці і пристрасть, які, він знав, були непогамовані. І він шукав забуття у двох крайнощах — у навчанні й утіхах, аби забути минуле і не замислюватись над майбутнім.

Одного разу ввечері в мюзик-холі він посьорбував собі абсент, захоплюючись майстерністю славетного російського танцюриста. Раптом він випадково перехопив погляд злих чорних очей. Людина, яка дивилася на нього, повернулася й загубилась у натовпі біля виходу, перш ніж Тарзан встиг її роздивитись, але він був переконаний, що десь раніше бачив ці очі і що вони втупилися у нього цим вечором не випадково.

Він забув про це ще до того, як залишив мюзик-хол, і не помітив ще одного смаглявого типа, який приховався у вуличній тіні навпроти, коли Тарзан вийшов з яскраво освітленого під’їзду.

Коли він повернув у звичному напрямку, яким завпеди йшов із цього кварталу Парижа додому, його переслідувач перебіг вулицю і швидко пішов попереду.

Тарзан вночі зазвичай повертався вузенькою вуличкою Моль. Вона нагадувала йому своєю тишею і темрявою любі його серцю африканські джунглі більше, ніж будь-яка з довколишніх вулиць, гамірних і яскраво освітлених.

Щойно Тарзан пройшов цією брудною вулицею два квартали, як його увагу привернули волання про допомогу і плач, що долинав з третього поверху будинку, який містився на протилежному боці. Кричала жінка. Щойно ущух її перших крик, як Тарзан уже мчав на допомогу сходами й темними коридорами.

В кінці коридора на третьому поверсі одні двері були напіввідчинені, і звідти Тарзан почув знову той самий крик.

За мить він був у тьмяно освітленій кімнаті. Над високим старовинним каміном горіла гасова лампа, тьмяно освітлюючи десяток бридких облич. Усі, за одним винятком, були чоловіки. Жінці було років тридцять на вигляд. Можливо, її обличчя зі слідами низьких пристрастей та гультяйства колись було вродливим. Однією рукою вона трималася за горло і відповзала до дальньої стінки.

— Допоможіть! — тихо гукнула вона, щойно Тарзан увійшов до кімнати. — Вони мене ледь не вбили.

Тарзан повернувся до чоловіків, які скупчилися в одному кутку, і побачив характерні обличчя професійних злочинців. Він здивувався, чому жоден з них не пробує втекти.

Якесь шарудіння ззаду змусило його озирнутися. Погляд Тарзан а зафіксував дві події, і одна з них вельми здивувала його. Чоловік, який намагався за його спиною вислизнути з кімнати, був Роков. Але Тарзан помітив іще дещо, суттєвіше на дану мить. Хлопець із звірячим виразом обличчя підкрався навшпиньках до нього зі спини, тримаючи в руках замашну палицю. Коли банда помітила, що Тарзан зауважив його, вони разом кинулися на Тарзана.

Одні витягували ножі, інші схопили стільці, а хлопець із палицею замахнувся що було сили, і, коли б удар поцілив Тарзанові у голову, йому було б непереливки. Ллє не гак легко було здолати силу, спритність і кмітливість, які змагалися з люттю Теркоза й Нуми в джунглях, не так легко, як уявляли собі паризькі апаші.

Тарзан вирізнив найнебезпечнішого супротивника, чолов’ягу з палицею, прожогом кинувся на нього і так