Алла Рогашко - Її сукня

щось мовби спалахнуло в Нілиному мозку. Увімкнула комп’ютер, натягла навушники, відкрила новий текстовий файл. Коли пальці мимоволі побігли по клавіатурі, збагнула: завтра на роботу не вийде. У неї є важливіша справа, яку неодмінно має реалізувати. Реалізувати негайно!

Хтозна-скільки часу друкувала, та коли повіки почали важчати, зберегла файл і вимкнула комп’ютер. Відтак розчинила вікно. У небі красувалась повня. Осіння колюча прохолода обвіяла лице, та їй було байдуже: прохолода нині надто потрібна, щоб остудити гарячу голову.

Як же тоді подивувалась, побачивши сухий асфальт і чисте, рясно всипане зорями небо! Чи була взагалі та гроза із блискавкою? Не могло ж їй примаритись…

І досі того не знає. Десь у глибині душі побоювалась, що нічні жахіття є лише початком, першим етапом життєвих випробувань. Але проганяла ті думки, бо знала, що страхом може лиш притягнути їх у своє життя, адже страх — то є потужна сила, здатна перевернути маленький затишний світ догори дриґом в одну мить.

Отож що вона має на сьогоднішній день? Найголовніше «надбання» — зруйновані стосунки зі Славком. Так! Одного квітневого суботнього вечора Славко делікатно повідомив, що зустрів іншу дівчину, котра готова гаряче віддавати йому всю себе, на відміну від схолоднілої та збайдужілої Ніли. Ймовірно, гормональний сплеск, що збивав із ніг шаленою хвилею некерованої пристрасті мало не кожного нормального чоловіка з настанням весни, зачепив своїми бризками й бідолашного Славка, котрий геть змарнів, бідняка, без жіночої уваги та ласки.

Ще в неї є відсутність заробітку. Заощаджень, що дбайливо накопичувала і тепер успішно витрачала на сплату комунальних послуг і харчі, вистачить принаймні ще на кілька місяців, за умови жорсткої економії. Що потім? Потім, певно, доведеться шукати роботу чи хоча б тимчасовий заробіток…

Звісно ж усе вищеперераховане має звучати радше не «що вона має на сьогоднішній день», а «що вона втратила на сьогоднішній день». Однак ключове слово «втратила» їй категорично не подобалось. Та в будь-якому контексті ці два пункти мало її обходили. Реально бентежило те, що отримала натомість.

А отримала страшні напівреальні сновидіння, котрі спершу описала в романі та які згодом приятель Марини означив, як «сонний параліч».[2]

Дожилася! Паралічу їй лиш не вистачало!

Подруга заспокоювала, мовляв, не все так страшно, як виглядає. Хоча такий стан є феноменальним, він зовсім не загрожує життю. До того ж це трапляється далеко не з кожним. Це — рідкість! І якщо воно тобі дано — то для чогось таки потрібно. Мабуть, ти якась особлива, Нілочко!

«Яка, до біса, особлива? Теж мені, феномен!» — скептично пирхнула тоді Ніла. Втім, заґуґливши в Інтернеті «сонний параліч», була вражена. Виявляється, все дуже непросто, адже фактично це — межа між двома світами. Межа така вузька, така крихка, і вона, Ніла, здатна в неї потрапляти! Хіба ж не дивовижно? Однак те, що під час перебування на цій межі може зустрічатися хтось іще, ніяк не тлумачилося. Мовляв, усе, що ввижається і чується під час цього стану, — дійсно марення.

Але… Ніла відчувала, що до неї навідується душа. Душа якоїсь жінки, котрій доконче щось потрібно від Ніли. І якщо спершу була переконана, що та хоче її вбити, то тепер, розібравшись з цим поняттям і збагнувши, що ніякої шкоди під час цього стану не може бути заподіяно, почала мислити в іншому напрямку.

У тому, що це почалося через роман, не мала сумнівів. Власне, ось іще одне надбання — недописаний роман, котрий щодалі заводив у якісь непролазні хащі жаху. Сюжет розгортався все стрімкіше, напруга наростала, кульмінація ось-ось вибухне фінальним трагічним акордом. Відтак буде поставлено крапку.

З одного боку, навіть тішилась — подумати лишень, у неї буде її перший роман! Вона дописує книжку! Стільки ентузіазму, стільки відданості й абсолютної віддачі, з якою писала її, не зазнавала ні в роботі, яку любила і якій віддавала всю себе, ні в любові до Славка.

Що ж до іншого боку… А що чекає на неї, коли зрештою поставить ту фінальну трагічну крапку? Чи зможе спокійно жити далі? Чи не поставить тим фінальну трагічну крапку власному життю? Цього не відала, однак те непокоїло щораз більше.

Не раз піймала себе на думці, що їй хочеться взяти й одним махом делейтнути[3] цей клятий файл, щоби був їй спокій. Але щось утримувало її. Щось, що сильніше від неї. Мусить його дописати, чого би їй те не вартувало…