Наталія Ігорівна Устрицька - Кваліфікація повторності злочинів

Российское законодательство X–XX веков: в девяти томах. — Т. 1: Законодательство Древней Руси. — М.: Юрид. лит., 1984. — С.184. ">[28]. У статті йдеться про посягання на приватну власність. Характер суспільної небезпеки татьби (крадіжки) виражено в таємному чи у відкритому викраденні чужого майна, а її ступінь — у мірі покарання. Якщо цю норму розглядати з погляду змісту поняття злочину, то в ній виділяємо суспільну небезпеку, кримінальну відповідальність, винуватість і покарання. А повторністю злочинів є такий випадок вчинення особою крадіжки втретє, коли вона раніше була покарана чи засуджена за дві попередні крадіжки, незалежно від тривалості строку, який віддаляє третій злочин від двох попередніх[29].

Схожі положення містить ст. 8 Псковської Судної грамоти, де говориться: «Чтобы и на посаде но крадется ино двожды е пожаловати, а изличив казнити по его вине, и в третий ряд изличив, живота ему не дати, крам крамьскому татю»[30]. Відмінність є лише в санкціях: у Двінській грамоті визначаються конкретні міри покарання за першу, другу і третю крадіжку, а в Судній грамоті — тільки за третю.

Отже, відповідно до уставних і судних грамот під повторністю злочинів можна розуміти вчинення особою двох чи більше злочинів, за один з яких вона вже підлягала покаранню або була засуджена відповідно до закону.

Подальшого розвитку поняття повторності злочинів набуло в «Судебнику» (1497), який був першим кодексом Руської централізованої держави. У ст. 1 °Cудебника зазначено «а которого татя поимают с какою татбою ни буди впервые, опроче церковные татбы и головные, а в ыной татбе в прежней довода на него не будет, иного его казнити торговою казнию, бити кнутием да исцево на нем доправя, да судие его продати…».

Аналіз цієї норми вже дає змогу розуміти під повторністю не тільки рецидив, а й фактичне вчинення двох злочинів, незалежно від засудження за раніше вчинений злочин. Таких ознак, як засудження чи відбуття покарання за перший злочин, сплив певного строку після вчинення попереднього злочину, не передбачалось, вказувалось тільки на вчинення тотожних злочинів вдруге.

У XIV–XVII ст. на землях України, які входили до складу Литви та Польщі, а із 1569 р. — Речі Посполитої, діяли Литовські Статути (1529, 1566 та 1588), Магдебурзьке право та звичаєві норми, у яких вчинення злочину вдруге відображалося як обставина, яка обтяжує покарання. Зокрема, у ст. 1 розділу ХІІІ Статуту 1529 р. зазначено «Естли где паробки крадут в околицу, а з лицом их поймают, которое лицо будет стояти полтину грошей, тогды мает каран быти яко злодей. А естли ж полтины лицо стояти не будет, тогды мает з бонды его шкода плачона быти або лицо вернути, а з навязку пугами бити. А повторе естли вкрадет, хотя десети грошей стояти не будет, а з лицом поймают, тогды вжо его на шибеницю выдати мает».

Доба української козацької держави не відзначилася внеском у розвиток національного кримінального законодавства і, відповідно, нормативного регулювання положень про повторність злочинів. Система кримінального права запорізького козацтва базувалась на старовинних звичаях, що визначались «словесним правом і здоровим глуздом»[31]. Однак не можна не згадати про проект закону «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. Проект передбачав врегулювання широкого спектру суспільних відносин, встановлення юридичних санкцій за вчиненні злочини та інші правопорушення, закріплення порядку діяльності судових органів. Усі 30 розділів є різноманітними і за змістом і за системою викладу, розміром, концентрацією нормативного матеріалу. Положень щодо повторності злочинів безпосередньо не було зазначено. Проте в розділі 24, артикулі 8, пункті 1 зазначено «Воровь, мошенныковь, которы в день крадуть разные вещи и явно похищая, убигають, за первымь пойманиемь на таком воровствь быть у столпа розгами или пльтми, за другимь, ухо резать, за третинь нось урезати или на челе железомь знакь вижечь, а сверхь того наказанъя за другимь и за третинь приводомь у столпа привязанныхь на публъчномь месте быть розгами, либо плетми, а который бы ворь и по ономь трикратномь наказанъи быль паки на воровстве поимать, таковый имееть быть повешень»[32]. Тому можемо зробити висновок, що вчинення тотожних злочинів (дві і більше крадіжки) відносилося до обтяжуючих обставин і впливало на суворість призначення покарання. Перша крадіжка карається биттям канчуками, а вчинення крадіжки вдруге — відтинанням вуха, утретє — відтинанням носа і тавруванням залізом, у четверте — злодія вішили на шибенеці.

Значний вплив на кримінальне законодавство України вже в той час здійснювала Росія. Одним з найбільших та систематизованих було «Соборне Уложення» царя Олексія Михайловича 1649 р. Тут спостерігається розширення переліку злочинів, вчинення яких утворює повторність. Залежно від кількості вчинених злочинів повторність виступала як кваліфікуюча і особливо кваліфікуюча ознака. Під повторністю злочинів розуміли вчинення двох і більше тотожних злочинів незалежно від наявності судимості і строків давності[33].

Про повторність йдеться і в «Зводі законів Російської імперії» 1832 р., де це поняття означено як вчинення покараною особою такого ж злочину вдруге чи втретє. Під поняттям повторності злочинів розуміли спеціальний рецидив.

В Уложенні про покарання кримінальні та виправні редакції 1885 р. і в Кримінальному Уложенні 1903 р. були закріплені усі відомі на сьогодні форми множинності злочинів. Повторність розглянуто як загальну підставу посилення кримінальної відповідальності і як кваліфікуючу ознаку окремих складів, крім того, можна було виділити спеціальну і загальну повторність, розмежувати поняття рецидиву і повторності злочинів. Наприклад, у ст. 137 зазначено: «К числу обстоятельств, увеличивающих вину и наказание, принадлежат и повторение того же преступления