Євгенія Анатоліївна Кононенко - Російський сюжет

п’ятдесят доларів, можна було пристойно жити місяць удвох. Коли на привезені з поїздки за кордон гроші можна було купити те, на що вдома здохнеш, а не заробиш. Або можна було тримати привезені гроші у схованці, й знати: навіть якщо не платитимуть найближчі півроку, — з голоду не помремо. А далі щось буде. Так, мільйони співгромадян не мали доступу до тих конференцій, до тих поїздок і навіть до тих фуршетів, але він у часи всіх гіперінфляцій і багаторічних заборгованостей із заробітної платні почував себе набагато краще, ніж у часи нудної радянської стабільності. Лада іноді їздила до Франції, він до Америки. Вони вилітали з блискучих заморських аеропортів і сідали в брудному запльованому Борисполі і цілувалися після розлуки, та їхали до Києва крізь чорну ніч у підозрілих автах, обнімаючись на задньому сидінні, з тихим реготом прикладаючи руку до інтимних місць, де зберігалася привезена зелена готівка.

І все було чудово, поки Лада не завагітніла. Він не чекав, що та подія викличе в неї такий напад гніву. Вона кричала, ридала, вживала нецензурні слова. Одного разу він уже бачив Ладу такою розбурханою. Це було напередодні того, як вони почали жити разом. Тоді він серйозно зустрічався з Ладою та зі ще однією дівчиною, тою, яку обнімав у метро, коли хором співали майбутній національний гімн. Ту дівчину звали Галя. Він трохи заплутався, котра йому подобається більше, а втім, у тому, щоби жити паралельно з двома, також був свій шарм. Але з обома вже розпочиналися розмови, що варто було б наразі оселитися разом, а далі буде видно, а тут уже шарм губився. У Лади була хата на Пушкінській, а Галя наймала готельку на Виноградарі та була би рада ділити з хлопцем ціну оренди. Він тоді вже ночував в обох, і в обох на поличці у ванні стояла його зубна щітка.

І одного дня Лада, яка не додзвонилася йому додому на Вітряні Гори, не полінувалася вранці поїхати на Виноградар і ввірватись у наймане житло Галі, з якою вони були подруги, мало того, колеги по жіночих студіях. Зчинилася бійка, дівчата качалися по підлозі, де за якусь хвилю почали з’являтися криваві плями й пасма волосся. Він намагався розняти озвірілих дівчат, але обидві відштовхували його, мовляв, не лізь не у свої справи. По кількох днях після тої колоритної сварки він переїхав до Лади. А Галя невдовзі вирушила до Америки.

Коли Лада завагітніла, її агресія вже спрямувалася проти нього. Вона дряпала йому обличчя, поривалася схопити за волосся, він ледь стримував її руки.

— Ну, зрештою тобі вже двадцять вісім років, чом би й ні? — несміливо казав він.

— А давай так, — ти ходитимеш із пузом замість мене!

— Але ж це неможливо! Я зароблятиму гроші!

— Які ви, чоловіки, хитрі! Ніби ти підеш на будівництво чи мотатимешся за товаром, щоб продавати тут! Ти робитимеш за гроші те, що любиш! Писатимеш свої статті, виступатимеш на конференціях, організовуватимеш літні школи. А я ходитиму з пузом! А потім пологи! А потім пхати цицьку!

— Але ж одна дитина… колись усе одно треба… ти ж сама казала…

— І саме тоді, коли в мене накльовується класне стажування по жіночих студіях! Народжувати вміє кожна жлобиха! А ти спробуй написати проект так, щоби тебе відібрали із сотні!

— Я не лише спробував, а й написав! І мені сказали, що в мене добрі шанси отримати річну стипендію в Штатах!

— І ти туди зібрався без мене?

— Якщо ми нарешті укладемо шлюб, то можна й з тобою…

Він так і не знає, чому жоден лікар тоді не взявся зробити Ладі аборт. І її вагітність стала грубою реальністю, а не туманною ймовірністю. Позитивно її сприйняв лише дід Василь. А баба Ніна підтримувала дочку, мовляв, і вона сама колись народила Ладу і зав’язала собі світ, і досі ніяк не розв’яжеться. А ще їй накидають онука, якого вона ніяк не готова пригорнути до своїх грудей.

Нормальне життя скінчилося. Тепер кожен день був жахом. Мадам Небувайко могла вдертися до спальні майбутніх батьків із запитанням, чи вони вже домовилися про переїзд до батьків Євгена. Нехай ті виходять на пенсію та бавлять малого. А в них з Василем Тарасовичем немає ні найменшої можливості цим займатися. Вони потримали молодих певний час, а тепер черга іншої половини. Євген не впізнавав донедавна толерантної тещі, яка ніколи не втручалася в буття Євгена й Лади, чому сприяли велика площа і зручне планування квартири на Пушкінській. Його батькам у двокімнатній бетонці на околиці зберігати толерантність було би суттєво важче.

Євген починав всерйоз обдумувати варіант втечі до батьків, звісно ж, без Лади й дитини. Годі з нього цих скандалів. Він не для того одружувався, щоб йому робили дірку в голові. Зрештою, вони з Ладою не одружені офіційно, що, до речі, згодом вельми полегшить життя їм обом. А поки допоміг випадок. Він побачив Ладу в кав’ярні на Хрещатику з якимось чоловіком. Як з’ясувалося згодом, то був Тьєрі. Євген з Ладою жили не в тому світі, коли чоловік влаштовує бешкет, якщо побачить дружину в кав’ярні з якимось мужичком. Але проживши кілька місяців на Пушкінській в атмосфері щоденних бешкетів, він по-міщанськи поставив під сумнів власне батьківство, гримнув дверима, кинув ключа й повернувся в дім батьків. І мимоволі подякував феміністичній орієнтації Лади, яка ніколи не хотіла мати спільної родинної каси, тож він забрав з собою свої зелені, привезені з поїздок до Америки.

Батьки аж ніяк не зраділи його поверненню. Їм дуже сподобалося жити у двокімнатній квартирі вдвох. В першу ж ніч вдома він прокинувся від їхнього невдоволеного шепоту: тихіше, він, здається, не спить! Мовляв, скінчився їхній медовий місяць. Вранці вони почали соромити сина:

— Негідник! Утік від вагітної дружини!