Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Детективи » Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки 📚 - Українською

Андрій Гуляшки - Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки

259
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Пригода опівночі. Однієї дощової осені" автора Андрій Гуляшки. Жанр книги: Детективи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 70
Перейти на сторінку:
повідомити про цей випадок районну поліклініку, — сказав він. — По-моєму, немає потреби турбувати швидку допомогу. А мій висновок такий: на трупі не виявлено ніяких ознак насильства. Хлопець прийняв міцну концентрацію ціанистої сполуки. Він проковтнув отруту, стоячи ось тут, з лівого боку між письмовим столом і стіною. Відчувши раптове запаморочення, інстинктивно сперся на стіл. Потім хотів підійти до вікна, ступив крок і поволі впав на підлогу. Усе це сталося, як правильно зазначив товариш Захов, за кілька секунд. Звичайно, після того як труп буде анатомовано, ви знатимете про все детальніше.

— Останнє запитання, — сказав Славі Ковачев. — Тут, як бачите, стоїть графин з водою для пиття і склянка. Чи вважаєте ви, що ці предмети можуть бути речовими доказами? Потрібно, по-вашому, відправити їх в лабораторію для експертизи чи ні?

— Зробіть те, що буде, на вашу думку, корисним для слідства, — відповів лікар. Він трохи поморщився, бо поспішав, але відкрив чемоданчик, дістав звідти все потрібне і почав уважно досліджувати воду в графині й склянку. — Я більш ніж певен, — сказав Аврамов через кілька хвилин, — що зараз у склянці немає ніяких ціанистих сполук. Дно і боки склянки мокрі, але це звичайнісінька вода — прозора, безбарвна, без запаху. Понюхайте рот померлого, і ви на все життя запам'ятаєте запах ціанистого калію. А ця склянка пахне просто склянкою для води, і більш нічим. Про графин не варто й говорити: можете спокійно налити собі з нього води, якщо вам хочеться пити. — Деякий час лікар дивився на труп, потім знизав плечима: — По суті, тому, хто вирішив отруїтись ціанистою сполукою і має її міцну концентрацію в сухому чи рідкому стані, однаково, як приймати отруту — з водою чи без води. Він наперед знає, що в усіх випадках ця отрута діятиме безвідмовно і з блискавичною швидкістю.

Лікар люб'язно попрощався, ї лейтенант провів його до виходу.

Славі Ковачев оглянув нашвидку кілька речей, які Абакум, вийняв з кишень покійника, і, помітивши пачку столевових банкнотів, здивовано присвиснув:

— Невже це його гроші?

— Не знаю, — відповів Абакум. — Але вони були з його бумажнику.

Славі Ковачев похитав головою, послинив пальці і почав лічити гроші. Потім, кивнувши лейтенантові, поманив його пальцем:

— Ви, товаришу Марков, складіть протокол такого змісту: під час огляду трупа в одязі було знайдено таку-то суму грошей і такі-то речі. Обшукайте того дідуся в синьому халаті і контору. Примусьте його показати вам весь будинок, відімкнути всі приміщення, і, коли помітите щось підозріле, негайно повідомте мене. Потім подзвоніть по телефону лікареві Світозару Подгорову — директорові Центру. Крім того, негайно дайте вказівку, щоб опечатали квартиру покійника.

— Слухаю, товаришу капітан! — клацнув закаблуками лейтенант.

Залишившись наодинці з Абакумом, Славі Ковачев сказав:

— Мені дуже приємно, товаришу Захов, що за наказом нашого начальника ми знову працюватимемо разом. Як ви ставитесь до цього?

— О, — вигукнув Абакум, — я дуже радий.

— Торік у цей же час ми з вами розслідували момчиловську справу. Тоді моя гіпотеза виявилась помилковою, а ваша — правильною.

— Сподіваюся, тепер ви не помилитесь, — посміхнувся Абакум.

— У моїй практиці помилок небагато, — зауважив Славі Ковачев і після паузи додав: — Ось уже тиждень я вивчаю цю ящурну справу і, здається, вже тримаю в руках деякі нитки.

— Отже, ви здійснюєте нагляд за моїм приятелем лікарем Петром Тошковим? — Абакум засміявся, але, глянувши на покійника, одразу замовк.

Лікар Тошков був у Центрі завідуючим відділом «Ліки та постачання» і був безпосереднім начальником Венцеслава.

Славі Ковачев почервонів і, щоб замаскувати збентеження, почав посилено сякатися.

— Ви зустрічаєтеся з лікарем Петром Тошковим, буваєте у нього в гостях, — промовив Ковачев, витираючи ніс хусточкою, — тому, цілком природно, могли помітити, що він під наглядом. А втім, я маю на це спеціальний дозвіл.

— Та ви не турбуйтеся, — Абакум злегка поплескав його по плечу. — Я людина дисциплінована, не втручаюсь у справи своїх колег і вмію зберігати службову таємницю. Можу запевнити вас, що лікар Петр Тошков нічого не підозрює, живе спокійно і почуває себе як птах божий у новій чудовій квартирі, якою недавно обзавівся. — Захов глянув йому прямо в очі: — Але ви серйозно думаєте, що лікар Тошков замішаний у цій справі?

Побачивши Абакумову руку на своєму плечі, Славі Ковачев зробив кислу міну і обережно відійшов набік.

— Знаєте що, — сказав він, — чи не краще буде, якщо кожен з нас шукатиме істину своїм шляхом?

По обличчю Абакума пробігла тінь, вени на його скронях надулись і стали схожі на шнури.

— Цілком розумію вас, — кинув він. Голос його став різким і холодним. — У вас є, звичайно, серйозні підстави відхилити моє співробітництво. Нічого не вдієш, — у куточках його губ спалахнула і раптом згасла глузлива посмішка. — Робіть на свій розсуд, як вважатимете за краще! Бажаю успіху!

Абакум вийшов з кабінету, щоб обійти складські приміщення. А коли повернувся, в його кишенях уже лежали дві пляшечки з німецькою вакциною.

Четверо санітарів з районної поліклініки виносили труп Венцеслава. За носилками з виразом сомнамбули на зморщеному обличчі ішов чоловік у синьому халаті. Коли вони підійшли до виходу, Славі Ковачев пропустив санітарів, а комірника взяв під руку і повів за собою по коридору. Той ішов смиренно, покірно і був дуже схожий на стару маріонетку з реквізиту мандрівного лялькового театру.

Зустрівши здивований і запитливий погляд Абакума, Славі Ковачев похитав головою, але зробив це так, неначе погрожував йому:

— Я вимагатиму дозволу затримати комірника, — пояснив Ковачев, хоч Абакум не сказав йому жодного слова.

Захов відвернувся, і, зціпивши зуби, промовчав. Потім він покликав лейтенанта Маркова, відійшов далі в коридорі спитав:

— Ви хочете працювати зі мною?

Працювати з Абакумом Заховим для лейтенанта Геннадія Маркова було великою честю. Він виструнчився і хотів було стукнути закаблуками, але Абакум підніс руку і спинив його.

— Я попрошу полковника Ванова дати відповідне розпорядження. А тим часом зробіть, будь ласка, ось що: перегляньте листування між відділом постачання

1 ... 6 7 8 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки» жанру - Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"