Марина та Сергій Дяченко - Відьомська доба

на мить зіткнулись — наче чугайстри зібралися вести коло… Нявка закричала з новою силою — цієї миті автобус рушив.

За вікном пливли дерева та віддалені похилі покрівлі; через кілька хвилин Івга зрозуміла, що сидить просто на маслакуватому хлопці, і той не наважується ворухнутись.

В автобусі говорили одразу всі; плакала дитина. Хтось голосно лаявся, хтось хихотів, хтось реготав; більшість обурювалися. Що нявок аж надто багато. Що служба «Чугайстир» виловлює їх надто повільно. Що робити це в громадських місцях аморально, однаково, наче відстрілювати безпритульних собак на дитячому майданчику. Що влада бездіяльна, податки йдуть невідь нікуди, а місто ось-ось захлинеться в погані; нявки, та й відьми…

— Вибачте, — сказала Івга маслакуватому. Той по-дурному всміхнувся.

Крісло праворуч було порожнім; на багажній полиці над ним похитувався охайний поліетиленовий пакет. Його господарки зараз уже немає серед живих…

Втім, її немає серед них давно. Нявку не можна вбити — вона й без того мертва; її можна лише випатрати, знищити, і чугайстри добре знаються на цьому…

Івга бачила. Якось. Вони-бо не соромляться нічиєї присутности і не бояться мати свідків; у їхній відвертості є щось гидке. Зазвичай вони не відводять жертву далі, ніж за ріг сусіднього будинку; просто на вулиці або у дворі вони провадять ритуал, місце якому хіба що десь у темному підземеллі. Іноді навіть діти робляться свідками цього видовища — а вночі обмочують простирадла, завдаючи батькам безліч турбот і неприємностей; чугайстри знищують нявку танцем, що обсотує жертву незримими тенетами, душить і спустошує; нявку після дематеріалізації Івга бачила також. Точніше, могла би побачити — але злякалась…

Під вікном пропливли плечі ровериста. Вона ковтнула гірку слину; у порівнянні з чугайстрами Інквізиція — Дід Мороз. Добрий такий дідуган, що спочатку розподіляє подарунки цяцям, а в спорожнілий мішок пхає решту, непослухів…

Маслакуватий вирішив, що він отримав на Івгу деякі права, позаяк тримав її на колінах, і хлопець раптом хвацько їй підморгнув. Вона з огидою відвернулась.

* * *

Клавдій ніколи дарма не ганяв машиною. Навіть тепер, на порожній позаміській трасі, він не мчав стрімголов, як вимагали того свіжі сили «ґрафа». Він просто долав потрібну відстань — неквапно, хоча й не надто повільно; у дорозі слід відпочивати, а не розважатись. Гострих відчуттів Великому Інквізитору стане й без перегонів, а останнім часом — навіть надміру…

Він звик довіряти інтуїції. Коли неприємна, але звичайна, загалом, подія відлунює неясною тривогою, котра давно мала б зникнути, та ніяк не минає, треба спробувати усвідомити цей неспокій. Звідки?..

Клавдій їхав крізь рідку вранішню імлу; на сидінні поруч — напівпорожня пачка дорогих цигарок. Клавдій виставив лікоть у вікно і курив; на вітровому склі тулилася картинка: бешкетне дівчисько на мітлі, з пустотливо оголеною ніжкою і чарівними ямочками на щоках…

Клавдій придбав її минулого року, на ятці. Вибрав серед купи ящерів, роботів, фей і магів; серед покупців він був єдиним дорослим…

На мить він відірвав погляд од порожньої дороги та побачив своє відображення у лобовому склі. Розмите і бліде, наче привид, з неприємною посмішкою на тонких губах. Забобони…

Кому, як не йому, знати про заплутану сіть забобонів, що здавна в’ється довкола відьом. Йому та й не бачити міцного коріння цих нечітких страхів. Коли б Юліан відав про відьом те, що зі службового обов’язку знає Великий Інквізитор, він спалив би Івгу просто на своїй галявині для вечірок…

Ні, і все ж таки. Що за сплетення подій захрясло в пам’яті, не бажаючи вийти на поверхню — але й не зникаючи? Звідки відчуття небезпеки, передчуття біди?..

Не треба було відпускати її. Просто не хтів улаштовувати потворну сцену насильства на очах у двох ідеалістів — старого і молодого. Соромно демонструвати старому другові професійне вміння викручувати руки… Молодій дівчині, яка встигла зробитися для них не чужою. Майже своєю, рідною…

Він хворобливо скривився, коли згадав, як плакав Назар… По-дитячому невтішно. І якими недоречними виявилися жалюгідні спроби лекції на тему «Відьма — також людина»…

А от Юліан — той, безумовно, образився. Зрештою, друг має право чекати від друга допомоги за важких обставин, допомоги, а не абстрактних роздумів. І він, Клавдій, міг таки надати її — розповісти Назару декілька випадків з практики, аби той, учорашній закоханий, приніс до вогнища власне полінце…

Дорога повернула; Клавдій пригальмував. На узбіччі стояла машина чугайстрів — світла, з жовто-зеленою блималкою.

Він утопив у попільничці недопалок цигарки й зігнав з обличчя огиду, що проступила несамохіть. Двоє здоровезних хлопів пакували в пластиковий мішок те, що нещодавно було нявкою; третій стояв біля дороги і курив. Зелений «ґраф» цікавив його більше, ніж імла, що танула на очах.

Клавдій стримав бажання зупинитись. Зрештою, служба «Чугайстир» ніколи не втручається до справ Інквізиції, хоч би ким була та нещасна, що її тлін зараз складають у мішок, насамперед вона була живим трупом, істотою, що несе смерть…

Його струсонуло. Машина з блималкою та люди на узбіччі давно залишилися позаду, а він курив і курив, і нишпорив у шухлядці, навпомацки відшукуючи нову, від себе ж приховану пачку.

  (ДЮНКА. ЧЕРВЕНЬ)

— Не питайся, по кому… Мурашка повзе по тобі.

Пісок був дивного кольору. Яскраво-жовті плями на брудно-сірому тлі; тверда кірка, що залишилася після вчорашнього дощику, слухняно ламалася під ногами, а в ямках слідів з’являлися чорні, сумирні мурашки.

— …на той берег?

Дюнка посміхалась.

Мабуть, усе це вже відбувалося з кимось. Колись. Надто знайомо… П’яти огортає теплий пісок. Пахне водою і лозами.

— Як добре, — начебто. Хоча, чому тільки наче? — Слухай, просто чудово, еге ж?

(Його гордість, його бездоганна інтуїція оніміла й оглухла…