Редьярд Джозеф Кіплінг - Мауглі

— А я був біля людських поселень. Я готовий їх зустріти. Дивися, Багіро! — Мауглі показав їй горщик з вогнем.

— Чудово! Я бачила, як люди клали сюди кінчик сухої гілки, і тоді на цьому кінці розквітала Червона Квітка. Ти не боїшся спробувати?

— Ні. Чого б мені боятися? Тепер я починаю дещо згадувати, наче бачив це уві сні. Ще до того, як став вовком, я лежав біля Червоної Квітки, і мені було так приємно, так тепло…

Увесь день Мауглі сидів у печері біля свого горщика й підкладав у нього сухі гіллячки, спостерігаючи, що під час цього відбувалося. Він знайшов одну хорошу суху гілку, якою був найбільш задоволений, і відклав її про всяк випадок. Увечері до печери прийшов Табакі та насмішкувато й зухвало повідомив, що його, Мауглі, давно чекають на Скелі Ради. Сказавши це, він одразу втік. Хлопець розсміявся на слова Табакі й вийшов з печери. Сміючись, він попрямував до Скелі Ради.

Вовк-одинак, Акела, лежав уже не на колишньому своєму місці, на камені, а біля нього; це означало, що він уже не ватажок Зграї і що місце ватажка вільне. Серед присутніх гордо походжав Шер-Хан, оточений юрбою вовків, які відверто підлещувалися перед ним. Багіра підійшла до Мауглі й лягла біля нього. Мауглі всівся на своє звичне місце, тримаючи горщик з вогнем між колінами. Коли всі зібралися, Шер-Хан почав говорити першим — вчинок, нечуваний досі, вчинок, на який би він ніколи не зважився, якби Акела мав владу, як і раніше.

— Він не має ніякого права на це, — пробурмотіла Багіра. — У нього собача душа: він злякається.

Тоді Мауглі швидко звівся на ноги:

— Вільне Плем’я! — крикнув він. — Хіба Шер-Хан став нашим головою? Хіба тигр може бути нашим ватажком?

— Але місце ватажка вільне, і до того ж мене просили виступити на цих зборах… — почав Шер-Хан.

— Хто просив? — обірвав його Мауглі. — Хіба всі ми перетворилися на шакалів, що крутяться навколо кульгавого різника, що годується свійською худобою? Місце ватажка Зграї дає лише сама Зграя.

У відповідь піднялося шалене виття:

— Мовчати, людський виродку!

Але були й інші голоси:

— Дайте йому говорити! Він поважав наш Закон.

Нарешті гучні голоси старих вовків перекрили гамір:

— Хай скаже Мертвий Вовк.

Якщо ватажок Зграї зазнавав невдачі під час нападу, його називали Мертвим Вовком, бо відомо, що такому вовкові жити залишалося недовго.

Акела повільно підняв свою сиву голову.

— Ви, Вовки Вільного Племені, та Ви, шакали Шер-Хана! Ось уже дванадцять років, як я водив вас на полювання, і за цей час жоден із вас не потрапив до пастки, жодного не було скалічено. Але вчора я зазнав невдачі. О, я добре знаю, що все це влаштували навмисно. Ви вигнали на мене свіжого, сповненого сил оленя саме для того, щоб виявити мою слабкість. Ваш план вдався. І тепер ви можете розірвати мене тут, на Скелі Ради. Я готовий до цього, і зараз я кидаю вам виклик: ану, хто з вас вийде, щоб завдати останнього удару вовку-одинаку? Я маю право викликати вас на бій. Закон Джунглів говорить, що ви повинні виходити проти мене один за одним. Тож виходьте, я готовий.

Вовки були збентежені: ніхто не наважувався битися з Акелою на смерть.

Тоді заревів Шер-Хан:

— Нам нема чого зв’язуватися з цим беззубим дурнем! Він все одно приречений. А є тут людське дитинча, яке довгенько муляє нам очі. Вільне Плем’я, ви ж знаєте, що від самого початку він був моєю здобиччю. Тож віддайте його нарешті мені! Набридли вже зухвальства цього людського виродка: цілих десять років він каламутить наші Джунглі. Я вимагаю, щоб його віддали мені, інакше, кажу вам, я почну полювати на вашій землі й не залишу жодної кісточки. Нащо він вам? Він — людина, людське дитинча, і я ненавиджу його всією душею!

Тоді більша частина Зграї заголосила:

— Не місце людині в нашій Зграї! Хай забирається звідси!

Шер-Хан знову заревів:

— Ви хочете, щоб він пішов звідси й повернувся до людей, які живуть у селищах, і підняв би їх проти вас? О ні, не робіть цієї дурниці, Вовки, віддайте його мені. Він людина, і ви всі боїтеся дивитися йому в очі.

Тоді Акела знову підняв голову і промовив:

— Він їв з нами, спав з нами. Він добував для нас здобич. Він жодного разу не порушив Закону Джунглів.

— І мені теж є що сказати, — почала своїм м’яким оксамитовим голосом чорна пантера. — Адже я сплатила вам за нього, за те, що ви прийняли його до Зграї, цілого буйвола. Звичайно, це не така висока ціна, але для Багіри важливий не буйвіл, а вірність слову. Тут образили честь Багіри, і я не відмовлюся від права захищати в бою свою гідність.

— Що це? Вона говорить про буйвола, якого з’їли десять років тому! — забурчали вовки. — Нам байдуже до старих кісток, які згнили!

— І до Закону Джунглів вам теж байдуже? — запитала Багіра, вишкірюючи свої блискучі зуби. — Гарний же вигляд ви маєте, Вільне Плем’я!

— Людському дитинчаті не місце серед Народу Джунглів! — вперто ревів Шер-Хан. — Віддайте його мені!

— Та він брат наш по всьому, крім крові, — знову почав говорити Акела. — І ви хочете вбити його тут. Так, мабуть, я жив занадто довго, якщо дожив до такого часу. Дехто з вас уже годується свійською худобою, а є й такі, я чув, хто, наслідуючи Шер-Хана, ходить вночі до людських поселень,