Колектив авторів - Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України

визначають межі території Украї­ни: суші, вод, надр, повітряного простору. Таким чином, вся територія, яка об­межена державним кордоном України, входить до змісту поняття «територія України».

4. Частина 2 статті, що коментується, встановлює загальне правило, за яким визначається поширення відповідного кримінально-виконавчого законодавства на процес виконання-відбування кримінального покарання: порядок і умови ви­конання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покаран­ня. На відміну від кримінального закону, що допускає зворотню дію закону про кримінальну відповідальність у часі, кримінально-виконавче законодавство, котре втратило чинність, не поширюється на існуючі в теперішній час відноси­ни. Навіть тоді, коли нові положення кримінально-виконавчого законодавства певною мірою погіршують правовий стан засудженого, кримінально-виконав­чий закон не має зворотної сили. Це правило стосується й надання особам, які звільняються від відбування покарання, допомоги, в тому числі й матеріальної.

5. Чинним визнається закон, що набув законної сили, до його скасування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк, — до закінчення такого строку. Набрання чинності законом — це початковий момент його дії, з якого закон може застосовуватися до правовідносин, описаних у ньо­му. Воно може мати місце лише після офіційного оприлюднення закону, але не раніше дня його опублікування (указ Президента України від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності»).

6. Безпосереднє виконання-відбування покарання починається, як прави­ло, з часу вступу вироку в законну силу, хоча в цього правила є винятки: приміром, покарання у виді обмеження волі починає виконуватися з дня прибуття особи до виправного центру; громадські роботи — з моменту виходу на роботу тощо, бо саме з цього моменту до засудженого й починаються застосовуватися передбачені законом правообмеження у повному обсязі.

Стаття 4. Підстава виконання і відбування покарання

Підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

1. На відміну від діючого раніше ВТК України, КВК України дещо розши­рив перелік підстав виконання і відбування кримінальних покарань: якщо ра­ніше до них належав виключно вирок суду, який набрав чинності, то тепер до переліку таких підстав законодавець включив ще інші рішення суду, а також акти помилування та амністії. Необхідно зазначити, що формулювання комен­тованої статті вбачається не безспірним та дещо невдалим з таких міркувань. По-перше, така редакція певним чином нівелює і перекручує сутність і зна­чення таких інститутів, як амністія і помилування. Останні в контексті кримі­нально-виконавчого права являють собою види (форми) звільнення від подаль­шого відбування покарання і виступають проявом гуманності, а КВК України фактично ставить їх на один щабель з обвинувальним вироком суду, який, на­впаки, є негативною реакцією держави на вчинений злочин. По-друге, інші рі­шення суду, Закон України про амністію чи акт помилування можуть бути лише підставою для зміни або припинення вже існуючих кримінально-виконавчих правовідносин, виникнення яких може бути пов’язано виключно з набранням законної сили обвинувальним вироком. I нарешті, необхідно зазначити, що чинна редакція коментованої статті суперечить вимогам ст. 62 Конституції України, яка передбачає, що особа не може бути піддана кримінальному пока­ранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обви­нувальним вироком суду, а отже, і тим самим визнає обвинувальний вирок єдиною підставою для відбування покарання.

2. Інші рішення суду можуть виступати підставою для виконання-відбування кримінальних покарань лише в тих випадках, коли ними вносяться змі­ни до вироку суду. Їх наведення в числі підстав для виконання-відбування по­карання є цілком виправданим, бо вищі судові інстанції, а в окремих випадках й суди першої інстанції, можуть вносити зміни до початкового вироку, зміню­ючи не тільки вид, а й розмір покарання. Тому в ряді випадків підставою виконання-відбування покарання буде виступати вже не вирок суду, яким особу було засуджено, приміром, до покарання у виді позбавлення волі, а постанова (ухвала) іншої судової інстанції про застосування до засудженого більш м’яко­го покарання. Подібні випадки можуть мати місце і при реалізації норм нового кримінального закону, який звільняє від покарання або пом’якшує його (так звана декриміналізація). У Кримінально-процесуальному кодексі (далі — КПК)

України передбачається, що пом’якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 та 3 ст. 74 КК України, вирішується ухвалою суду за місцем від­бування покарання. При цьому безпосередньою підставою для відбування за­судженим кримінального покарання нового виду чи строку є зазначена ухвала суду, що надійшла до відповідного органу чи установи виконання покарань.

3. Амністія — це повне або часткове звільнення від кримінальної відпові­дальності і покарання певних категорій осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів, яке оголошується законом України про амністію, що приймається відповідно до положень Конституції України, КК України та Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р., та, як правило, при­свячується знаменним подіям у житті держави. Оскільки на підставі амністії може бути здійснене часткове звільнення засуджених від відбування призна­ченого судом покарання, в цьому разі підставою для подальшого відбування скороченого терміну й буде рішення суду про застосування амністії.

4. Помилування — це акт глави держави, за яким певна особа (кілька осіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м’яке покарання. Прийняття акта про помилування належить до компе­тенції глави держави. Згідно з п. 27 ст. 106 Конституції України: «Президент України ... здійснює помилування». Акт помилування носить індивідуальний характер, оскільки стосується конкретного засудженого, на відміну від амніс­тії, яка спрямована на невизначену кількість засуджених. Порядок помилуван­ня визначається Положенням про здійснення помилування, яке затверджено Указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/2005. Відповідно до ст. 2 Положення помилування засуджених здійснюється у вигляді: а) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк; б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового по­карання; в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким пока­ранням.

З моменту помилування у вигляді заміни покарання або