Андрій Процайло - Мер сидить на смерті

Юрій Данилович Змієборець довго боровся із змієм, який поселився у його голові... І не переборов... Змій переконав його, що він реальний. Попри суцільну дивину...

Кабінетом прошмигнув холод. Такі відчуття з часу падіння з вікна Безрукого вже не бентежили. Проте мер змінився.

— Хочете правду?.. — раптом запропонував Змієборець.

— Я її знаю... — Безрукий, як снайпер, націлився в очі збентеженого мера. — У миті, коли вас попускає передчуття, — карбував він, — ви переконані, що гаєте час на божевілля... І ви хочете мене прогнати... Це нормально. У мене таке було... Але, знову ж таки, наступної миті вас щось не пускає...

— Атож... — приречено погодився міський голова.

— Це все привиди. Вони з нами повсякчас. Просто... не даються чути... А зараз... Хіба ви не розумієте, що ми не самі? — запитав Безрукий.

Юрій Змієборець намагався вловити ритм дійсності. Зробивши декілька довгих вдихів-видихів, він запитав:

— Як повернутися до нормального життя?

— Не маю жодного поняття, — зізнався Лев. — Життя підказує поступово. Ось мене, приміром, зараз цікавить, на чому ви сидите?

Юрій Данилович зіскочив з крісла. Подивився на свіжу вм'ятину від своїх сідниць. Відсунув крісло, глянув на підлогу, під стіл. Знову взявся за крісло. Обстежив від ніжок і до спинки. Звичайне, трохи протерте, зручне крісло... Ні більше ні менше.

Безрукий не зводив очей з міського голови.

— Що? — запитав мер у цих очей. — Крісло як крісло... Де та смерть?..

— Якщо ви не проти, я поділюся з вами деякими здогадами. Бо маю досвід, як розгадувати зашифровані послання з іншого світу.

— Яке там «проти»? — обурився мер. — Ви зараз тут для того, щоб я щось зрештою зрозумів! І міг контролювати ситуацію... Або схибнувся остаточно... — докинув приречено.

— Але спочатку декілька навідних запитань. Ви щось знаєте про душу Львова?

— Знаю! Лише те, що вона є...

— Звідки?

— Відчуваю...

— Цього мало... — Безрукий міркував, з чого почати. — Отже, ми маємо застереження від привида ката, від мага, від дивної жінки про те, що ви сидите на смерті... Сон, де вас тероризує смерть і де дракон випиває річку... Схоже, Полтву, на якій стоїть Львів... Слова мага Наума Чортополоха, що привиди хочуть вкрасти душу Львова. Все?

— Ні... — Юрій Данилович боровся сам із собою. Швидше, із здоровим глуздом, який наказував йому мовчати.

— Якщо ви будете від мене приховувати деталі — у нас нічого не вийде. Самотужки у справі з привидами перемогти неможливо. Самостійно можна лише збожеволіти...

— Два роки тому у Львові побував один з чаклунів, який брав участь у «Битві екстрасенсів». Чули про таку передачу?

— Чув... І що?

— Так от. Він досліджував енергетику Львова. Побував у старих церквах, музеях, будинках, вилазив на Високий Замок, тиждень товкся тут, у ратуші...

— І що? — Безрукий забув, що перед ним сам мер! «Щокав» до нього, як до якогось пацана.

— Він повідомив, що Львів поглинає темряву... Що темні сили пищать тут на кожному кроці, скуті світлом... І що гряде велика змова темряви проти Львова — місто хочуть умертвити!.. — Мер зблід. — Утопити!.. — додав він. — Так, чаклун сказав «утопити»... — промимрив ледь чутно. — Як уві сні...

— Ну, сон — це не документ, — мовив Безрукий. — Давайте про змову. Коли вона має відбутися? Казав щось про це ваш чаклун?

— Казав, — відповів мер. — 15 квітня 2015 року... Тобто вчора...

Безрукий скуйовдив свої кучері.

— Про це саме попереджає і привид безрукого ката. Ще один доказ...

— І ще екстрасенс підтвердив, що мером міста в цей час я є неспроста. Адже моє ім'я та прізвище — як у легендарного Юрія Змієборця, покровителя Львова... І це не простий збіг...

— Так... — заохотив мера продовжувати Лев.

— Чаклун також спрогнозував, що цього дня я осідлаю дракона... І якщо він мені відкриється, я врятую місто...

— Якого дня?

— 15 квітня 2015 року... А про який день ми говоримо?.. — Мера розізлило, що доцент поводиться з ним, як слідчий з підозрюваним.

Безрукий збагнув, що натрапив на ниточку таємничого клубка, який приховує секрет сидіння мера на смерті. Треба обережно розплутувати цього мотка, щоб не обірвати нитки. Аби, не доведи Боже, не випустити її з рук...

— А де ви були 15 квітня 2015 року?

— Тут, у кабінеті. В сесійному залі... Багато де був — я ж не прив'язаний до крісла! Ще водив іноземців на оглядовий майданчик ратуші... Ага, і в історичний музей забігав... Опівдні, перед обідом... З групою інвесторів... Їх цікавили деякі експонати... Робили фото... — Обличчя мера змертвіло, стало восковим. — У тому числі вони роздивлялися...

— Крісло дракона! — вигукнув Лев.